Стівен Кінг - Кінець зміни

class="p1">Він завершує розмову й дивиться на годинник. Якщо він хоче поговорити з тим хлопцем з «Тодгантера» і не пропустити зустріч з Нормою, то, напевне, на міських автобусах кругом не встигне.

У голові раз у раз лунають слова Барбари: «Я ж не хочу вмирати! Я не знаю, що зі мною було!»

Він телефонує Холлі.

15

Вона стоїть перед супермаркетом «7-Eleven» біля їхнього офісу, тримаючи в одній руці пачку «Winstons», а другою зриваючи з неї целофан. Вона майже п’ять місяців не тримала в роті цигарки — новий рекорд — і знову починати не хоче, але побачене на комп’ютері Білла прорвало діру в її житті, яке вона зашивала останні п’ять років. Білл Ходжес — мірило її здатності взаємодіяти зі світом. А іншими словами — для неї він мірило душевного здоров’я. Уявити своє життя без нього для Холлі все одно, що стояти на даху хмарочоса і дивитися на тротуар із шістдесятиповерхової висоти.

Щойно вона тягне за целофанову смужку, дзвонить телефон. Вона вкидає пачку в сумочку і витягає мобільний. Це він.

Холлі не вітається. Джеромові вона сказала, що сама не зможе говорити з ним про те, про що дізналася, але зараз — стоячи серед вітру на хіднику, тремтячи під теплою зимовою курткою — вона не має вибору. Усе кажеться саме:

— Я дивилася у твій комп’ютер, і я розумію, що так нишпорити — це погано, але мені не соромно. Я мусила, бо подумала, що ти кажеш неправду, ніби в тебе лише виразка. Хочеш — звільняй мене, мені все одно, головне, щоб ти вилікував те, що в тебе не гаразд.

По той бік — тиша. Вона хоче спитати його, чи він там, але губи просто застигають, а серце б’ється з такою силою, що вона відчуває його всім тілом.

Нарешті він каже:

— Холс, я не думаю, що воно взагалі лікується.

— Ну хоча б хай спробують!

— Я тебе люблю, — каже він. Вона відчуває в його голосі важкість. Рішучість. — Ти ж знаєш, правда?

— Не кажи дурниць, я, звичайно, знаю. — Вона плаче.

— Я спробую полікуватися, звичайно. Але перш ніж лягати в лікарню, мені потрібно днів зо два. А зараз мені потрібна ти. Зможеш під’їхати й підібрати мене?

— О’кей. — Вона плаче ще сильніше, розуміючи: вона справді йому потрібна. А бути потрібним — це велике діло. Може, навіть єдине по-справжньому велике діло. — Ти де?

Він розповідає, потім каже:

— І ще одне.

— Що?

— Я не можу звільнити тебе, Холлі. Ти не найманий працівник, ти — мій партнер. Постарайся не забувати.

— Білле?

— Так.

— Я не палю.

— Молодець, Холлі. То приїжджай сюди. Я чекаю у вестибюлі. Тут такий холод надворі.

— Приїду якомога швидше, але правил не порушуватиму.

Вона швидко йде на ріг, де стоїть її машина. Дорогою кидає невідкриту пачку цигарок у смітник.

16

Ходжес коротко описує свій візит до «Відра», поки Холлі везе його до відділку на Страйк-авеню: починаючи від новини про самогубство Рут Скапеллі й закінчуючи химерними словами Барбари, останніми, які він почув, коли дівчинку повезли.

— Я знаю, про що ти думаєш, — каже Холлі. — Бо я теж про це думаю. Слід веде знов-таки до Брейді Хартсфілда.

— Князь самогубств! — Ходжес випив іще парочку знеболювального, поки чекав на Холлі, то йому доволі добре. — Тому я й ходив зараз до нього. Є ж зв’язок, ти так не вважаєш?

— Гадаю, є. Але ти мені колись одну річ казав… — Вона сидить ідеально прямо за кермом «пріуса», позираючи на всі боки дедалі уважніше в міру того, як машина заглиблюється в Нижнє місто. Завертає вбік, об’їжджаючи забутий кимось посеред дороги візок із супермаркету. — Ти казав: збіг обставин і змова — це не те саме. Пам’ятаєш таке?

— Атож. — То одна з його улюблених приповідок. Є в нього таких трохи.

— Ти казав: можна скільки завгодно розслідувати змову, а потім виявити, що то була насправді купа збігів, пов’язаних між собою. Якщо ти не знайдеш чогось конкретного в найближчі два дні — якщо ми не знайдемо, — то ти маєш це закинути й узятися за лікування. Пообіцяй, що так зробиш!

— Та воно може трохи довше…

Вона обриває:

— Джером приїде, він допоможе. Буде, як у старі добрі часи.

Ходжес кидає оком на назву старого детективного роману «Остання справа Трента» і злегка посміхається. Вона помічає це краєм ока й сприймає як знак згоди — і теж полегшено всміхається.

— Чотири дні, — каже він.

— Три. Не більше. Бо з кожним днем, у який ти нічого не робиш із тим, що коїться в тебе всередині, шансів меншає. Їх і так мало. То не треба оцієї смердючої торгівлі, Білле. Ти занадто гарно це вмієш.

— Ну гаразд, — погоджується Білл. — Три дні. Якщо Джером допомагатиме.

Холлі каже:

— Обов’язково. Але спробуймо вкластися в два.

17

Відділок на Страйк-авеню нагадує середньовічний замок у країні, де короля скинуто й панує анархія. На вікнах товсті ґрати, автопарк захищений ланцюгами й бетонними бар’єрами. Відеокамери стирчать на всі боки, проглядаючи всі підходи, і все одно сіра кам’яна будівля обписана графіті, а один із круглих ліхтарів над входом розбито.

Ходжес і Холлі викладають усе з кишень, а Холлі — ще й із торбинки, у пластикові кошики і проходять крізь металошукач, який осудливо пищить на металевий браслет Біллового годинника. Холлі сідає на лавку в головному коридорі (за яким також наглядають численні камери) і відкриває свій айпад. Ходжес іде до столу, пояснює, навіщо прийшов, і за хвилину до нього виходить стрункий сивий детектив, трохи схожий на Лестера Фрімона з фільму «Дроти» — єдиного кіношного копа, від вигляду якого Ходжеса не нудить.

— Джек Гіґґінс, — називається детектив і простягає руку. — Як письменник, тільки не білий.

Ходжес тисне руку і знайомить детектива з Холлі, яка злегка махає йому рукою і, як завжди, нерозбірливо вітається, перш ніж повернутися до айпаду.

— Здається, я вас пам’ятаю, — каже Ходжес. — Ви раніше працювали на Мальборо-стрит, чи не так? Коли ви ходили в формі?

— Давненько, коли був молодий і несамовитий. І вас я теж пам’ятаю. Ви спіймали того типа, який убив двох жінок у парку Маккаррон.

— Спільними зусиллями, детективе Гіґґінсе!

— То нехай. Тут Кассі Шин телефонувала. Ваш хлопчик у нас сидить у кімнаті допитів. Звати Деріс Невілл. Ми в кожному разі збиралися його відпустити. Кілька свідків підтверджують його слова: він залицявся до дівчини, вона образилася і побігла на вулицю. Невілл побачив, що їде вантажівка, побіг, намагався