Юрій Романович Іздрик - Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ги-ги-и. Я ще один про гінеколога згадав. Як, тіпа, ранком консиліум лікарський, ну і главврач всім роздає завдання. Доходить до гінеколога, а той, виявляється, захворів — на больничному, тіпа. Ну, головний каже до пари дантистів: «Хтось із вас сьогодні піде в гінекологічний кабінет». А ті в один голос: «Та ми ж не від того діла, ми ж тільки по зубах, тіпа». «Нічого не знаю, — каже той, — під дверима черга — люди з номерками чекають. Коротше кажучи, робіть, що хочете, а хтось сьогодні повинен бути замість гінеколога». Ну, один пішов. Стоматолог, значить. Приходить перша пацієнтка, а він їй: «Та-ак, сідайте е-е… лягайте в крісло. Зручно вам? Отак — руки сюди, ноги сюди. Розтуліть губенята… Ну що ж. Один тампон сюди, другий туди…» Корочє, мудохався він з нею, мудохався, вкінці йде мити руки і не обертаючись так до неї: «А тепер сплюньте». Прикідуєш? — «Сплюньте!» Ги-ги-и.
— А це, тіпа, про твого гінеколога продовження. Тіпа, вийшов він на пенсію і вирішив підзаробляти в автомайстерні. Ну там спочатку курс навчання, а потім екзамен. Дали йому якусь там хєрню в моторі зремонтувати. Ну він там щось лазив, порпався, зробив, корочє. Екзаменатор подивився і каже: «Я в захваті! Це просто блискуче проведена операція. Тільки скажіть, як вам усе вдалося зробити крізь вихлопну трубу?!» Догнав? Як, каже, вам вдалося?…
— Догнав-догнав, не сци, не тупий. Іще один на цю ж тему. Ну, про медицину ващє. Гралися хлопчик з дівчинкою в лікарню. Їм там років по п'ять-шість від сили. Після цього мамаша малої прибігає до пацанового баті й піднімає дикий рейвах. «Ну чого ви так нервуєтеся?» — каже той. «Сексуальна цікавість у їхньому віці — справа цілком природна й допустима». «Яка там цікавість! — репетує мамаша. — Ліпше б він її трахнув, в натурі. А ваш байстрюк нашій донечці апендицит вирізав!!!»
— Ну от, шановні слухачі, як бачите, не одні ви стурбовані справою охорони здоров'я. Я теж. Особливо психічним станом нашого любимого друга BEAR'a. Його почуття гумору явно потребує психокорекції. А тим часом не забувайте, що з нами можна спілкуватися і в INTERNET'і. Наша адреса: h6t6t6p://WWW.marazm.ua. Працює також пейджер, по якому можна замовити свій улюблений анекдот — для коханої дівчини, наприклад, або для boy-frend'a. Наш номер: ТИП КР-15М№563323 220V1000Wt50Hz ОСТ8351-99.
— О, знаєш, кстаті-до-речі, про INTERNET? Як загубився маленький хлопчик. Ну, стоїть на Хрещатику, плаче, шмарки облизує. Прохожі спиняються, питають, тіпа, хлопчику, де твоя мама? А хто твій тато? Де ти живеш? А малий тільки сльози ковтає, і мовчить, і головою хитає — не знаю, мол. Ну як це, не знаєш, де живеш? Хлопчику, ти що, справді адреси своєї не знаєш? А він так дивиться і каже: «Чому ж, адресу знаю — WWW.hlopczyk.kiev.ua.»
— Ну ти, чувак, віртуалом так не увлєкайся, а то в мене один друг був, так він…
— Ладно, ладно, не тринди, у мене тут ще цілий блок цілком, можна сказати, про жизнь, як вона є в натурі.
— То чого ти телишся. Давай, тíскай, а то народ позасинає.
Заснути, — думаю я, — це якраз те, що в даній хвилі було би найбільш доречне, але сном наразі й не пахне, а ціла жменя капсул і піґулок, зжертих мною насухо, невідомо чим займається. Може, вітчизняний суперагент Сульфазин всіх їх, лохів імпортних, розколов і здав ворожій розвідці — якому-небудь МОССАДУ, або Аслану Масхадову, наприклад.
A BEER із BEAR'ом продовжували вимахуватись на всі заставки. Я вже перестав їх ідентифікувати, а тільки іржав, як недорізаний кінь, після кожного тупого анекдоту. Поступово виявлялася якась обернена залежність: чим тупішим і «бородатішим» був анекдот, тим більше я гиготів, наражаючись на ризик розбудити сусідів. Не вистачало мені ще нічного спілкування з роздягненою Оксаною, в якої скінчились сигарети, але почався натомість гострий напад лібідо. Уявна можливість саме такого сценарію чомусь насправді настрашила мене (а що, як Оксана — теж підсадка фрау Де?), і я подався до чергової сестри попросити валідолу. «Може, вколоти все-таки вам снодійне?», — запитала вона співчутливо. «Та ні, вже, мабуть, запізно — треба вдосвіта вставати. Просто серце чогось розійшлося». «Ну, це ви надто переймаєтеся тим сульфазином», — сказала вона й підморгнула мені як змовникові; як щойно ініційованому розенкрейцерові; як члену ОУН-УПА, що досі сидить у карпатському схроні з дубельтівкою, чекаючи проклятих москалів; або, не виключено, і як потенційному коханцеві.
«Ще й нога до всього того болить», — про всяк випадок виправдовуюсь я і прожогом вискакую з кабінету. «Грійте її, грійте!» — наздоганяє мене вже в коридорі й перекрученим ляскотом відлунює заклично, коли минаю Оксанине ліжко: «Грайте її, грайте». Списуючи почуте на особливості місцевої акустики, я набираю свіжої води в пляшку, кажу «па-па» тарганятам і знову вмощуюсь у свому радіофікованому термодинамічному лігві.
— Якось то раз святий Петро попросив Ісуса почергувати коло воріт раю. Той став, дивиться, якийсь мужичок обдертий пхається. Ну Христос, ясне діло, питає: «Чоловіче добрий, хто ти такий, чого сюди забрів?» А той потупився: «Я бідний тесля. Все життя був бідним. А потім народився у мене син, виріс, пішов світами і багато добрих справ людям зробив». Христос здивовано: «Тато?!» А старий теж здивувався, піднімає погляд: «Піноккіо?!»
— На ту же саму тему:
«Сходить старий єврей на гору якусь там, Сінай, чи що, возводить руки д'горі і каже, промовляючи до Господа, тіпа, Боже мій, послухай мене, старого єврея — я все життя був правовірним і слухняним, ну, може, там не без гріха, діло понятне, але ні законів Твоїх, ні заповідей не порушував, святу суботу шаную, до синагоги вчащаю, всьо конретно, по понятіям, правда? Так за що ж мені така страшна кара — син мій подався в католики? Тут грім, блискавка, розверзаються небеса, з'являється Господь і каже євреєві: «А мій?»
— Допер, нє?
— Такі історії треба з самого початку розповідати, врубуєшся?
— А шо там з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби», після закриття браузера.
