Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 37: Провина батьків королеви

У цей час, далеко від Туманних островів, Вільям і Міневра нарешті залишилися наодинці у старовинній вітальні свого маєтку. Свічки мерехтіли у срібних підсвічниках, відкидаючи тіні на стіни, де зображення їхніх предків, викарбувані в полотнах, здавалося, спостерігали за ними з минулого. 

Тиша вітальні тиснула сильніше, ніж будь-яке слово. 

Міневра першою порушила мовчанку. Її голос, тихий і трохи тремтячий, змішався з потріскуванням полум'я у каміні. 

— Вільяме – чи усвідомлюємо ми, що наші рішення могли стати причиною всього цього? Монстри... Це ми їх розбудили. А тепер наша донька і її чоловік змушені виправляти те, що ми зробили. 

Вільям нахмурився, він втупився в стіл, а пальці стиснулися в кулак. Він відчував у своїй душі гіркоту та розчарування. Розуміння того, що його спроба звільнити доньку обернулася ланцюгом небезпечних подій, роз'їдало його зсередини, мов отрута. 

Та тепер він уже не сердився на Ервіна — лише на себе самого. 

— Ми хотіли як краще, — промовив він, його голос прозвучав глухо. — Я був готовий зробити все, щоб врятувати її, але в гонитві за власним правом, за її життям… ми забули, якою може бути ціна. Зараз вона, можливо, єдина, хто зможе зупинити все це, тоді як ми лише ускладнили її шлях. 

Міневра стиснула його руку у своїй долоні. Її очі, які завжди були сповнені рішучості, тепер блищали жалем. 

— Можливо, настав час спокутувати наші помилки, Вільяме. Якщо є щось, що ми можемо зробити, щоб допомогти їм, ми повинні це зробити. Наша дочка вже не та юна леді, яку ми знали. Вона стала не просто жінкою — вона стала королевою. 

Вільям зітхнув, усвідомлюючи правдивість її слів. Його донька більше не була тією тендітною дівчиною, яку він хотів захистити. Вона стала жінкою, яка несла на собі тягар корони і вибору і заради чоловіка, якого кохала. 

Ця думка змусила його відкинути голову назад і закрити очі. 

— Міневро… — його голос прозвучав глибоко, задумливо. — Я бачив, як вони дивляться один на одного. Вони закохані. І знаєш що… вона щаслива. 

Міневра опустила погляд, її пальці злегка стиснулися у складках сукні. 

— Але що, як… — вона зробила паузу, перш ніж продовжити. — Що, як легенда нашого роду все ж правдива? 

Вільям напружився. 

— Навіть не думай про це. 

Міневра підвела на нього очі. 

— Але ж ти сам знаєш, що ця легенда передається в нашій сім’ї століттями! Колись, у темні часи, наш рід уклав угоду з силами, які не пробачають зради, і якщо нащадок Ле Досьє стане королевою дракона… 

— Досить! — різко перебив її Вільям. 

Він піднявся, відчуваючи, як у його грудях зростає незрозумілий страх. 

— Це лише стара страшна легенда, якою нас лякали з дитинства! — Його голос гримнув, майже грубо. — Вона ніколи не справдилася, і не справдиться тепер! 

Міневра заплющила очі, ніби намагаючись зібратися з думками. 

— Ти пам’ятаєш, як розповідала її твоя мати? 

Вільям повернувся до неї спиною, знову вдивляючись у вогонь. 

— Пам’ятаю. І знаю, що ця легенда вже наробила достатньо лиха. 

— Але… якщо це не просто легенда? — Міневра підійшла до нього ближче. — Якщо це… попередження? 

Вільям мовчав. 

Він пам’ятав кожне слово тієї історії. Про прокляття, яке накладене на їхній рід, якщо кров Ле Досьє поєднається з драконом. Про війну, що прийде слідом. 

Але зараз, згадавши обличчя своєї доньки… її світло, її відчайдушну любов до цього дракона, він не міг змусити себе вірити в ці забобони. 

— Я більше не дам страху керувати, — сказав він тихо. — І я не дозволю тобі робити те саме. 

Міневра уважно подивилася на чоловіка. 

— Тоді ми маємо знайти інший спосіб допомогти їй. 

Вільям зітхнув. 

— Ми знайдемо. 

Їхні погляди зустрілися, і в їхніх очах читалася одна й та сама думка 

Вони можуть не вірити в старі легенди. 

Та якщо вони помиляються…
…ця війна може знищити все, що їм дороге.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍