Рудольф Рудольфович Лускач - Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач

років тому в нашому стійбищі спалахнула страшна хвороба, і багато людей померло. Мої батьки теж. Лишилося два брати й тітка. Вони дадуть мені посаг.

— Отже, зійшлися дві сирітки. Добре, що є на світі тітки. Яке ж це було б весілля без благословення, тоді небо й щастя вам не послало б.

Цілий тиждень приймала в себе тітка Гафія заручених і відкривала нареченій таємниці домашнього господарства, про які дівчина-евенка мала тільки приблизне уявлення.

— За місяць до весілля привезеш мені наречену ще раз — треба її ще дечому навчити. А весілля справимо в мене. І ніяких відмовок! Чи ти хочеш, щоб весілля відбулося під ялиною біля твого барлога в тайзі? Так, хлопче, діла не буде. Що б на це люди сказали! Чоловік ти солідний, перший мисливець на всю округу — а весілля в глушині тайги, де самі лише ведмеді грають у піжмурки. Е ні. А ти, дівчинонько, подбай, щоб ваші прийшли при повному параді. Ми таке весілля влаштуємо, що про нього десять років говоритимуть!

— Ну, це мої родичі люблять. Аби тільки на полюванні їм щастило. Інакше їх небагато прийде. Кожний день зими дорогий для мисливця. Полювання годує нас, а весілля в наших краях триває аж шість днів.

— А в нас буде сім! — весело додав Орлов, прощаючись з тіткою.

— Ай-я белапі таура! — вигукнула Майюл.

— Глянь, а це що значить?

— Бувайте здорові, тітонько! — пояснив Родіон, уже сидячи в санях, і ляснув бичем. Застоялий кінь рвонув з місця в кар'єр, і бубонці задзвеніли так, що аж луна пішла поміж будинками.

Так і вирішили. Турботи з підготовкою весілля взяла на себе тітка Гафія. Вона була рада, що стане центром уваги всього села і зможе похизуватися своєю незвичайною невісткою, яка затьмарить красою дочок усіх заздрісних сусідів.

Заручені повернулися до хатини Орлова, де Феклістов з Хатангіном цілий тиждень господарювали самі, чекаючи, поки приїдуть хазяїн та його обраниця.

Феклістов перестав читати й замислено гортав пошарпану книжку, яка, очевидно, пройшла через багато рук, перш ніж потрапила до фельдшера, а вже від нього до Співучої долини.

— Облиш свої думки, Хомичу, — урвав його роздуми Орлов. — Знаю, де зараз твоя душа. В Пітері, в сім'ї. Ти бачиш, які ми з Майюл щасливі, а сам блукаєш очима по обрію і згадуєш… Читай далі, читай про Китай. Всьому свій час. Твоє деревце принесе плоди пізніше…

Феклістов вимушено посміхнувся й махнув рукою. Почав читати далі:

— «Китайські лікарі твердять, що жень-шень зміцнює організм людини й навіть омолоджує його. До вмираючих, яким давали відвар з кореня, поверталася свідомість, і вони ще деякий час жили — іноді годину, іноді навіть кілька днів.

Старі й нові лікарські книги свідчать, що цей корінь виліковує третину всіх відомих хвороб.

Відомий стародавній підручник з фармакології «Бень Цао-ганьму», що його написав знаменитий лікар за панування династії Мінів у тисяча п'ятсот дев'яносто шостому році, наводить понад сто рецептів виготовлення ліків з цього кореня.

У Лхасі, столиці Тібету, в головному монастирі старших лам навчали лікування хвороб за допомогою ліків з кореня жень-шеня. При китайському імператорському дворі була спеціальна лікарська колегія, яка досліджувала дію, вплив і силу кореня.

Простий люд, для якого жень-шень був недоступний, століттями складав різні легенди про рідкісний корінь.

Одна з них розповідає.

Колись давно жили два стародавні роди Сун Сін-лі та Сін Сао-вин. Вони ворогували між собою. Старшим сином роду Сун Сао-лі був хоробрий воїн Жень Шень. Він мав добре серце, захищав бідних і слабких. Ці якості юнак успадкував од своїх предків, які вели свій рід від царя лісових звірів — тигра. Старший син роду Сін Сао-вин, воїн Ші Хо, надзвичайний красень, був повною протилежністю Жень Шеню. Він був грубий, немилосердий і жорстокий. Ші Хо грабував і палив селища і винищував урожаї селян на їхніх полях. Обурений люд прийшов якось до Жень Шеня просити захисту. Жень Шень пообіцяв допомогу, вибрав слушний час, напав на Ші Хо, обеззброїв його й прикував до скелі. Одного разу він привів свою сестру Ліу Лу і показав їй полоненого. Дівчина закохалася в бранця: вночі, коли всі спали, вийшла тайкома з табору, звільнила Ші Хо і втекла з ним у гори. Однак Жень Шень переслідував утікачів і викликав противника на бій. Боротьба була запекла й довга. Жень Шень був дужчий, бо в ньому жив дух тигра, і він смертельно поранив Ші Хо. Ліу Лу, яка спостерігала бій з укриття, скрикнула від жаху.

Жень Шень оглянувся на сестру, а Ші Хо в ту мить зібрав свої останні сили й встромив кинджал у серце героя. І тут же обидва воїни вмерли.

У відчаї від горя Ліу Лу схилилася, поцілувала брата й коханого і пішла в ліс. Вона йшла й плакала. І всюди, куди падали сльози красуні, виростала чарівна квітка жень-шень, могутнє й чудодійне джерело життя.

Інша легенда розповідає, що жень-шень народився з блискавиці. Якщо попаде блискавиця в кришталеве гірське джерело, вода зникає глибоко в землі, а на тому місці виростає корінь життя, наділений силою небесного вогню. Тому-то жень-шень іноді означає ієрогліфами жень-дань-шень, що значить корінь-блискавка.

Легенд про чудодійний корінь існує кілька сотень, і з них можна було б скласти цілу книгу.

В свій час у Китаї збирання кореня жень-шеня було монополізоване. Монополію було введено в тисяча сімсот дев'ятому році указом імператора Хан Сі, і указ той діяв аж до першої половини дев'ятнадцятого століття. За цим указом імператорський двір щороку видавав намісникам країв сім тисяч дозволів на розшуки та збирання кореня. Шукачів, які купували ці дозволи, військовий ескорт відводив у тайгу або в гори. Тут кожному з них була визначена площа, на якій він міг шукати.

Щоб шукачі не затримувались довше, ніж це було дозволено, їм давали з собою лише обмежений запас їжі.

Наприкінці осені, коли шукачі поверталися з тайги, військові патрулі обшукували їх і записували їхню здобич. Після