Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— І яким було це… доповнення? — поцікавився Суртаз.

— Первісно кожен Повелитель мав тільки Посох влади та Корону пам'яті. Їх ти вже бачив. Ці артефакти були створені самим Сандро, а Охтар доповнив їх ще вісьмома власноруч створеними та зачарованими предметами. Так і з'явився повний комплект Вбрання Смерті. Назви тих вісьмох артефактів я зараз не перелічуватиму, вони все одно нічого тобі не скажуть. Ми повернемось до цього після твого відновлення. 

— Гаразд, — зітхнув некромант, змушений змиритися з несвоєчасністю зміни теми. — Але я все ж спитаю, якщо можна… Якщо ці артефакти настільки могутні, як я їх собі уявляю, чому Охтар чи Шаддаер не скористалися ними… — Суртаз невизначено повів рукою, — для відновлення влади Шалластхадара хоча би над прилеглими територіями?

— Посох і корона створені для мирних часів, решта — для війни. Вони є останнім засобом, до якого може вдатися Повелитель, коли саме існування Шалластхадара знаходиться під загрозою. Охтар наголосив на цьому, коли довів свою справу до кінця. Ці артефакти небезпечні для свого носія — варто захопитися, і вони витягнуть всі сили. Прикро, що Шаддаер не встиг особисто навчити тебе використовувати їх, як його самого колись вчив Охтар. Але про Вбрання Смерті є записи, вони напевно тобі допоможуть. В крайньому разі — звернешся безпосередньо до їхнього творця, відвідавши його у вимірі Джерела.

Суртаз затримав погляд на черепі одинадцятого Повелителя. У центрі його чола виднівся сіро-чорний обсидіан у вигляді трикутної пластини, краї якої виглядали гостро заточеними. Зітхнувши, некромант зрозумів, що зараз просто намагається відстрочити неминуче. Ніби те, що він не побачить череп Шаддаера, дозволить зберегти його наставнику життя. Нес-Ашшад наче зрозумівши почуття Суртаза, мовчки чекав на нього біля наступної ніші і жодним чином не прокоментував його неквапливість. Втім, можливо, ліч дійсно його розумів.

Змирившись з неминучим, Суртаз підійшов до черепа свого вчителя й наставника.

— Шаддаер був дванадцятим Повелителем Шалластхадара. Я пам'ятаю його зовсім юним чарівником, що втік від рутинного розподілення, як він висловився, на вельми почесну й неймовірно цікаву посаду сільского чаклуна десь на околицях Імперії. Любов до мандрів привела його до кордонів Шалластхадара, а живий розум і не до кінця розкритий попередніми вчителями магічний талант визначила вибір Охтара на його користь. Не скажу, що Шаддаер зрадів своєму статусу наступника. Йому більше подобалося служити Шалластхадару в ролі шпигуна, спостерігача серед магів, але… Охтар був непохитним. Одинадцятий Повелитель вмів наполягти на своєму, коли цього хотів. Особисто я вважаю Шаддаера не найкращим правителем, але і найгіршим він точно не був.

Ліч закінчив свою розповідь та відлетів кудись за спину Суртаза. А некромант дивився на вставлений у череп наставника огранений круглий смарагд. Відбите його гранями світло свічок нагадувало зелене сяйво, що спалахувало в очах Шаддаера. Та з огляду на те, що цих спалахів ставало дедалі менше, Нес-Ашшад відлетів на доволі значну відстань, і Суртаз зрозумів — розповідь ще не завершена.

Обернувшись, некромант побачив ліча, що застиг приблизно посеред кімнати перед вузьким і високим постаментом. Придивившись, Суртаз звернув увагу, що це монолітний шматок якогось матового чорного каменю — він майже не відбивав світло. А наблизившись, зрозумів, що постамент доходить йому до грудей.

— Настане час, і тут буде твій череп, Суртазе, — прошелестів ліч. — Згідно з пророцтвом Сандро, тринадцятий Повелитель стане останнім, хто віддасть себе Джерелу. І коли це станеться — Шалластхадар стане прахом, щоб воскреснути знову.

— Якась… сумнівна доля.

— Поясни, — у голосі Нес-Ашшада, як здалося Суртазу, пролунало здивування.

— Мені не подобається думка, що під час мого правління — або одразу після нього — Шалластхадар паде. Якщо я, звісно, правильно зрозумів зміст пророцтва, — з цими словами некромант обережно торкнувся прохолодного шорсткого каменю і кінчиками пальців провів вздовж вирізаних на ньому рунічних рядків. — І що означає — знову воскреснути? Буде зруйнована, а потім знову відбудована фортеця? Якщо так, то тут чи деінде? Чи це означає, що некроманти підуть геть — до якогось іншого світу?

— Мені невідомо, що мав на увазі Сандро. Я не впевнений, що він сам достеменно знав, що це означає. Але ти, як некромант, маєш розуміти, що смерть — не кінець, а просто шлях до змін. Якщо тобі цікава моя особиста думка, то я згоден з тобою. Наближаються складні часи, можливо, фортеця паде і багато хто з нас прийме остаточну смерть у спробі запобігти цьому. Але воскресінням я вважаю остаточне формування нашого Джерела. Можливо, воно нарешті стане настільки ж потужним, як і те, що було в загиблому світі наших предків. І воно дасть сили уцілілим некромантам відбудувати все заново.

— В такому разі цікаво, наскільки довго я правитиму, — криво посміхнувся Суртаз. — І що заважає мені прискорити розвиток подій, наприклад, самогубством?

Якби кістки могли демонструвати подив, то ця емоція напевно відбилася б на обличчі Нес-Ашшада. Кілька довгих секунд ліч мовчав, а потім засвистів вже знайомим сміхом, від якого по спині Суртаза побігли мурашки.

— Почнемо з того, що ти ще не Повелитель, Суртазе, — відсміявшись, промовив він. — Але це непорозуміння ми незабаром виправимо. А продовжимо тим, що зовсім скоро до нас нагрянуть непрохані гості і, судячи зі стривоженості В'єррна, битва буде непростою. І ще… — тон Нес-Ашшада став вкрадливим. — Ти дійсно пішов би на самогубство заради пришвидшеного втілення в життя пророцтва з таким невизначеним змістом?

Підібгавши губи, Суртаз окинув поглядом ніші з черепами. Зараз він бачив їх всі. І разом з цим самі попередники ніби дивилися на нього з трьох боків. Під їхніми поглядами відповісти він не зміг.

— В будь-якому разі у тебе буде чимало можливостей загинути в осяжному майбутньому, тому раджу не поспішати. А тепер, — ліч похрумтів кісточками пальців, — з теорією покінчено, переходимо до практики…