Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Емір тільки скосив на мене погляд, але не промовив нічого. Я знову підвела очі на нього, намагаючись вловити хоча б натяк на емоції.

— Анастасіє, — нарешті мовив він, його голос був глибоким, але спокійним. — Ні, не відчувай себе винною. Ти… ти навіть не уявляєш, наскільки полегшила мені життя.

Я звела брови.

— Полегшила? Ну, це не виглядає як полегшення.

— Віриш, — він коротко видихнув, а потім, не відводячи погляду від дороги, продовжив: — Я давно серцем відчував, що щось не так. Холодність Аміри, її байдужість. Та й діти… вони ж зовсім на мене не схожі. Але боявся. До кінця не усвідомлював, що готовий усе це розкрити. Я боявся, Анастасіє!

Його голос трішки затремтів, але він швидко взяв себе в руки.

— От що б я робив без тебе? — він кинув на мене короткий погляд. — Ти мені ніби очі відкрила. Я… я тепер розумію, що до цього просто існував.

— Існував? — перепитала я, трохи нахилившись до нього. — Як це?

— Так, існував! — він різко заговорив, ніби розриваючи в собі щось давнє й болюче. — Жив по законах цього гнилого суспільства, яке диктує: «Жінка зраджує тобі? Терпи. Що скажуть партнери? Що подумають люди? Як це вплине на бізнес?» Або інше: «Сам зраджуєш жінці? Нічого страшного, усі мовчатимуть».

Я мовчала, здивована його щирістю.

— Я більше так не можу, — він перевів погляд на мене, і я побачила в його очах рішучість. — Я маю думати тільки про себе, про свій емоційний комфорт.

— Ого, — я нахилила голову, намагаючись зняти напругу. — Бачу, в нас тут філософ прокинувся. А який наступний крок, Емір?

Він раптом усміхнувся — ця усмішка була теплою, але трохи зухвалою.

— Нікуди не відпускати свого ангела-охоронця, якого я сам і знайшов.

— Ангела-охоронця? — здивовано перепитала я. — Цікаве формулювання.

— Я знав, що ти працюєш на Саліма, — його голос став трохи серйознішим. — Перед своєю смертю він розповідав мені про тебе. Говорив, що кохає тебе так, як ніколи нікого не кохав.

Я опустила очі, намагаючись не видати своїх почуттів.

— Тоді я вирішив сам подивитися на тебе, — він усміхнувся куточком губ. — Хотів зрозуміти, що це за жінка така, яка змусила його так говорити. І шо це за таке гіпертрофіроване кохання?

Я стиснула губи, відчуваючи, як мої щоки починають горіти.

— Ну, і? — запитала я, намагаючись залишатися спокійною.

— І я зрозумів, що ти особлива, — він знову кинув на мене погляд. — Ти змінюєш усе, до чого торкаєшся.

— Ах, так, — я гмикнула, повернувши голову до вікна. — І близькість зі мною, звісно, теж була… експериментом?

Емір різко загальмував, змусивши мене знову повернутися до нього. Він уважно подивився мені в очі, нахилившись трохи ближче.

— Це було… — він замовк, ніби підбираючи слова. — Це було неочікувано, але неймовірно.

Я відчула, як моє серце почало битися швидше.

— Але ми все одно не знаємо, чия дитина… — почала я, намагаючись повернути тему в безпечне русло.

— Це вже неважливо, — м’яко перебив він, його голос звучав твердо. — Повір, Анастасіє, це більше не має значення.

Ми мовчали кілька секунд, але між нами вже не було тієї тривожної ти липкої напруги, яка була раніше. Замість цього — теплий струмок чогось нового, незрозумілого, але такого приємного.