Джордж Орвелл - 1984

— Це кава, — промурмотів він. — Справжня кава.

— Це кава Внутрішньої Партії. Тут її цілий кілограм, — сказала вона.

— Як тобі вдалося все це дістати?

— Це Внутрішньої Партії. У цих свиней є все, все! Але офіціанти, слуги та звичайні люди крадуть усе, що трапляється їм під руку, і глянь! Я роздобула також трохи чаю.

Вінстон присів навпочіпки поруч із нею. Він надірвав куточок пакетика.

— Це червоний чай — не смородинове листя.

— Нещодавно з’явилося багато чаю. Вони захопили Індію чи щось таке, — байдуже сказала вона. — Але послухай, любий. Я хочу, щоб ти на три хвилини відвернувся. Піди й сядь на тому боці ліжка. І не підходь близько до вікна. І не обертайся, поки я не скажу.

Вінстон неуважно дивився крізь муслінову штору. Унизу на подвір’ї жінка з червоними руками і досі снувала між ночвами з водою та мотузкою для білизни. Вона дістала з рота ще дві прищіпки й з почуттям заспівала:

Хай кажуть, все лікує час,

І душу зранену також лікує.

Але усмішки ці і сльози крізь роки,

У моїм серці все іще вирують.

Схоже, вона знала напам’ять всю цю слиняву пісню. Її мелодійний наповнений щасливою меланхолією голос линув угору теплим літнім повітрям. Здавалося, вона була б страшенно щасливою, якби цей червневий вечір тривав вічно, і ніколи не закінчувався мокрий одяг, і щоб вона залишалася там тисячу років, діставала з рота прищіпки і співала нісенітниці. Він з подивом подумав про те, що ніколи не чув, аби хтось із членів Партії співав на самоті. Це навіть могло б видатися чимось неблагонадійним, небезпечним дивацтвом, як звичка розмовляти із самим собою. Може, людина отак от співає лише тоді, коли вона опиняється на межі голоду?

— Можеш повернутися, — сказала Джулія.

Він повернувся і якусь мить не міг її упізнати. Чесно кажучи, він думав, що вона буде голою. Але ті зміни, які з нею сталися, були набагато дивовижнішими. Вона нафарбувалася.

Мабуть, вона зайшла до якоїсь крамниці у пролівських кварталах і скупила всю косметику й парфумерію. Її губи були густо нафарбовані червоною помадою, щоки палахкотіли, ніс був напудрений, вона навіть підвела очі, від чого вони засяяли ще яскравіше. Все це було зроблено не вельми вправно, але Вінстон не дуже розумівся на таких речах. Він ніколи не бачив і навіть не уявляв собі партійної жінки з косметикою на обличчі. Її вигляд вражав. Лише завдяки кільком кольоровим мазкам у потрібних місцях вона зробилася не лише привабливішою, а й набагато жіночнішою. А її коротко підстрижене волосся і хлоп’ячий комбінезон лише підсилювали цей ефект. Коли він її обійняв, йому в ніс вдарила хвиля синтетичних фіалкових пахощів. Він пригадав напівтемряву підвальної кухні і чорну порожнечу рота тієї жінки. Це був той самий запах, але йому було байдуже.

— Ще й парфуми! — сказав він.

— Так, любий, ще й парфуми. А знаєш, що я ще зроблю? Я десь дістану справжню жіночу сукню і вберу її замість цих паскудних штанів. Я одягну шовкові панчохи і взую туфлі на високих підборах! У цій кімнаті я хочу бути жінкою, а не членом Партії.

Вони роздягайся й лягли на велике ліжко з червоного дерева. Це вперше він повністю при ній роздягався. Досі він надто соромився свого блідого й виснаженого тіла з варикозними венами на литках і безбарвною плямою на щиколотці. Простирадел тут не було, але ковдра, на якій вони лежали, була потерта й гладенька, а розміри й пружність ліжка обох приємно здивували.

— Я думаю, тут повно клопів, та байдуже, — сказала Джулія.

Сьогодні вже ніде не можна було знайти подвійного ліжка, хіба що в оселях пролів. Колись, у дитинстві, Вінстон іноді спав на такому ліжку. Джулія ж, наскільки вона пам’ятала, ніколи не бачила такого ліжка.

Покохавшись, вони поринули у короткий сон. Коли Вінстон прокинувся, стрілки годинника показували майже дев’яту. Він не ворухнувся, бо Джулія спала, поклавши голову на його руку. Більша частина її помади та косметики перекочувала на його обличчя та підголівок ліжка, але легкий відтінок рум’ян усе ще підкреслював красу її вилиць. Між ніжками ліжка пробивався жовтавий промінь призахідного сонця й освітлював камін, на якому у каструлі кипіла вода. Внизу на подвір’ї жінка перестала співати, але з вулиці приглушено долинали крики дітей. Він знічев’я подумав, чи вважалося нормальним у скасованому минулому, коли роздягнені чоловік і жінка лежали поруч у ліжку прохолодного літнього вечора, кохаючись щоразу, коли їм цього хотілося, не маючи жодного бажання підводитися, а просто отак лежати і слухати заколисливі звуки вулиці. Він подумав, що навряд чи були часи, коли це здавалося б нормальним. Джулія прокинулася, протерла очі і сперлася на лікоть, щоб подивитися на гасовий каганець.

— Половина води википіла, — зауважила вона. — Я зараз встану й заварю трохи кави. У нашому розпорядженні ще година. Коли у ваших будинках відключають світло?

— О двадцять третій тридцять.

— У гуртожитку — о двадцять третій. Але, звичайно, треба повернутися раніше. Ой! Киш, гидота!

Вона несподівано крутнулася на ліжку, схопила з підлоги черевик і по-хлоп’ячому пожбурила ним у куток, достоту так, як уранці на Двохвилинні Ненависті вона жбурляла словником у Ґолдштайна.

— Що сталося? — здивувався він.

— Пацюк. Я бачила, як він вистромив свій поганий писок з-під панелі. У нього там нора. Але я добряче його налякала.

— Пацюки! — прошепотів Вінстон. — У цій кімнаті[22]!

— Їх тут скрізь повно, — байдуже сказала Джулія, знову лягаючи. — У нас в гуртожитку вони навіть на кухні. У деяких районах Лондона вони просто кишать. Знаєш, вони нападають на дітей. Ага, нападають. На деяких із тих вулиць жінки не наважуються залишити немовля бодай на кілька хвилин. Здоровенні і бурі, вони крадуть дітей. А найстрашніше, що ці бандюгани завжди...

— Припини! — зажмурившись, вигукнув Вінстон.

— Любий! Ти зовсім зблід. Що сталося? Ти їх так боїшся?

— Я їх найбільше боюся! Пацюки!

Вона пригорнулася до нього й обвила його руками й ногами, ніби захищаючи його теплом свого тіла. Він поволі розплющив очі. Кілька секунд йому здавалося, ніби він знову провалився у жахіття, яке все життя час від часу йому снилося. Завжди повторювалося майже те саме. Він стояв перед стіною темряви й відчував, що з іншого боку причаїлося щось нестерпне, щось