Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

коли чорнило замерзало на ручці. І нарешті в 1907 році в Дуньхуані, давньому місті в глибині пустелі, йому пощастило знайти те, що Захід зустрів як найбільше відкриття, а Китай назвав пограбуванням національної спадщини. У цьому поселенні в оазисі, де в середні віки процвітала буддистська громада, ще жили люди. У скелі, порізаній гротами і печерами, що називалася Печерами Тисячі Будд, Стейну показали схованку з давніми паперовими і шовковими сувоями – деякі з них датувалися V століттям н. е. Шляхом обману і підкупу Стейн умовив зберігача цієї дорогоцінної схованки дозволити йому взяти відібрані сувої – в цілому двадцять дев’ять повних ящиків – у Делі, а потім він відправив їх до Лондона, у Британський музей. Деякі із сувоїв, що залишилися в сховищі, були викрадені французьким сходознавцем Полем Пелльо і тими, хто йшов слідом за ними. Натхненні неймовірною знахідкою Орела Стейна, археологи й авантюристи ринулися в Китай у надії знайти те, що можна було порівняти за значенням і цінністю із сувоями з печер.

До 1930 року група навчених на Заході китайських археологів за сприяння їхнього уряду змогла пригальмувати підприємницьку діяльність іноземних експедицій. У 1930 році Орел Стейн, що на той час уже вивіз безліч речей, наштовхнувся на перешкоду, коли його середньоазіатська експедиція спробувала покинути країну зі ще однією багатою колекцією пам’яток старожитностей. Обмеження на вивіз товарів із Китаю без належної перевірки і дозволу відіграли свою роль. Після тривалого вивчення Стейн змушений був залишити свої скарби в Китаї.

Попри те що з роками закони посилювалися і здебільшого діяли ефективно, Китай і тепер докладає величезних зусиль, щоб перекрити канали, через які йдуть за кордон цінні предмети матеріальної культури. Грабіжники не зупиняються навіть перед загрозою страти – за останні роки пограбовано сорок тисяч гробниць. Грабують також і музеї, які не мають засобів для організації надійної охорони. Особливо це стосується дрібних експозицій у селах, де часто демонструються предмети, знайдені в околицях. Злодії навіть одержують замовлення на певний артефакт, а «клієнт» іноді особисто очікує доставку викраденого предмета на судні неподалік від китайських берегів.

Поки європейці розкрадали манускрипти й речі з пустель Середньої Азії, наприкінці XIX століття китайський учений зробив відкриття, що схвилювало світ науки і привернуло увагу значного кола зацікавлених осіб. А почалося все одного дня 1899 року, коли Ван Іжун, співробітник Імператорської Академії Ханьлінь у Пекіні, страждав від нападу малярії. Інший учений, Лю Теюнь, який завітав до нього, звернув увагу на те, що його колега лікує себе зіллям, у котрому міститься як один із компонентів «панцир черепахи, що розклався». Та понад усе увагу Лю привернуло те, що шматки панцира, які Вен розмелював для своїх ліків, були вкриті нечіткими зображеннями знаків, котрі нагадували китайські письмена, але були настільки давніми, що не підлягали розшифровці. Сам Ван вивчав написи на бронзових виробах. На свій превеликий подив, він побачив, що знаки дуже подібні до знаків на досліджуваних ним посудинах.

Зацікавившись своїм відкриттям, Ван і Лю відвідали аптекаря, у якого Ван придбав інгредієнт для своєї мікстури, і той пояснив ученим, що такі панцири черепах знаходять десь у провінції Хенань. Торговці зберігали в секреті інформацію про те, звідки до них надходили ці товари, але можна було припустити, що цим місцем були околиці міста Аньяна. Час від часу місцеві селяни знаходили в землі давні панцири і кістки і продавали їх аптекарям як «кістки дракона». Аптекарі розмелювали «кістки» на порошок, сподіваючись, що він може мати якщо не магічну, то, щонайменше, доброякісну дію, бо дракон виступає в китайському фольклорі як тварина, що приносить удачу. Лю пройшов по всіх аптеках міста і скупив по можливості все, що було гідне уваги. Ван почав збирати через торговців кістку й панцири, на яких були зображені знаки. Лю успадкував колекцію свого колеги і друга і розширив її. У 1903 році він опублікував літографії, зроблені з написів, що були зображені більш ніж на тисячі фрагментів кісток і панцирів черепах. Публікація Лю привернула увагу відомого китайського вченого Сунь Іжана, що використовував свої знання у вивченні написів на давніх бронзових посудинах для розшифровки змісту написів на кістках і панцирах черепах. «Кістки дракона» були насправді кістками для ворожіння, за якими царі династії Шан намагалися довідатися про своє майбутнє, і написи були посланнями до духів віщунів і відповідями, що вони сподівалися одержати. Науковий інтерес, що виник з приводу збирання і вивчення таких кісток збільшив кількість копачів (ними були селяни з околиць Аньяна), що їх тепер уже найняли торгівці антикваріатом. У цей час учені продовжували роботу з раніше отриманим Лю матеріалом. Один із цих учених, Ло Чженьюі, усамітнившись у своїй кімнаті на сорок днів, зміг розділити написи на основні складові. Ло Чженьюі розгадав також і спосіб визначення пророкування. Послання писали на кістці, звичайно волячій, або ж на лопатці черепашачого панцира, а з іншого боку свердлили маленьке, овальної форми заглиблення. Прикладаючи до заглиблення вістря нагрітого предмета, оракули одержували тріщини з протилежного боку кістки чи панцира. За формою зламу провісник «читав» відповідь на послання. Іноді оракул писав лише послання, часом додавалася відповідь, часом записувалося підтвердження з посиланням на результат. Тільки цар мав право гадати. У своїх посланнях він запитував про імовірність виконання його бажання, про хвороби, про народження спадкоємця і навіть про зубний біль. Але найчастіше гадання присвячувалися жертвоприношенням, війнам, подорожам, полюванню, погоді і врожаю – справам, що мають суспільне значення, а не особистим проблемам правителя.

Завдяки знахідкам кісток для ворожіння царя У Діна стало можливим визначити масштаби діяльності Фу Хао, зокрема її участь у війнах. Напис на одній із кісток говорить: «Цар зібрав свої війська і буде вести війну цього року проти Ту Фана разом з Фу Хао, якій доручив командування. Чи може він сподіватися на заступництво?»

Торгівці антикваріатом завзято зберігали в секреті інформацію про джерела одержання ворожильних кісток. Але Ло Чженьюі продовжував пошуки цих кісток. Зіставляючи факти і ведучи ретельні пошуки, Ло зміг указати точне місце, звідки викопували кістки: село Сяотунь поблизу Аньяна, район, що уже давно називали Руїни Іня.

Перший науковий заклад Китаю, Китайська академія (Академія Сініка), була заснована двома роками пізніше і як одне з пріоритетних завдань висунула завдання ретельно дослідити ворожильні кістки. Академія направила в Аньян дослідника Дун Цзобіня, який одержав інструкції визначити точне місце, що є джерелом ворожильних кісток. За його повідомленнями, на землях усіх селянських господарств уздовж берегів річки Хуанхе зустрічаються ворожильні кістки,