Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Несподівано кокон навколо работорговця засвітився зсередини яскраво-червоним. Пролунав тихий свист, а за ним — оглушливий вибух. Раян устиг виставити ще один щит, але потужна ударна хвиля все одно відкинула мене на балкон. Потираючи забитий куприк, я намагалася зрозуміти, що щойно сталося.

Спочатку я відчула, а потім побачила чорну тінь над собою. Вогні нічного міста зловісно відбивалися на обличчі цього божевільного.

— Скарб... — лагідно промуркотів работорговець і ніжно провів кісточками пальців по моїй щоці.

— Відійди від неї! — закашлявшись через пилюку після обвалу, до нас наближався злючий Раян. Його добряче вдарило об колону.

— Ех, нічого особистого, красуне. Сподіваюся, ми скоро зустрінемося знову і зможемо вдосталь побалакати. Я, так і бути, поки не розповідатиму нікому, що знайшов нашу зниклу дорогоцінність, а то ще не дадуть пограти й одразу заберуть...

Він різким рухом підхопив мене під пахви й з неймовірною для людини силою відкинув у протилежний бік балкона. Криво всміхаючись, цей божевільний зубами зірвав обгорілу рукавичку і, активувавши печатку на руці, зник у червоній димці.

— Меггі!

Я, немов у сповільненій зйомці, бачила своє сальто через скляну огорожу, мою спробу вхопитися за повітря й бліде обличчя Раяна. Раптом усе прискорилося, і я з жахом усвідомила, що падаю з шаленої висоти на проїжджу частину. У цей момент всі думки раптом зникли, залишивши після себе кристально чисту свідомість. 

Свист у вухах. Холод. Страху не було. З гіркотою подумала, що так і не наважилася поцілувати Раяна. Це було так важливо. Усвідомила, наскільки він мені подобався. Як шкода, що через нав’язані кимось умовності й маски пристойності я так і не зважилася. Шкода. Мозок — найгірший ворог серця, чітко зрозуміла я в ту мить. Зажмурилася, готуючись до неминучого болю. Сподіваюся, Едвін зможе добре подбати про Аста.

Раптом хтось схопив мене за руку й притягнув до себе. Міцно обійняв.

— Тримайся! Посадка буде жорсткою, — слова прозвучали одночасно з появою під нами чорної круглої плями.

Раян, як міг, намагався повернутися й пом’якшити удар, але все одно вдарилася об камінь я сильно. Тіло боліло до сліз. Ми були на даху.

— Ти ціла? — скривившись, запитав чоловік, не розриваючи обіймів.

Він підповз до найближчої стіни й сперся на неї. Підтягнувшись, обережно влаштував мене на своїх грудях.

— Т-ак, а ти як? Дай погляну, — я піднялася на ліктях, щоб оглянути його голову. Основний удар припав саме на неї й на спину. — Не рухайся, буде трохи боляче, — сказала я, і, тремтячими руками запустила потоки власної регенерації.

Зустрівшись поглядом зі своїм рятівником, я несподівано схлипнула. Лише зараз мене накрило усвідомлення того, як близько я була до смерті. Жива! Матінко рідна, я жива! Пригорнувшись до його грудей, я тремтячими руками вчепилася в його піджак.

— Ну що ж ти, вже все добре. Найстрашніше позаду, — він, підтримуючи мене однією рукою й шепочучи на вухо заспокійливі слова, ніжно гладив мою спину. Від цього плакати хотілося ще дужче.

— Я так злякалася... — через деякий час пошепки зізналася, ховаючи обличчя у нього на ключиці.

— Я теж... — тихо пролунала відповідь згори. — Думав, не встигну... — на останньому слові голос у нього зірвався, і він з силою притиснув мене до себе.

— Встиг, — я підняла голову й подивилася в його зелені очі. Шорсткою рукою він витер сльозу, що скотилася з щоки. — Дякую. — не відводячи погляду від його очей, я повільно почала нахилятися до його губ.

— Містер Хьорст! — раптом двері на дах багатоповерхівки відчинилися, і на них з’явилися четверо озброєних бійців. — Ой! Ви в порядку?

Чоловік невдоволено вилаявся й почав підійматися разом зі мною на руках. От вміють же деякі обирати момент!

— У порядку. Доповідайте, — холодно й владно промовив він.

Переді мною знову стояв суворий керівник великої міжпланетної компанії. Бійці відразу витяглися по струнці. Той, що був ближче до нас, прочистивши горло, почав доповідати:

— Работорговців затримано й відправлено до відділку телепортом. Замовнику вдалося втекти. Залишену на місці злочину рукавичку відправлено на експертизу. Зал очищено, і всі чекають на міс Кларк, щоб пробудити гостей.

Всі погляди спрямувалися на мене. Я зіщулилася від їхніх поглядів і холоду. Хьорст невдоволено пробурчав щось собі під ніс і дістав із порталу невеличкий теплий плед, у який мене тут же закутали по самий ніс.

— Готова? — запитав він, більше для формальності, бо в наступну мить ми вже стояли в центрі ресторанного залу.

Завдяки магії зал вже було очищено від уламків і бруду. Співробітники ресторану швидко замінювали зламані меблі. У нас було всього дві години, саме стільки часу виділила Рада на проведення операції.

— Містер Херст, міс Кларк... — до нас підійшов містер Браян.

Мій знайомий із закритого поверху ввічливо вклонився. Його зацікавлений погляд хитро бігав від мене до Раяна й назад.

— Вітаю, — тихо промовила.

Херст лише кивнув і, підтримуючи мене за талію, обережно поставив на паркет.

— Що вдалося знайти? — турботливо поправивши на мені плед, запитав він.

Як нещодавно я дізналася від Сая, цей солідний, немолодий тайлорієць відповідає в компанії за давні практики та консультує з питань ритуалів. Скоріш за все, його викликали після зникнення замовника. Його магія мені була зовсім незнайома.

— Потрібно, звісно, перевірити, але думаю, що це "чорні".

— Даркар? Запечатаний кілька тисячоліть тому світ? — брови Хьорста піднялися догори.

– На жаль, схоже, що так. Вони використали їхню магію. Це просто неймовірно! Якщо їм вдалося подолати Вартових, нас усіх чекає велика небезпека! 

– Чекаю ваш звіт завтра, – похмуро промовив голова цієї операції. – Сподіваюся на вашу розсудливість, – додав він з особливим акцентом.

 – Звісно-звісно, я все розумію, – Браян поклонився і, попрощавшись, пішов до своїх підлеглих.