Клайв Стейплз Льюїс - Морські пригоди «Зоряного мандрівника»

– Я зірка на спочинку, – відповів Раманду. – Коли я, зовсім старий і немічний, спустився з небосхилу останнього разу, мене перенесли на оцей острів. Тепер я вже не такий старий, як тоді. Щоранку птах приносить мені вогняну ягоду із сонячного саду, і кожна ягода робить мене молодшим. А коли я стану неначе немовля, то зійду на небо (тут, на крайньому сході, це зовсім не важко) і знову кружлятиму ночами в зоряному танці.

– У нашому світі, – сказав Юстас, – зірка – це взагалі-то велетенська розпечена куля.

– Це лише те, що ви бачите, – відповів старий. – Насправді ж зірка – це зовсім інше. А в нашому світі ви, здається, уже зустрічали зірку. Адже ви побували у Коріакіна?

– Він також зірка на спочинку? – запитала Люсі.

– Не зовсім, – сказав Раманду. – Його відправили на острів на кару і наказали правити розтелепами, а з ними хіба відпочинеш? Він міг би сяяти в південному небі ще тисячі й тисячі літ, якби не завинив…

– Але що ж такого він накоїв? – занепокоєно запитав Каспіан.

– Сину мій, – зітхнув старий, – не вам, нащадкам Адама, знати про помилки, яких припускаються зірки. Та годі гаяти дорогоцінний час на порожні балачки. Отже, яке ваше рішення: плисти далі на схід і розчарувати сплячих, залишивши там одного зі своїх друзів-побратимів? Чи вам більше до вподоби податися у зворотну путь?

– Невже можуть існувати сумніви? – вигукнув Рипічип. – Само собою, ми попливемо далі і врятуємо трьох лордів!

– Я з тобою згоден, Рипічипе, – підтримав Каспіан. – Хай навіть ми не зможемо подолати чари, я все одно не прощу себе, якщо поверну назад, так і не досягнувши краю світу. Та не варто забувати й про матросів. Адже вони вирушали саме на пошуки пропалих лордів, а про край світу ніякої домовленості не було. Тим паче ми не знаємо, чи звідси він далеко. Матросам нам немає у чому дорікнути, та багато хто вже дуже втомився і журиться-сумує за рідною домівкою. Так що мені не завадило б порадитися спершу з ними, перш ніж пливти кудись далі. Не кажучи вже про цього неборака – лорда Рупа. Куди йому з нами! Він зовсім занепав духом.

– Сину мій, – сказав зірка-старий, – коли тебе оточують зневірені чи роздратовані супутники, то годі й думати про те, аби пливти на край світу разом. Із такими побратимами ти не знімеш чарів. Бо люди мають знати, куди й навіщо вони тримають путь. Та хто той бідолаха, про якого ви щойно згадували?

І Каспіан розповів чародійнику про те, що трапилося з лордом Рупом.

– Я можу йому дати те, чого він найбільше потребує, – сказав Раманду. – Сон на моєму острові – довгий і глибокий, та головне, що в сон не прокрадеться навіть найдрібніший клаптик марення. Нехай ваш страждальник сяде тут, обік сплячих, і насолоджується рятівним забуттям до тих пір, аж допоки ви не повернетесь.

– Правильно, правильно! – зраділа Люсі. – Каспіане, залишмо його тут!

Цієї миті їхню розмову порушив шум голосів, що наростав: це наближалися матроси на чолі з Дриніаном. Побачивши Раманду та його дочку, вони спершу трохи здивувалися, а потім шанобливо зняли капелюхи, угадавши в них господарів цих місць. Багато хто з матросів з жалем подивився на порожі тарілки та келихи.

– Мілорде, – звернувся Каспіан до капітана, – накажіть двом матросам негайно відправитися на «Зоряного мандрівника» з повідомленням для лорда Рупа. Нехай вони йому скажуть, що тут на острові почивають, причому без будь-яких сновидінь, троє його старих друзів і що він зможе їм скласти товариство.

Коли вістові пішли, Каспіан запропонував усім присісти й розповів про те, який перед ними постав вибір. Коли він закінчив, запала спантеличена мовчанка, матроси пошепталися, і нарешті старший лучник встав і виголосив такі слова:

– Усі ми, ваша величносте, давно хотіли вас про дещо запитати. Та не про те, коли повернемо назад, а про те, як після цього доберемося додому. У цих морях завжди або цілковитий штиль, або дме західний вітер. Якщо так буде й далі, то Нарнії ми, боюся, ніколи вже не побачимо. А йти на веслах – занадто довго, жодних припасів не стане.

– Бувалі моряки не згодилися б із цими словами, – втрутився Дриніан. – Улітку та восени в цих морях, й справді, переважає західний вітер, та з початком нового року він завжди перемінюється. Так що на зворотному шляху вітер буде ходовим. Боюсь навіть, що він виявиться сильнішим, ніж того можна побажати.

– Ваша правда, капітане, – сказав один старий матрос-гальмієць. – У січні та лютому зі сходу налітають справжні бурі. І, з вашого дозволу, якби кораблем командував я, то запропонував би перезимувати тут, а вже в березні відпливти додому.

– Але що ми робитимемо тут, коли настане зима? – захвилювалася команда.

– Щоденно, із заходом сонця, на цьому столі з’являється вечеря, гідна королів, – сказав Раманду.

– Оце зовсім інша справа! – зраділи матроси.

– Ваша величносте, прекрасні пані та шляхетні воїни! – вигукнув тут Райнельф. – Дозволю собі зауважити лише одне: усі ми вирушили в ці мандри з власної волі. Ніхто нікого на мотузці не тягнув. Та я бачу, як на цей стіл ласо поглядає дехто з хлопців, які, виходячи з гавані Кейр-Паравеля, жадали пригод і присягалися, що не повернуть назад, аж поки не досягнуть краю світу. Згадайте: багато з тих, хто стояв тоді на пристані, нічого б не пошкодували, щоб опинитися на вашому місці, і не роздумуючи обміняли б свої лицарські лати на матроську тільняшку. Думаю, усі ви погодитеся, що після такого урочистого відплиття всі ми будемо дурнішими за однотяпів, коли повернемося додому і розповімо, що були на початку кінця світу, та до самого краю доплисти не посміли!

Деякі матроси підтримали його, та решта сказали, що нічого ганебного в цьому не бачать.

– Як би не дійшло до суперечки, – прошепотів Каспіану Едмунд. – Що робитимемо, як половина матросів проситиметься додому?

– Зажди, – шепнув Каспіан у відповідь. – Я дещо приберіг на цей випадок.

– Може, ти що-небудь скажеш, Рипе? – підштовхнула Люсі мишачого короля.

– Ні, ваша величносте, що тут говорити? – відповів Рипічип досить-таки голосно, і його почули решта. – Для себе я вже все вирішив. Поки можу, я буду пливти на схід на борту корабля. Якщо мої шляхи з кораблем розійдуться, попливу далі у своєму човні. Якщо він піде на дно – буду гребти всіма чотирма лапами і, якщо вийде, хвостом. А якщо виб’юсь із сил, не досягнувши країни Аслана, – втону, повернувшись до сонця, що сходить, і на чолі говірких мишей стане