Лариса Володимирівна Денисенко - Відлуння: від загиблого діда до померлого

впишуся. В мене нормальне крісло, ми з Тролем можемо почуватися в ньому вільно та комфортно. «Мені от цікаво, ти умисно нічого не сказала мені про вагітність Ханне?» – «Я думала, що це тебе не стосується. Хіба це тебе стосується?» – «Стосується». – «То це ти тоді не сказав мені, що роман з Ханне в тебе триває». – «Не верзи дурниць. Ми давно не разом, тобі про це чудово відомо». – «То чого я мушу доповідати тобі про те, що Ханне вирішила розмножитися? Вона ж не буде множитися манфредами». – «Як ти не розумієш, ми постійно перетинаємося в компаніях, так було і сьогодні, я бачу, вона погладшала, жартую, а у відповідь на мене дивляться як на останню наволоч». – «Нарешті це сталося. Тебе поставили на місце». – «Слухай, та такі сцени не додають балів ні мені, ні Ханне. Це виглядало огидно».

Манфред із породи власників. У чашку чаю він завжди висипає ложку цукру, котрий потім не розмішує, бо не любить солодкий чай, і залишає ложку в чашці, навіть коли не збирається пити, щоб всі знали – це його. І не лізли. Не пили, не виливали. «І хто батько? Ти ж повинна знати». – «Звичайно. Один священик. Дуже порядний хлопець. Американський баптист». – «Ханне побралася з американським священиком?» Подив Манфреда був непідробним, якби він мені таке сказав про Ханне, я б також здивувалася. «Угу. Ти більше нічого не хочеш? Бо я хочу спати». Манфред схопив на руки Троля і пішов.

Я відкрила шафу, речі діда були на місці. Мені здалося, що Манфред викрав їх. Стало соромно, наче на мене вплинув не тільки абсент, але й манфредоненависництво Франца. А втім, подальші досліди засвідчили дві крадіжки – зникли сандвічі та пиво з холодильника. Коли я увімкнула телевізор, мене поглинув гомін стадіону, Манфред зжер усі мої сандвічі та пиво й перетворив мою квартиру на стадіон. Головне, щоб це не зробилося звичкою.

Я увімкнула скайп, Ханне була на місці. «Вмила ти сьогодні Манфреда, він влаштував засідку в мене вдома, щоб допитати, з ким ти злигалася. Блідий та нещасний. Май на увазі, для Манфреда ти – дружина американського баптиста. Де ти з ним здибалася, я думала, ваші шляхи давно не перетинаються?» – «Кхм, баптист – непогано. Тепер я буду осяйно до нього посміхатися, звати братом та благословляти хрестом. Щоб демонструвати вплив чоловіка, уявляю, як його це біситиме. Уяви, приходжу я на вечірку, і от наче й людей небагато, але трапляються такі розклади в компанії, що відчуваєш себе хвойдою. Був Манфред, Кріс, з яким я зустрічалася в студентські роки, і ще один бовдур, брат Юки, з яким у мене також кілька разів було. І всі на мене так дивляться, наче думають – о Боже, зараз вона запише нас у батьки». – «А вони знали один про одного? Ну тобто, що ти з ними спала?» – «Розумієш, не було нагоди в них про це запитати. Але завжди в ситуації, коли в компанії зустрічаються три твої колишні, відчуваєш, як кожний думає, біфштексом якого ступеня підсмаженості ти потрапляла до їхніх рук. Відчуття не з приємних. А що в тебе з обличчям, ти наче п’яна?»

«Баба Франца накачала мене Вагнером та абсентом, уже не знаю, що вплинуло на мене більше». – «Баба Франца?» – «Так. Її звати Ора. Вона вкладається спати відразу, як тільки ти всідаєшся у крісло, і вештається хатою напівгола». – «Та я взагалі думала, що він гей. І яка вона, гарна? Може, схожа на хлопця? Які в неї цицьки? Стегна вузькі?» – «Цицьки в неї точно є. Стегна вузькі, вона взагалі як сива очеретина. А стосовно вроди – важко сказати. Це не те слово, що її характеризує, розумієш, вона дуже характерна, можна сказати – незабутня та своєрідна, виглядає наче небіжчиця, в будь-якому разі, назвати її гарною або чарівливою не можна».

«Але перед тим як накачатися, ти поговорила з Францом про діда?» – «Обіцяв допомогти. Ну та нехай. Піду вкладатися, бо сил вже не маю. Па-па». – «Слухай, я тут подумала, якщо хочеш, я можу малого назвати дідовим ім’ям. Ну добре, бувай!» Зворушлива Ханне. Я вже вирішила вкладатися спати, забагато подій, як на мене. Мертвий дід, увійшовши в моє життя, вдвічі його подовжив. Але вирішила написати листа Боно. Раптом його полум’яна ромка нічого не розкаже про мій дзвінок. Я написала кілька рядків стосовно листа діда, зберегла лист у чернетках, бо в тексті бракувало сестринської турботи, а як її виявити, щоб це було доречно і не надто пізно, я не знала (з днем народження Боно вітати було зарано, запитувати, як він провів цей місяць, коли ти спокійно обходилася без інформації, як він провів 10 останніх місяців, було б свинством), тож я вирішила, що завтра я думатиму ясніше.

Глава десята

Ранок видався кволим. Так буває із природою, повітря наче завмирає, ніби Бог грається в свої ігри, сутність котрих розуміють тільки філософи, крім того, хибно. А щиро віруючі просто радіють кожному дню. Кава також повільно заварювалася, розкривалася, як квітка на кадрах уповільненої зйомки. Я залізла в свою пошту, щоб дописати листа Боно. Дивно, але в чернетках листа не було, в папці не чорнілася одиничка, що мала чорнітися відучора. Але лист там був. Позначений уже як прочитаний. Хто сюди міг залізти, Манфред, батько? Я б не змогла запитати у Манфреда, чи переглядає він моє листування. Батько одним поглядом виказав би презирство до мого запитання і ніколи не сказав би правди. Суддя ж бо не зобов’язаний говорити правду, він вимагає цього від інших.

Тому я дописала Боно, що радію, що познайомилася з його дівчиною і що рада за них, хотіла написати, що ми з Манфредом обов’язково до них завітаємо, потім вирішила не приплітати брата і надіслала листа.

Телефон висвітлив ім’я Катарини Фоль, домовласниці хати Дерека. Я всміхнулася, є люди, яких ти не дуже добре знаєш, але вони, як смішні історії та щасливі спогади, перетворюють твоє життя на щось хороше.

«Привіт, уже не спиш?» Я запевнила стареньку, що давно не сплю і навіть випила кави. «Слухай, мені тут Наташа розповіла про твого діда». Наташа, як Різдвяний Дух, – всюдисуща. «А я тобі розповідала про мою подружку Розку?» – «Це та, що померла минулого року?» – «Так, померла вона минулого року, але до того довго жила. В неї лишилася онука, Ліля, вона зараз вагітна і записує звукові оповідання