Дарунок Корній - Зворотний бік світів

виживання, бо старший сірий брат уже давно за тебе все вирішив. І твоє завдання — це просто сіро та буденно жити.

Та сталося диво. Мальва не виколупувала собі очі абощо. Лінзи самі по собі випали. Відбулося фізичне відторгнення. Організм Мальви не приймав жодного втручання. Цей випадок збентежив уми винахідників світу Досконалих. Адже не виключено, що схожі випадки траплятимуться і з іншими. Тому дослідження та вдосконалення біолінз треба продовжувати. Запроваджувати серійне виробництво поки зарано.

Мучилися охоронці з нею щоразу. Уже й не відали, чого від дивної гості чекати. Звісно, могла поводитися і спокійніше, але такого задоволення вона сірим не подарує. Четверо на одну тендітну худющу малу — круте видовисько. Силою вони її стригли, силою забирали мушлю, силою заштовхували до ванної… А після в кімнаті на неї чекав новий одяг: сірі штани, сіра теніска, сірі кроси, звичайні, не літаючі.

Мальвина камера-кімната була невеличкою. Лишень п’ять квадратних метрів. Де поміщалися ліжко, стіл, стелаж із книжками, стілець, шафа для одягу. Поряд — ванна кімната з душовою кабінкою. І жодного натяку на вікно. Звісно, які вікна під землею? Стіни кімнати та ванної були пофарбовані в однотонний темно-сірий колір, який Мальві вже не просто не подобався. Він її бісив. Єдиним біль-менш приємним предметом інтер’єру була світло-кремова люстра, яка вмикалася звичайним вимикачем, а не централізовано, як усе в цьому світі. Хоч якась демократичність. Вхідні сірі двері зсередини не мали ручки. Увійти можна, але вийти зась. За ними незмінно стовбичив охоронець. Вона його відчувала. Охоронець приносив їжу, мовчки ставив її перед Мальвою і мовчки виходив. Ані доброго дня, ані смачного. Усі її намагання розговорити чоловіка розбивалися об крижану байдужість. Силою мірятися з ним не мало сенсу. Мальва знала, що неподалік чатує з десяток добре вишколених та підготовлених вояків. І якби навіть припустити, що фізично Мальва їх переможе, то марно. Тому що вибратися звідси без отого чувака, котрий сидить нагорі і тисне на кнопки пульта, нереально. У будинку немає сходів, тільки ліфт без кнопок.

Що залишалося? Це спати, їсти, нудитися. Старатися увімкнути хоч якісь свої безсмертні таланти. Хоч то й безглуздо: тут вони були заблоковані наглухо. А ще чекати. Їй обіцяли прихід батька. Минув не один тиждень. Батька не було, а її вимоги та навіть благання поговорити про це розбивалися об байдужість охорони.

Інколи вона гортала книжки, які стояла в неї на полиці. Жахнулася від їхнього змісту. У книжках пафосно писалося, що ідеальний світ — це світ сірості. Бо це досконалий світ, без насильства, без любові, без ненависті, без віри, без честі, без совісті, без зла, без співпереживання… Здолала лишень кілька сторінок тексту, і коли зрозуміла, що мозок іржавіє та скрегоче, просто лежала на ліжку й просила Творця, щоб якнайшвидше хоч хтось більш-менш притомний її звідси визволив.

Оскільки в камері не було годинника, то судити про зміну діб могла тільки по тому, як їй часто та регулярно приносили їжу. Минув, за підрахунками Мальви, майже місяць. І ось урешті двері камери відчинилися і до кімнати зайшов не охоронець з обідом, а старший сірий брат. Той самий, біологічний батько Остапа, котрого колись звали Шепотом. В одній з книжок вона знайшла фото з усіма сірими. Шепіт красувався на першій сторінці та в товстій сірій рамці. Унизу підпис прамовою: «Старший сірий брат». Фото інших сірих були підписані лаконічно: «Сірий брат». І портрети їхні не вдягали в рамки. Отже, старший сірий — один-єдиний. І, очевидно, це він усім тут заправляє.

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Мальво, — почав урочисто і вдавано прихильно гість.

Мальва внутрішньо стиснулася. Розрізняти фальш вона могла і без свого призначення, і без блокування її талантів. Кивнула. Сірий продовжував:

— Поки твій батько затримується. І ми не розуміємо причини. Разів п’ять його повідомляли, усе безрезультатно. Очевидно, у нього є важливіші справи, аніж донька.

Сірий вдавано приязно вглядався в Мальву.

— Та невже? Я вам не вірю. Батько нічого не знає. Упевнена. Ви брешете. Але якщо навіть то правда і ви маєте з ним дружні взаємини, то чому ви утримуєте мене як полонянку?

Мальва старалася говорити спокійно та врівноважено, хоч усе всередині аж закипало.

— Полонянку? Ой, що ти, дитино! Хіба можна? Це робилося для того, щоб убезпечити мешканців сірого світу. Ти могла принести на своєму тілі та одязі небезпечні хвороби, різні інфекції, віруси. Тому тебе тут і утримували. Карантин, люба моя.

Сірий брат улесливо усміхався. Та крижаний полиск його сірих очей говорив інше.

— То справа в карантині? Тому ви мене помили, поголили і хотіли осліпити. Зрозуміло. Отже, тепер карантин закінчився і я вільна? Я правильно зрозуміла? Ви мене випускаєте з буцегарні на волю? — з викликом вигукнула Мальва.

— Тихо-тихо, дівчино! Не галасуй. Так, ти вільна. Звісно, якщо будеш дотримуватися правил та законів сірого світу. А для цього потрібно ближче познайомитися з нашим прекрасним світом Досконалих. Якщо пообіцяєш бути чемною, слухатися моїх порад та виконувати всі життєво важливі для спокою сірого світу інструкції, то я радо познайомлю тебе з нашим світом. Упевнений, він тебе вразить. Можливо, ти навіть захочеш у ньому залишитися назавжди.

Мальва запхала всередину всю свою іронію та нелюбов до сірих, причепила на обличчя щось схоже на посмішку і крізь зуби процідила:

— Я спробую.

Частина друга 

1. Правило дзеркала

Лед з Полелем сиділи замкнені сердитою Ладою в кімнаті Леда вже місяць. Вона за розмірами була трохи більшою від кімнати Полеля. Однак просторою її навряд чи можна назвати. Тут було лишень одне вікно, яке дивилося своїм прозорим чистим оком на схід сонця і на калиновий гай. Нічого цікавого, як на думку обох братів. Хіба що трохи красиво. Раніше це їх якось мало турбувало. Бо кімнати зазвичай слугували хлопцям просто спальнями. А тут довелося безвилазно аж місяць жити. І було зрозуміло, що то тільки початок. Лада й не збиралася змінювати свій гнів на милість. Так, інколи їх раніше за провини садовили під домашній арешт. Але це було ненадовго і не обмежувалося простором однієї кімнати. Хлопці вільно пересувалися будинком. Цього разу матінку вони розлютили не на жарт.

Лед день у день понуро вивчав свою кімнату. Навіть став серйозно задумуватися над тим, а чому це тут лишень одне вікно. У Лелі та Полеля — по два. Невже батьки його трохи менше люблять, аніж брата із сестрою? Так-так, якщо надто довго сидіти замкненим без діла, то ще