Чайна М'євілль - Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю

— Як новий випуск?

Бенджамін повільно кивнув і вказав на перев’язаний стос біля свого стільця.

— Непогано. Скоро ще трохи віддрукуємо. Публікуємо маленьку статтю про твого Поробленого на шоу покручів.

Дерхан махнула рукою.

— Це не така серйозна новина.

— Ні, але вона... знаєш... кусається... Основний матеріал — про вибори. «Срали ми на Лотерею», тільки у м’якших виразах, — він усміхнувся. — Знаю, це майже те саме, що в попередньому випуску, але така зараз пора року.

— Тобі цього року не пощастило виграти в лотерею, правда? — спитала Дерхан. — Не трапився твій номер?

— Та ні. Зі мною таке було лише раз у житті, багато років тому. Я тоді побіг до бюлетеня, гордо стискаючи виграшний ваучер, і проголосував за Нарешті Ми Бачимо. Юнацький ентузіазм, — зі смішком сказав Бен. — Ти не проходиш автоматично, правда?

— Та щоб його чорти вхопили, Бенджаміне, у мене немає стільки грошей! Якби було, я б куди більше віддавала для «ББ». Ні, і цього року я не виграла.

Бенджамін розрізав мотузку на стосі газет. Він підштовхнув кілька до Дерхан. Вона взяла верхній примірник і поглянула на першу сторінку. Кожен примірник являв собою одинарний великий аркуш паперу, складений учетверо. На першій сторінці шрифт був десь такий самий, як у «Маяку» чи «Сутичці», чи будь-якій іншій легальній пресі Нового Кробузона. Однак всередині складок «Безтямного бродяги» статті, слогани й повчання перепліталися заростями крихітного шрифту. Це виглядало потворно, однак свою роль виконувало.

Дерхан витягла три шекелі й підштовхнула їх до Бенджаміна. Він узяв їх, пробурмотівши «дякую», і сховав у бляшанку на столі.

— Коли прийдуть інші? — запитала Дерхан.

— З кількома десь за годинку зберемось у пабі, а з іншими — ввечері й завтра.

У непевній, жорстокій, безпринципній і репресивній політичній атмосфері Нового Кробузона авторам статей «Безтямного бродяги» доводилось зустрічатися лише в дуже рідкісних випадках. Таким чином зменшувались шанси, що до їхніх лав проникнуть вартові. Бенджамін був редактором, єдиною людиною в постійно змінному штаті, яку всі знали і яка знала всіх.

Дерхан помітила стос недбало надрукованих аркушів на підлозі поруч зі стільцем, на якому сиділа. Інші протестні газети. Частково соратники, частково конкуренти «Безтямного бродяги».

— Є щось хороше? — запитала вона, вказавши на стос.

Бенджамін знизав плечима.

— «Вигук» цього тижня — повна дурня. Непогана тема номера «Кузні» — про оборудки Радґаттера з компаніями-перевізниками. Я навіть попрошу когось взяти цю тему в роботу. Окрім того, негусто.

— Чим хочеш, щоб я зайнялась?

— Ну... — Бенджамін проглянув папери, перевірив свої нотатки. — Якби ти могла стежити за новинами щодо страйку на причалі... Розібратися, які є погляди, відшукати кілька прикладів позитивної реакції, кілька цитат, сама знаєш. А ще, як стосовно півтисячі слів про історію Виборчої лотереї?

Дерхан кивнула.

— Що ще планується найближчим часом? — запитала вона.

Бенджамін стиснув губи.

— Ходять чутки, що Радґаттер на щось хворіє і про якісь неоднозначні методи лікування: я би хотів цим зайнятися, але очевидно, що одному Джабберу відомо, через скільки ротів ця історія пройшла. І все ж будь уважна. І є ще дещо... поки що дуже непевне, але цікаве. Я спілкуюся з деким, хто стверджує, що спілкується ще з кимсь, хто хоче оприлюднити інформацію про зв’язки між Парламентом та організованою злочинністю.

Дерхан повільно, вдячно кивнула.

— Звучить дуже смачно. Про що ми говоримо? Наркотики? Проституток?

— Чорт, та це ясно, як день, що Радґаттер кожній бочці в цьому місті затичка. Як і всі решта. Штампувати товар, загарбати прибуток, домовитися з вартою, щоб вони потім підчистили клієнтів, отримати нову порцію Пороблених чи рабів-шахтарів для штолень Вістря, тримати тюрми повними... усе на вищому рівні. Я не знаю, що саме мав на увазі цей стукач, але вони всі до чортиків знервовані, очевидно, готові зробити ноги. Але ти ж мене знаєш, Ді. Помалу, помалу, — він їй підморгнув, — я потурбуюся, щоб це стало відомо.

— Тримай мене в курсі, гаразд? — сказала Дерхан.

Бенджамін кивнув.

Дерхан згребла у сумку свою підбірку газет, сховавши їх під усяким мотлохом. Підвелася.

— Гаразд. Тепер я знаю, що мені робити. До речі, у ці три шекелі входить чотирнадцять проданих примірників «ББ».

— Нічогенько, — сказав Бенджамін і знайшов відповідний блокнот на столі, щоб це записати.

Він устав і показав Дерхан на вхід у шафу. Вона зачекала на супутника у крихітній спальні, поки він вимикав лампочки у верстаті.

— Грім-як-там-його ще купує? — запитав він через діру. — Отой вчений-дивак?

— Купує. Він нічого так.

— Про нього були якісь дивні чутки кілька днів тому, — сказав Бенджамін, вилазячи із шафи й витираючи жирні руки ганчіркою. — Це той самий, що розшукує птахів?

— О, так, він проводить якісь там експерименти. Ти слухав чутки від злочинців, Бенджаміне? — Дерхан усміхнулась. — Він збирає крила. Мені здається, він принципово уникає офіційної купівлі, якщо те саме можна роздобути через нелегальні канали.

Бенджамін схвально закивав.

— Ну, в чувака непогано виходить. Він знає, як розрекламувати своє замовлення.

На останній фразі він обперся об шафу й підтягнув дерев’яну задню стінку на місце. Потім прикріпив її та повернувся до Дерхан.

— Добро, — сказав він. — А тепер увійдімо в образ.

Дерхан швидко кивнула і трохи розкуйовдила свою білу перуку. Вона розв’язала плутані шнурки. Бенджамін витягнув сорочку зі штанів, затримав дихання й заходився махати руками з боку в бік, поки в нього не розчервонілось обличчя. Він примружено подивився на Дерхан.

— Нумо, — сказав він прохально, — зроби мені поблажку. А як-то моя репутація? Могла хоча б виглядати стомленою...

Вона всміхнулась йому і, зітхаючи, розтерла обличчя й очі.

— О-о, пане Б., — награно пискнула вона. — Ви найкращий за все моє життя!

— Отак краще, — пробурмотів він і підморгнув.

Вони відчинили двері й вийшли у коридор. Їхня підготовка виявилась непотрібною. Там нікого не було.

З глибини долинали звуки м’ясорубок.

Розділ тринадцятий

Прокинувшись, Лін ще довго не зводила очей з Айзека. Її антенки тріпотіли від його подиху. Як давно, подумалося їй, вона не мала втіхи бачити його таким.

Вона тихенько перекотилася на бік і погладила коханого. Він промурмотів щось і затих, лише розмірено пихкаючи губами у сні. Лін обвела пальцями контур його тіла.

Вона була