Іоанна Ягелло - Молоко з медом

щодня переглядала її профіль, який, на щастя, був публічним. Дівчина танцювала в якомусь ансамблі джазового танцю. У профілі було багато фоток з виступів. І раптом Касьці дещо спало на думку. От тільки задля цього доведеться відкрити на фейсі фальшивий профіль. У неї аж руки засвербіли від нетерплячки. Ну, гаразд… вона зватиметься, скажімо, Бартоломей… ні, не Бартоломей. Може, приміром, Кшиштоф… Так, Кшиштоф, Крістофер. О це ще краще. Крістофер Вайлд. Танцюрист, певна річ. В ансамблі… гм, мабуть, треба назвати якийсь справжній, бо ще погуглить… Або краще не подавати докладно. Просто танцюрист. Знайшла в неті кілька фоток чоловіків, які танцюють, поставила аватарку й обкладинку. Так, але ж треба додати якихось френдів, бо виглядатиме підозріло… Блін, усе це не має сенсу. Ще раз зайшла на профіль Інги й раптом побачила, що там є її мейл! Ура! Не заводитиме вона профілю, просто напише листа. Із пропозицією співпраці! Спершу відкрила собі нову електронну скриньку, а тоді замислилася.

«Доброго дня! — почала Каська. — Я бачив Ваш виступ у Будинку Культури „Гоцлав“ і вважаю, що Ви дуже талановита. Пишу до Вас із пропозицією співпраці. Ми створюємо невеликий танцювальний колектив… У планах — виступати (звичайно, платно) на різноманітних корпоративах. Чи цікавить Вас така пропозиція? З повагою, Кшиштоф Дикий». Ні, немає сенсу прикидатися Крістофером Вайлдом. Ще допетрає, що в неї заслабка англійська. А може, вона сама не знає англійської.

Дописала й пішла на кухню випити води. Тоді натиснула «Надіслати». Побачимо. Може, рибка клюне на гачок.

Замість готуватися до наступного пробного іспиту, тобто ненависної математики, Лінка сиділа на фейсбуку. Вона раділа, бо її група «Solo Mums» налічувала вже вісім осіб. Інші учасниці теж когось запрошували. Лінка попрохала, щоб кожна дівчина коротко описала свою історію, і тепер читала їх по черзі й не могла надивуватися. «Господи, мужики й справді ідіоти! — думала вона. — Це вже точно!»

Ми з моїм хлопцем були разом три роки. Він із самого початку говорив, що дім і родина для нього найважливіші. Ще до того, як я завагітніла, повіз мене до Парижа й освідчився на Ейфелевій вежі. Подарував гарненького перстеника із крихітним діамантом. Я сказала «так». Потім ми про шлюб не говорили. Він запевняв, що коли знайде кращу роботу, коли заробимо грошей… Але присягався, що коли я завагітнію, то ми це діло прискоримо. Я думала, чи це справді гарна ідея, адже я ще студентка, але він переконував, що це не проблема, бо його мама на пенсії й радо бавитиме дитину. А тоді виявилося, що я вагітна. Моя мама хвилювалася, що ми неодружені, але ми вирішили побратися, коли дитина народиться. От тільки він познайомився з іншою, коли я була на п’ятому місяці. З дому він пішов, а мені довелося повернутися до батьків, бо в мене не було грошей, щоб винаймати квартиру. Яка ганьба! Певна річ, він щось там наплів своїм батькам, і вони взагалі зі мною не спілкуються. Так я залишилася сама, а дитина народиться вже за місяць.

Лаура

А в мене просто класичний «заліт». Чувак був жонатий. Відразу сказав, що дружину не покине. Спершу просив мене позбутися дитини, бабки давав, а тоді — щоб нікому не казала, не подавала до суду, тоді він платитиме. Щомісяця пересилає мені тисячу. Нашому синочкові вже три місяці, а він досі його не бачив і, мабуть, не побачить.

Що ж… Гроші — це не все, але добре, що бодай так. Мені залишилася квартира від бабусі, у якої я жила, коли приїхала вчитися до Варшави, але не маю жодної підтримки, бо мої батьки далеко. Раду собі якось даю, але мені дуже нелегко.

Марися

Мені лише сімнадцять років, а донечці Юлії вісім місяців. Мій хлопець п’є й приймає наркотики. Батько з нього ніякий. Це я винна, бо зустрічалася з ним, хоча всі мене й застерігали. Батьки мене ненавидять, але маю дах над головою та їжу. Не ходжу до школи, бо немає як. Постійно сподіваюся, що познайомлюся з кимсь, хто забере мене з дитиною. Але хіба так буває?

Люцина

Господи, ну й історії. Усі різні, хоча насправді однакові. Лінка задумалася над тим, що написала Люцина. Чи можливо, щоб вона з кимсь познайомилася. Хто захоче взяти її з дитиною? Їй здавалося, що таке буває рідко. Бо де знайти хлопця, який одружився б із дівчиною з байстрям? Виховувати чужу дитину, хоча можна мати власну? Отже, вона назавжди залишиться сама? І раптом Лінці стало якось так важко й страшно… Подумала, чи не організувати зустріч цієї групи. Більшість дівчат мешкала у Варшаві. Лінка відразу написала, що класно було б зустрітися. Домовилися через два тижні у «Ведмедику», бо там добре ставилися до матерів з малечею.

Крім Лаури, Марисі й Люцини була ще Домініка (21 рік, залетіла, другий курс навчання й п’ятий місяць вагітності), її однокурсниця Вероніка, яка саме завагітніла, Оля (самотня мама шестирічного хлопчика, трохи старша за них, вона єдина мешкала не у Варшаві, а в Лодзі) і Лідія, яку Лінка запросила, хоч трохи й вагалася.

Наступного ранку Лінка йшла до школи геть невиспана. Якось поганенько почувалася, трохи піднуджувало. Наче вже й не повинно нудити, але часом це траплялося, особливо, коли вона перевтомлювалася. Та нічого, якось витримає, хоч писати пробний іспит з математики це їй точно не допоможе. Так і сталося. Невже хтось казав, що це легкий іспит? Були питання, про які Лінка точно могла сказати, що вони ще цього не вивчали. Здала тест, відчуваючи, що геть засипалася. Але й однокласники не здавалися задоволеними. Хіба що Азор виглядав, ніби всі розуми поїв.

— Ну, що? — спитав Лінку. — Як пішло?

«Неймовірно. Азор цікавиться, як мені пішов тест!» — майнуло їй у голові. Мабуть, сталося якесь диво. Або кінець світу.

— Слабенько, — відповіла вона.

— Та ну… — спробував усміхнутися він. — Може, усе не так погано. Це було неважко.

«Неважко? — здивувалася Лінка. — Справді?»

— Слухай, — Азор тупцяв на місці. — Ця дівчина… Що була з тобою на виставці… Така брюнетка. Це твоя подруга?

Наталія. Азор питається про Наталію?

— Так, а що?

— Бо… — раптом почервонів хлопець. — Можеш дати мені номер її телефону?

Лінка не вірила власним вухам. Азорові сподобалася Наталія! Нічого собі! Оце вже ні! Тільки цього бракувало. Наталія, якій щойно вдалося сяк-так повернути психічну рівновагу! А тепер він почне їй голову морочити. Нема дурних!

Лінка роззирнулася, чи ніхто не прислухається до їхньої розмови.

— Пробач, Азоре. Але