Олександр Михайлович Кривуля - Філософія: Навчальний посібник.

7. Платон. Сочинения в трёх томах. - М.: Мысль, 1969-1972.

8. Плотин. О бессмертии души // Вопросы философии, №3, 1994.

9. Плотин. О диалектике // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 147-150.

10. Плотин. О добродетелях // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 142-147.

11. Плотин. Против гностиков (II, 9) // Вопросы философии, №10, 2000. - С. 140-154.

12. Плотин. О счастье I 4(46) // Вопросы философии, 2003, №1. - С. 153-163.

13. Плотин. Эннеады. - К.: «УЦИММ-ПРЕСС»,1995. - 392 с.

14. Прокл. Первоосновы теологии. Гимны. - М.: Издательская группа «Прогресс», VIA, 1993. - 319 с.

15. Прокл. Платоновская теология. - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуман. ин-та ИТД «Летний Сад», 2001. - 624 с.

16. Прокл. Элементы физики // Вопросы философии, №6, 1997. С. 114-135.

17. Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М.: Республика, 1995. - 463 с.

18. Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. М.: Мысль,1976.

19. Фрагменты ранних греческих философов. Часть I. От эпических тео- космогоний до возникновения атомистики. - М.: Наука, 1989. - 576 с.

20. Цицерон. Философские трактаты. - М.: Наука, 1985. - 382 с.

21. Ямвлих Халкидский. Жизнь Пифагора. - М.: Алетейя, 1997. - 184 с.

Навчальна

1. Асмус В .Ф. Античная философия. - М.: Высшая школа, 1976. - 543 с.

2. Васильева Т. В. Афинская школа философии. - М.Наука, 1985. - 161 с.

3. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. - М.: Прогресс, 1988. - 224 с.

4. Диллон, Джон. Средние платоники. 80 г. до н. э. - 220 н. э. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2002; Алетейя, 2002. - 448 с.

5. Лосев А. Ф. История античной эстетики. В шести томах. - М., 1963, 1969, 1974, 1975, 1979, 1980.

6. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М.: Высшая школа, 1981. - 374 с.

7. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 512 с.

З поняттям середньовічної філософії насамперед пов’язується не стільки її хронологічна приналежність, скільки своєрідний спосіб філософування, суть якого полягає у поєднанні філософії з монотеїстичною релігійною ідеологією (юдаїзм, християнство й іслам). Глибока залежність від панівної релігії, до якої впала філософія, визначала специфіку філософських тем, що висувались для обговорення, і вибір способу їх рішення. Виходячи з цього, відлік історії середньовічної філософії починають з часу, коли вона ставить себе на службу релігії, і закінчують з розпаду їх союзу. Якщо спроектувати це на персоналії, то вийде період від Філона Олександрійського (I ст. н. е.) до Вільяма Оккама та його школи (XIV ст.), хоч дехто з учених, спираючись на певну розмитість кордонів, навіть Ніколая Кузанського (1401-1464) відносить до представників середньовічної філософії. Як бачимо, ця філософія починається раніше, ніж закінчилась антична, котра протрималась ще аж до початку VI ст.

Спираючись, перш за все, на ґрунтовні дослідження англійського фахівця Ф. Ч. Коплстона (1907-1994) та сучасного російського історика філософії Г. Г. Майорова, відзначимо деякі загальні властивості середньовічного мислення взагалі і філософського зокрема. Першою з таких особливостей є домінування християнської теології. Тому самостійність власне філософського (а це значить - критичного) мислення була обмежена. Вибір тем для філософського обговорення був значною мірою обумовлений теологічними передумовами. Слід взяти також до уваги, що переважна більшість середньовічних філософів були водночас і теологами, а теологами вони були через належність до щиро віруючих у єдиного Бога. Коли йдеться про критичну обмеженість, то не говориться, що середньовічні філософи взагалі не ставили питання про обґрунтування засновків тверджень: «Критика ідей, аргументів і припущень інших мислителів є для філософів справою звичайною. І середньовічні мислителі віддавалися їй з тою ж готовністю, як і філософи пізніших часів»[96]. Мова може йти лише про те, що оскільки християнська ідеологія була в той час на всій території Європи панівною, то відсутні були й реальні підстави для критики релігійної середньовічної думки з інших світоглядних позицій.

Іншими рисами філософії цього часу є ретроспективність і традиціоналізм, тобто зверненість у минуле й шанування традиції: християнські мислителі набули переконання, що чим більш старовинним є положення, тим воно більш істинне, бо тривалість істини в часі загартовує її, спрацьовує на її користь. Найстародавнішою є Біблія, вона є єдиною повною збіркою всіх можливих істин, які людству на всі часи повідомив Бог. І тому достатньо з’ясувати сенс біблейських висловів, щоб одержати відповіді на всі питання, котрі людині дано мати. Але цей сенс є закодованим, прихованим у тексті. Завдання філософа полягає у екзегетиці[97], тобто поясненні й тлумаченні релігійних текстів. Чим ближче філософ-екзегет до часів одкровення, тим краще він розуміється у таємниці правильної екзегези. І навпаки, вірогідність помилок зростає з часом. Тому патристика має найвищий, після Біблії, авторитет. Створена патристикою філософія, як перша за часів християнства, повинна бути моделлю, класичним зразком будь-якого майбутнього філософування. Виходячи з цього, середньовічні філософи більш пізніших часів постійно звертаються для підтвердження усіх своїх думок до авторитету Біблії, до патристики, або до інших своїх попередників, невпинно їх цитують. Мабуть від середньовічних авторів іде