Алекс Фінлі - Останній страх, Алекс Фінлі

— Можливо, тобі доведеться порозпитувати своїх пришелепкуватих друзів-комп’ютерників, — продовжувала Меґі.

— Ніякі вони не пришелепкуваті! Хіба що неохайні. Та дивакуваті. Але не пришелепкуваті.

— Як скажеш.

Тобі стенув плечима:

— То в чому річ?

— Мені треба знати, як можна відслідкувати когось за його мобільним телефоном.

Тобі підскочив на ноги й рушив до чайного столика, за який йому слугували кілька дощок, покладених на цеглини.

— Дуже просто. Візьми мобільний і завантаж відповідний застосунок для відслідкування. Ти що, телевізор не дивишся?

— Але я не знаю, кому належить мобільний. У мене є тільки номер.

Тобі пошкріб підборіддя, постояв і врешті всівся за робочий стіл з моніторами. Одягнув навушники з мікрофоном. Меґі старалася не заважати. Хлопець поклацав по клавіатурі, потім щось промовив у мікрофон. Засміявся, ще поклацав по клавішах. Нарешті видав: «Дякую, друже!»

На відміну від того, яким бачили Тобі в школі — вічно згорбленим, похнюпленим, — тут він здавався справжнім супергероєм.

Хлопець зняв навушники:

— Що ж, простіше не буває!

— Тобто як?

— У тебе є двісті баксів?

Меґі підозріло примружилася:

— Навіщо?

— Ти хочеш знати, де зараз той мобільний чи ні?

— І задля цього я маю відправити невідомо кому двісті доларів? Він що, нігерійський принц?

— Тобі треба відслідкувати той мобільний? Двісті баксів — і вони нададуть тобі координати будь-якого номера за останній місяць. Мій товариш каже, що це законно. Мисливці за головами постійно користуються цією послугою.

— Як на мене, то це не зовсім законно.

Тобі махнув рукою.

Меґі замислилася, не знаючи, як вчинити. Двісті баксів — кругленька сума. Їй довелося чимало попрацювати нянькою та приватним репетитором, щоб заробити собі достатньо грошей на новий ноутбук для коледжу. Але й розчаровувати батька їй не хотілося.

— Це точно не розвід на гроші?

— Він прислав мені брошуру. Схоже на серйозну фірму.

Тобі клацнув по лінку, і Меґі схилилася, щоб і собі почитати через його плече. Компанії з телекомунікацій продавали неймовірну кількість даних щодо локації мобільних телефонів іншим компаніям, а ті у свою чергу їх перепродавали іншим компаніям, що пропонували особливі пакети послуг з локалізації банкам та іншим закладам, яким треба було перевірити інформацію, зазначену особами у документації. У брошурі вказувалося, що банки можуть таким чином легко звірити місцеперебування клієнта за даними локалізації його мобільного телефона.

— А як же боротьба з переслідувачами або насильниками, які відстежують своїх жертв? — запитала Меґі.

Тобі важко зітхнув:

— Ти хочеш змінити світ чи відслідкувати мобільний?

— Paypal вони приймають?

Тобі кивнув:

— Мені потрібен номер.

Меґі назвала.

Тобі переказав гроші. Усього кілька натискань на клавіші.

— Вони надішлють інформацію протягом двадцяти чотирьох годин, — сказав Тобі, — а тепер не хочеш розповісти мені, у чому річ?

— Ні.

— Добре. І не хочеш розказати, що сталося минулої ночі?

— Ні, — відповіла Меґі, — але мені б хотілося скористатися твоєю допомогою ще в одному питанні.

Меґі закліпала віями. У Тобі вирвався мимовільний стогін. Він кивнув, запрошуючи її продовжувати.

— Можна зателефонувати комусь FaceTime або скайпом так, щоб здавалося, що дзвонить хтось інший?

— Тобто ти хочеш комусь зателефонувати під чужим ім’ям?

— Авжеж.

— Ну, не знаю навіть, — пробурмотів Тобі, — а потім підеш до конкурентів з МТІ й розкажеш їм усі мої секрети.

Меґі ляснула його по плечу:

— Не будь дурником!

Томмі замислився:

— Схоже на дипфейк.

Меґі заперечно похитала головою. Звісно, вона чула про дипфейк, але погано уявляла собі, про що йдеться.

— Росіяни розкрутили цю фішку, щоб впливати на результати наших виборів, — сказав Тобі, клацаючи по клавіатурі й не відриваючи очей від здоровенного монітора, — є така програмка, за допомогою якої можна оживити картинки. Нею користуються, щоб створити відео, де політики здаються п’яними або кажуть чи роблять казна-що. Достатньо просто накласти чиєсь обличчя на чуже тіло — і виглядатиме дуже реалістично.

Із цими словами Тобі взяв свій айфон і почав робити відео Меґі:

— Зараз я тобі покажу.

Меґі несподівано збентежилася і почервоніла.

— Я не хочу, щоб мене знімали. Я не…

— Цить, скажи щось вульгарне, — він і надалі наводив телефон на неї, — наприклад, скажи: «Тобі — ще той жеребчик».

— Я таке не казатиму!

Він визирнув на неї з-за телефона:

— Що ж, і не треба, просто помовч!

— Добре, — наважилася Меґі, — Ерік Гатчінсон — лайно собаче. Справжнє лайно собаче!

Том опустив мобільний. Кивнув, ніби погодившись із її словами. Наскільки він уторопав із онлайнових пліток, про таке вголос не кажуть, а тому милостиво вирішив про­мовчати.

— У мережі можна знайти безкоштовний застосунок, розроблений порнодизайнерами, в основу якого покладено російську технологію, — промовив Тобі, завантажуючи в комп’ю­тер відео з мобільного.

Меґі насмішкувато скривилася, сумніваючись у його словах.

— Справді. Вони здатні накласти фото облич найвідоміших актрис на порнографічні кліпи, що вже існують. Я тобі зараз покажу, якщо ти…

— Повірю тобі на слово.

Він стенув плечима, ніби сказавши цим «як хочеш», і повернувся до монітора.

— Добре, — сказав, — хто твоя улюблена актриса? Чи співачка, наприклад, чи ще хтось?

Меґі замислилася на хвилинку. Попкультура мало її цікавила.

— Спробуймо РБҐ21, — промовила нарешті.

Тобі зашарівся, похитав головою.

— А не можна когось молодшого, кому не виповнилося вісімдесяти чи й більше?

— Ти сам сказав, що можна будь-кого…

Тобі зітхнув, пошукав зображення Рут Бейдер Ґінзбург. Потім Меґі проглянула щойно зняте відео її самої. Ніякого макіяжу, мішки під очима, нерозчесане волосся. Разом із тим їй здалося, що вона виглядає старшою за свій вік, суворішою. Згадала, як вона вдарила Еріка між ногами. Мусила визнати, що повелася як справжня забіяка. І отой коник зовсім не прикрашав її.

На сусідньому моніторі з’явилося кілька десятків зображень РБҐ.

Тобі