Всеволод Зіновійович Нестайко - Незвичайні пригоди в лісовій школі

крізь ту дірку всередину стайні. Бачить — стоїть похнюплений крилатий білосніжний кінь, налигачем до крижаного стовпа прив’язаний.

І тут майнула у голові Терентія думка. Прискочив він до козака Морозенка і каже:

— А ви можете зробити з криги велику збільшувальну лінзу?

— Нема питань! Я ж Морозенко! З чого-чого, а з криги будь-що зробити можу!

— То робіть швидше, поки сонце не зайшло!

Зробив козак Морозенко з криги здоровенницьке збільшувальне скло.

— А тепер спрямовуйте сонячний промінь крізь нього на снігову стайню. Я по тому променю побіжу і сонячним факелом пропалю двері в стайні, розтоплю крижаний стовп і звільню коня Лебедя.

— Ну, ти ж і розумняга! — захоплено вигукнув козак Морозенко.

Так і зробили. Пропалив Терентій сонячним факелом двері у стайні, розтопивши сніг, перерізав крижаний стовп, звільнив Лебедя. І кінь миттю перелетів до свого господаря.

— От якби знаття, де зараз той таємний агент Порча! — вигукнув козак Морозенко. — Та ще якби був він у щось вбраний, щоб я міг його полонити і у снігову стайню замурувати.

— Я знаю, де Порча! — сказав Терентій. — І він якраз одягнений у халат бабиягинський, у хустку і чоботи. Мерщій до хатки на курячих ніжках!

Розділ 10

Перемога

— Ну добре, — сказав агент Порча, — Скоро всі мешканці Казкового Лісу перемруть від голоду, а що я далі робитиму?

— Ну, такий спеціаліст у мене без діла не сидітиме! — заспокоїв його пан Морок. — Щось придумаємо. У нашому ділі безробіття не буває!

— Це точно! Хе-хе-хе! — хихикнула Баба Яга.

— О-однозначно! — заїкнувся Бабай.

— Будемо розширювати лихі справи за межі Казкового Лісу. Хіба мало різних казко…

Пан Морок не доказав, бо у цю мить з’явився сонячний зайчик Терентій із сліпучим списом-променем і блискавично кинувся до пана Морока, тоді до Баби Яги й до Бабая. Засліплені, вони попадали на землю. І не вгледіли, як слідом за Терентієм на крилатому коні Лебеді з’явився козак Морозенко, миттю схопив агента Порчу, вкинув у крижаний мішок і так само швидко зник. І Терентій зник так само.

— Ой! Ай! Ой! — скрикнули пан Морок, Баба Яга і Бабай, нарешті отямившись.

— О! А де ж мій агент Порча?! — вражено вигукнув пан Морок.

Але було вже пізно.

Козак Морозенко вже був на Сніговерлі й замуровував агента Порчу у сніговій стайні. Відтепер жодні злі сили не могли розморозити Гнилая Псувайовича.

А козак Морозенко дав собі слово пильнувати, щоб пан Морок знову не приспав його.

Розділ 11

Відродження лісової школи

Наступного ранку всі мешканці Казкового Лісу виявили у своїх домівках новісінькі холодильники «Морозенко-Супер», які несподівано з’явилися вночі у кожного. В холодильниках було повно-повнісінько свіжих наїдків на всі смаки.

А шкільна буфетниця страусиха Емма Еммануїлівна, крім продуктів, виявила у морозильнику шкільного холодильника морозиво «Пломбір Казковий Лісовий» — по три порції для кожного учня і по дві порції для вчителів і директора.

У лісовій школі відновилися заняття.

Але перед початком уроків Бурмило Михайлович зібрав увесь учнівський та вчительський колектив і розповів про пригоди їхнього новачка сонячного зайчика Терентія.

Розгублений Терентій сидів, опустивши одне вухо вниз. Він не звик бути в центрі уваги. Сьогодні вранці, ще до початку уроків, директор викликав сонячного зайчика до себе в кабінет, і Терентій щиро йому все розповів. Ви ж розумієте, не міг він не розказати — який би це учень щось приховав від директора школи.

— Бачите, який у нас новачок славний! — з гордістю сказав Бурмило Михайлович. — І скромний. Сам би він ніколи вам про свої подвиги не розповів — бачите, як червоніє!

Раїска Мняу метнула нищівний погляд на Вовчика Вовченка і Рудика Лисовенка й прошипіла:

— А ви що про нього казали?!

— Бе-бе-безсовісні! — підхопила Зіна Бебешко.

— Ми ж не зна-али-и! — промнякав Вовчик Вовченко.

А Рудик Лисовенко похилив голову і мовчки зітхнув, — справді, що скажеш?

— І діти у Діда Мороза, виявляється, є — сказала Хрюша Кабанюк. — Батьки Снігуроччині.

— Та ще й які батьки! — вигукнув Колько Колючка. — Козак Морозенко, володар холодильників, творець морозива смачнющого!

— І панна Сніжана! — додав Кося Вухань. — Я певен, ми ще про неї почуємо.

— Вона — володарка першого й останнього снігу, — сказав Терентій. — Перші весняні квіти проліски під снігом вирощує, землю снігом на весну напуває перед тим, як на Північ податися.

Продзвенів дзвоник. Почалися уроки.

— Терентій Зайчик! — сказала класна керівничка Пантера Ягуарівна. — Я записую тебе у журнал на додаткові заняття. Ти багато пропустив — мусиш доганяти. Прикріплюю до тебе Косю Вуханя і Колька Колючку. Вони тобі допомагатимуть. Герой не герой, а вчитися треба!

— Він дожене, дожене! — вигукнув Кося Вухань.

— Він здібний! — вигукнув Колько Колючка.

— Якщо не буде сумлінно працювати, ніякі здібності не допоможуть — суворо сказала Пантера Ягуарівна. — А тепер поклали лапки на парти, слухаємо уважно! Пояснюю новий матеріал!

Починалися шкільні будні…

Таємниці лісею «Кондор»

Як народився лісей

Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа.

Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент. До речі, Грифон Грифонович і справді був добрячий, нікому зла не чинив. Отож родина Кондорів жила у любові й пошані. Хоча ці любов і пошана були, так би мовити, на відстані. У Мармуровий Палац ніхто ніколи не залітав, — мовляв, занадто високо. Крім сороки Скрекекулії, яка по суботах приносила на хвості новини.

Грифона Грифоновича та Грифонію Грифонівну таке життя цілковито влаштовувало. Все одно вони майже весь час проводили в небі, ширяючи у високості. А от Грифу це не влаштовувало аж ніяк. Грифа без товариства нудився страшенно.

І от одного разу сорока Скрекекулія принесла на хвості приголомшливу новину — у Казковому Лісі на Великій Галявині відкрилася спеціалізована лісова школа з ведмежої мовою викладання. Там вчилася лісова дітлашня — зайчик Кося Вухань, їжачок Колька Колючка, вовченя Вовчик Вовченко, лисеня Рудик Лісовенко, рисеня Раїска Мняу, козеня Зіна Бебешко та інші симпатичні звірятка. І викладачі були прекрасні —