Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

збірку цікавих історій, щоб згаяти час, що їх він начитує в розпечатуваних листах. Цей персонаж доступний з перш… Нічого більше не залишається робити акторові, як бути простодушним, скільки можливо.

Але двоє міських базік Бобчинський і Добчинський [потребують особливо, щоб] їх було зіграно добре. Їх повинен собі дуже добре визначити актор. Ці люди, все життя яких полягає в біганині по місту з засвідченням своєї пошани [усім до одного] і в обміні новинами. Все у них стало… Пристрасть розповідати поглинула всі інші справи. І ця пристрасть стала їх рушійною пристрастю і прагненням життя. Треба, щоб видно було ту насолоду, коли, нарешті, доб’ється того, що йому дозволять про що-небудь розповісти. Квапливість і метушливість у них єдино з побоювання, щоб хто-не-будь не перебив і не перешкодив йому розповісти. Допитливі — через бажання мати що-небудь розповісти. Через це Бобчинський навіть трохи заїкуватий. Вони обидва низенькі, коротенькі, надзвичайно схожі один на одного, обидва з невеличкими черевцями. Обидва кругловиді, одягнені чистенько, з пригладженим волоссям. У Добчинського навіть невеличка лисинка саме посередині голови: видно, що він не холостяк, як Бобчинський, а вже одружений. Але при всьому тому Бобчинський бере гору над ним з причини більшої жвавості й навіть до деякої міри керує його розумом. [Усі дрібні атрибути повинен] відкинути геть актор, якщо хоче виконати цю роль, і уявити собі тільки те, що він сам хворий на надзвичайну сверблячку язика. Словом, це люди, викинуті долею для чужих потреб, а не для своїх власних.

Усі інші персонажі: купці, гості, поліцейські й прохачі всіх родів — це постаті, які щодня проходять перед нашими очима, а тому можуть бути легко схоплені кожним, хто вміє спостерігати особливості в мові й поведінці людини всякого суспільного стану. Те саме можна сказати й про слугу, дарма, що ця роль значніша, ніж інші. Немолодий руський слуга, котрий дивиться трохи вниз, грубіянить панові, зміркувавши, що пан базіка і нікчема, і котрий любить собі самому вичитувати повчання для пана, котрий мовчки шахрай, проте добре вміє використати таку нагоду, коли можна, мимо йдучи, поживитися, — відомий кожному. Тому цю роль виконували завжди добре. Так само кожний може відчути, яке враження здатний приїзд ревізора справити на кожного з цих персонажів.

Не слід тільки забувати того, що в голові у всіх сидить ревізор. Всі заклопотані ревізором. Навколо ревізора кружляють страхи й надії всіх дійових осіб. У одних надія позбутися поганих городничих і різного роду хапуг. У других панічний страх, коли вони бачать, що найголовніших сановників і передових людей суспільства проймає страх. А в усіх інших, які дивляться на всі справи світу спокійно, длубаючи в носі, цікавість, не без певної прихованої боязні, побачити, нарешті, ту особу, яка завдала стільки тривог і, отже, неминуче має бути надто незвичайною й поважною особою.

Найважчою з усіх є роль того, кого наполохане місто вважає за ревізора. Хлестаков сам по собі нікчемна людина. Навіть пусті люди називають його найпустішим. Ніколи б йому в житті не трапилося зробити діло, здатне звернути чию-небудь увагу. Але сила загального страху створила з нього надзвичайний комічний персонаж. Страх, отуманивши очі всіх, дав йому поприще для комічної ролі. Обриваний і обрізуваний досі в усьому, навіть і в спробі прогулятися козирем по Невському проспекту, він відчув простір і раптом розвернувся несподівано для самого себе. В ньому все сюрприз і несподіванка. Він навіть дуже довго неспроможний догадатися, через що до нього така увага, пошана. Він відчув тільки приємність і втіху, побачивши, що його слухають, догоджають, виконують все, чого він хоче, жадібно ловлять все, що він вимовить. Він розмовляє, ніяк не знаючи на початку розмови, куди заведуть його слова. Теми для розмов йому дають ті, що вивідують. Вони самі немовби кладуть йому все в рот і створюють розмову. Він відчуває тільки, що скрізь можна добре похизуватися, коли ніщо не перешкодить. Він почуває, що він і в літературі господар, і на балах не останній, і сам дає бали і, нарешті, що він державна людина. Він в усьому не від того, хоч би про що йому… Обід з усякими лабарданами й винами додав балакучості й красномовності його язику. Чим далі, тим більше входить всіма почуттями в те, що говорить, і тому багато що висловлює майже палко. Не маючи ніякого бажання обдурювати, він забуває сам, що бреше, йому вже здається, що він справді все це чинив. Тому сцена, коли він говорить про себе, як про державну людину, [і навіяла такий] страх [на кожного] чиновника. Ось чому, особливо в той час, коли він розповідає, як розпікав усіх до одного в Петербурзі, з’являється на обличчі поважність і всі атрибути, і все, що завгодно. Спостерігавши, як розпікали інших, зазнавши й сам цього, тому що і його не раз розпікали, він це повинен майстерно зобразити в словах; він почував у цей час особливу приємність [розпікати нарешті й самому] інших, хоч в [оповіданнях]. Він далі б добрався в мові своїй, але язик його вже став неспроможним, з якої причини чиновники змушені були відвести його з пошаною і страхом на відведений нічліг. Прокинувшись, він той самий Хлестаков, яким і був раніше. Він навіть не пам’ятає, чим налякав усіх. В ньому по-давньому ніякої тями і безглуздя в усіх вчинках. Закохується він і в матір, і в дочку майже одно… Просить грошей, тому що це якось само собою зривається з язика і тому, що вже в першого він спитав і той залюбки запропонував. Тільки в кінці дії він догадується, що його вважають за когось вищого. Але якби не Йосип, якому пощастило йому якось розтлумачити, що такий обман недовго може тривати, він спокійнісінько дочекався б стусанів і проводів з двору не з честю. Словом, це фантасмагорична особа, яка, як облудний персоніфікований обман, помчала разом з тройкою бог знає куди. Проте все ж треба, щоб цю роль дали якнайкращому акторові, бо вона з усіх найважча. Ця пуста людина і нікчемний характер поєднує в собі суму багатьох таких властивостей, що притаманні й не нікчемним людям. Актор особливо не повинен випускати з уваги це бажання похизуватися, яким більш-менш заражені всі люди і яке найбільше відбилося в Хлестакові, — бажання дитиняче, але воно [буває] у багатьох розумних і старих людей, отже рідко кому на віку своєму не траплялося в якій-небудь справі від… його. Словом, актор для цієї ролі повинен мати дуже багатосторонній талант,