Ю. Несбе - Син

чув, такі годинники, як цей, не пропускають воду на глибині до п’ятдесяти метрів, що, безперечно, може стати у пригоді, якщо підеш купатися, і не скинеш перед тим годинника. Невже ж… А хіба бракує навколо диваків! Луїс подивився в один, потім в інший бік. Він знав одного годинникаря на розі Сторнтінсгата – вони разом ходили до школи. Він би мусив…

Луїс, крекчучи, підвівся на рівні.

Кіне стояла поруч зі своїм візком і курила цигарку. Але коли загорівся зелений чоловічок на світлофорі і решта пішоходів навколо неї рушили, вона залишилася на місці. Вона передумала. Вона сьогодні не переходитиме вулицю. Вона залишиться, де зараз є, і докурить свою цигарку. Візок вона позичила в «Ікеї» ще хтозна-коли, в давні-давні часи. Просто покотила його із супермаркету – й у фургон на автостоянці. Відвезла його разом з ліжком Хемнес, столом Хемнес і книжковими шафами Біллі до місця, яке, вона думала, стане їхнім майбутнім. Її майбутнім. Він установив меблі, перш ніж забодяжити ширку для них обох. Тепер його вже немає на цьому світі, а вона є. Вона тут, і вона більше не наркоманить. З нею все гаразд. Та коли це було, коли вона востаннє спала у ліжку Хемнес? Вона наступила на недопалок і взялася за руків’я візка з «Ікеї». Саме тоді й зауважила, що хтось – ймовірно, один з пішоходів – залишив пластиковий пакет поверх брудної вовняної ковдри в її візку. Вона роздратовано схопила той пакет: аж ніяк не вперше люди плутали наповнений її майном візок зі звичайним відром для сміття. Обернулась було назад: вона з заплющеними очима могла б знайти кожен контейнер для сміття в Осло і знала, що один з них розташований просто за нею. Аж раптом зупинилась. Її заінтригувала вага пластикового пакета. Вона розгорнула його. Встромила в нього руку і витягла на сліпуче пообіднє сонце його вміст. Вміст пакета сяяв і виблискував. Ювелірні вироби. Намиста і каблучки. Підвіски діамантові, а метал – щире золото. Справжнє золото, справжні діаманти! Кіне була майже впевнена в цьому – вона свого часу бачила і золото, і діаманти. Зрештою, меблі в будинку її дитинства не були самозбірні.

Джоні Пума широко розплющив очі, відчув, як жах охоплює його, і крутнувся в ліжку. Він не чув, щоб хтось заходив до кімнати, але зараз він ясно чув важке дихання і стогони. Коко в кімнаті? Ні, це кректання радше нагадувало злягання, аніж стягнення боргу. Один-єдиний раз парі дозволили залишитися в Центрі: адміністрація повірила, що двоє новоприбулих настільки потрібні одне одному, що для них було зроблено виняток з правила «самі чоловіки». Вона таки була йому дуже потрібна, та жінка, що фінансувала їхнє спільне задоволення героїнової залежності шляхом покімнатного злягання з усім притулком, аж доки адміністрації урвався терпець, і її витурили.

Це був новачок. Він лежав долілиць на підлозі, спиною до Джоні, і до нього долинав слабкий ритмічний гул і монотонний голос із навушників у хлопця на голові. Новачок робив віджимання. У розквіті сил Джоні міг зробити сотню, спираючись на одну тільки руку. Хлопець був дужий, – сумніватись не випадало, – однак йому бракувало витривалості, спина у нього вже провисала. У світлі, що просочувалося крізь штору, Джоні побачив на стіні фотографію, яку, напевне, приколов хлопець. Чоловік у формі полісмена. І ще він побачив щось на підвіконні. Пара сережок. На вигляд вони були дорогими; цікаво, де хлопець їх поцупив.

Якщо вони такі дорогі, якими видаються, вони могли б запросто розв’язати проблему Джоні. Ходили чутки, що Коко завтра виїжджає з притулку і що його посіпаки зайняті вибиванням усіх боргів, що йому належать. Таким чином, у Джоні залишались лічені години, щоб зібрати всю суму. Він подумував, чи не обчистити одну з квартир у Бішлет [20], адже чимало мешканців виїхали у відпустку. Подзвонити у двері – побачити, де ніхто не відповідатиме. Він просто має спершу набратись енергії. Але сережки – це було б і простіше, і безпечніше.

Він прикинув, чи не зможе тихенько вилізти з ліжка і непомітно потягти сережки, але одразу відкинув цю ідею. Витривалий хлопець чи не витривалий, а Джоні ризикував дістати від нього лупня. Цього тільки бракувало! Натомість він може спробувати приспати увагу новачка, виманити його з кімнати, а тоді владнати справу. Раптом Джоні усвідомив, що дивиться в очі хлопця. Той обернувся і качав прес. Він усміхався.

Джоні показав, що хоче щось сказати, і хлопець скинув навушники. Перш ніж почати фразу, Джоні почув рядок пісні: «…тепер я зав’язав».

– Друже, ти не допоможеш мені спуститись у їдальню? Тобі й самому треба трохи підживитись після такого тренування. Якщо організм не має можливості спалювати жири або вуглеводи, він, знаєш, почне споживати власні м’язи. І вся твоя праця піде нанівець.

– Дякую за пораду, Джоні. Мені тільки треба спершу в душ. Але ти лаштуйся.

Хлопець підвівся. Вкинув сережки в кишеню і пішов з кімнати, у напрямку спільної душової.

От дідько! Джоні заплющив очі. Чи є в нього сили? Так, мають бути. Іще тільки дві хвилинки. Він відлічував секунди. Потім сів на край ліжка. Відштовхнувся і підвівся. Зняв свої штани зі спинки стільця. Він надівав їх, коли постукали у двері. Хлопець, певне, забув свої ключі. Джоні, накульгуючи, дочалапав до дверей і відчинив.

– Скільки ще я маю…

Кулак, оперезаний кастетом, поцілив Джоні Пумі просто в лоб, і він упав навзнак.

Двері широко розчахнулись, і в кімнату ввійшли Коко і двоє його посіпак. Ті підхопили Джоні під руки, а Коко так зацідив йому головою, що Джоні врізався потилицею в горішнє ліжко. Оговтавшись, він побачив просто перед собою потворні, густо підведені очі Коко і блискуче лезо стилета.

– Я ділова людіна, Джоні, – проказав Коко ламаною норвезькою. – У решти є гроші, але вони однаково не плотют. У тебе нема гроші, я знаю; таким чином, ти будеш за пріклад.

– За приклад?

– Я добра людіна, Джоні. У тебе залишица один око.

– Але ж, Коко… Прошу тебе…

– Не сіпайся, або око пошкодиця, коли я виймаю його. Я показую його іншим торчкам, то щоб вони знали – це реальний око, добре?

Джоні почав репетувати, але йому одразу затулили рота долонею.

– Легко, Джоні. В оці небагато нервів, буде мало боліти, я обіцаю.

Джоні знав, що страх має додати йому сили для відчайдушного опору, а натомість відчував цілковиту пронизливу слабкість. Джоні Пума, що колись піднімав автомобілі, безсило дивився на лезо, що наближалося