Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

треба було писати “павза” та “проєкт”» 158, і це справді можна прочитати в його позивній заяві. У принципі, можна вгадати, який суд 28 січня 2021 р. своїм рішенням визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України про новий український правопис, зазначивши, що уряд «діяв поза межами своєї компетенції та із порушенням законодавства» 159. Слово-підказка пишеться однаково як за старим, так і за новим правописом: Вовк. У березні того ж року Міністерство юстиції України, представляючи інтереси уряду, подало апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду Києва до Шостого апеляційного адміністративного суду, який визнав протиправним та скасував рішення ОАСК про скасування нового правопису 160.

У дописі у соціальних мережах адвокат пояснював свою позицію щодо позову, і тут варто звернути увагу на два моменти. Перший: «Мені гидко, коли збиткують з української мови виключно заради того, щоб відмити гроші для передруку всіх підручників, правописів, словників та методичних посібників у країні». Звернімося до аргументів мовознавців. В інтерв’ю «Радіо Свобода» завідувачка відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, голова робочої групи з підготовки нової редакції українського правопису Світлана Єрмоленко назвала причини змін: треба крокувати в ногу з часом і «декомунізувати» правопис 161. При цьому вона наголосила, що це не перші й не останні зміни, процес триватиме. Український правопис не змінювався з 1989 р., про фемінітиви, мабуть, наприкінці 1980-х так активно, як сьогодні, не говорили. «Харківський» правопис, затверджений 1927 р. репресованими згодом мовознавцями, 1933 р. радянська влада визнала «націоналістичним», бо українська мова, на їхню думку, мала бути максимально наближеною до «дуже братньої» російської. Звісно, не всі його норми повернулися, але тепер ви маєте право обирати, приміром, між «міфом» і «мітом». Якщо порівняти ці позиції, то, з одного боку, ми маємо аргументи на користь історичної справедливості, крокування в ногу з часом, а з іншого — обвинувачення в задумі відмити кошти чи витратити їх на щось непотрібне. Консервативна позиція, згідно з якою злим замислом можновладців є постійне відмивання коштів, багато в чому суголосна конспірологічному поглядові на світ. Цю тезу можна ще посилити: розмови про історію, культуру і якусь там незрозумілу справедливість — спосіб замулити народу очі. Тут два варіанти: або чистої води конспірологія, або чистої води правда.

Другий аргумент адвоката звучить так: «Основна підстава позову: Кабмін не може змінювати українську мову. Він може сприяти її розвитку, але не змінювати напрямок цього розвитку. Ніхто не говорить “проєкт” та не літає в Атени на индиках (знаю, що индик зник з нових правил і це теж окрема проблема: чому проєкт правопису не був навіть розданий членам КМУ? За що вони голосували?». Подивімося на аргумент з кінця: якщо члени Кабміну мають голосувати за правописні норми, то, мабуть, мене можна запрошувати на консиліум хірургів. Професійне лінгвістичне знання не варто так дискредитувати. До того ж комісія, яка працювала над нормами нового правопису, справді голосувала за кожну пропозицію і в такий спосіб ухвалювала рішення. З уже згаданого інтерв’ю Світлани Єрмоленко дізнаємося, що в комісії було 11 осіб і «голосування були дуже гострі», особливо сперечалися з тим, «що пішло в словники». Однак крізь призму конспірологічного світогляду люди схильні відкидати саму концепцію експертного знання (умовно позиція така: «я розмовляю українською, тож я знаю, як у ній що має бути») і саме конспірологи з великою підозрою (а то й зневагою) ставляться до різних мудрагеликів-учених, які тільки й думають про те, як простому люду накапостити.

Серед моїх друзів і колег багато тих, хто з особливою неприязню висловлюється про правописну зміну щодо слова «проєкт», однак на моє зауваження, що є «об’єкт», «суб’єкт», «траєкторія» і саме «проєкт» відображає логіку запозичення (в основі цих слів латинське jacere — «кидати», «лежати»), лише одна мудра людина (недарма доктор наук) чесно відповіла: «Максиме, а як же ж сила звички?». Згоден: називати міф мітом з часом може стати просто новою звичкою. Так само є надія, що повага до знання і науковців теж випрацюється як звичка.

З погляду змовознавства, найцікавіший момент криється у твердженні, що Кабмін не може змінювати українську мову та її розвиток. Якщо відкинути очевидний аргумент, що «міт» чи навіть так і не схвалений «индик» не змінять докорінно українську мову, а написання «пів» зі словами окремо не розверне радикально курс української мови, скажімо, у бік китайської, у сухому залишку маємо докір: «Хто ви такі це вирішувати?». Ми, українці, традиційно пильно стежимо за владою, шпетити і кобенити яку ми справді майстри найвищого класу. Ми не мовчимо, коли відчуваємо до себе несправедливість, ми сміливо заявляємо про свої права, якщо хтось наважиться їх порушити, але відкидати авторитет держави, яка через Кабмін просто «освятила» і ввела в дію рішення правописної комісії, що складалася з експертів, — це справді перебір. Скажу ще простіше: з позицій радикальної конспірології, держава — це «змова проти людей», відтак позбавлення мене душевних гризот старого правопису, за яким треба було не забувати, що «пів’яблука», але «півогірка» — це наступ на мої права, хай що там кажуть професорки на катедрах чи фахівчині в авдиторіях.

Варто окремо зауважити, що лінгвофрикове фантазування слід відмежовувати від тонких натяків за допомогою мовних засобів, зокрема в дипломатичній комунікації. Принципова відмінність криється в тому, що для зчитування закладених у повідомлення смислів фантазерство не допоможе — потрібно знати контексти. Нідерландський історик і політичний філософ Луук ван Мідделаар у книжці «Нова політика Європи: десять років політичних криз» кілька разів згадує в контексті розбіжностей між США та ЄС у питаннях геополітики фразу колишнього ідеолога і радника Буша-молодшого Роберта Кагана: «Американці з Марса, європейці з Венери» 162. Вперше Каган вдався до такого кепкування в часи війни в Іраку в есе, яке мало широкий резонанс, наголосивши на розбіжностях між американцями і європейцями. Однак коли ця фраза залунала знову вже після Революції гідності стосовно розбіжностей у позиціях Вашингтона і Брюсселя щодо тиску на Росію через її агресивні дії проти України, відмінності між американцями та європейцями в черговий раз виявилися ще відчутнішими. Ось що про це пише сам Луук ван Мідделаар.

Небажання Європи