Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

в голові, не мали чітких обрисів. Комісар викликав його, тільки-но він зайшов до свого кабінету, і був досить непривітний.

— Злочинці діють під виглядом службовців поліції Сіті. Це тільки початок. Або ви, Кроу, доскіпаєтесь до самої суті, або знову підете патрулювати вулиці.

Кроу густо почервонів. Комісар образив його гідність, та ще й сьогодні, коли мав прийти в гості.

— Якісь зачіпки вже є? — вистрілював запитання Комісар. — Які версії?

— Є зо дві версії. Але треба їх спершу обдумати, ви ж знаєте…

— Справа набере широкого розголосу. Я вже сказав репортерам, що розслідування ведете ви, отже, не буду здивований, якщо вони в найближчих випусках зажадають вашої крові. «Таймс», певно, дасть репортаж уже в понеділок.

— Гаразд, сер, може, я краще продовжу розслідування?

— Так, так, звичайно, Кроу. Не хочу вас лякати, але галасу буде багато.

Цілком природно, що в такому ж тоні Кроу зажадав від Теннера, щоб до кінця дня були всі свідчення, зібрані в Едмонтоні. Потім сів подумати й зробити можливі логічні висновки. Був якийсь зв'язок між подіями в Едмонтоні та в Сіті, якщо тільки це не прикрий збіг. Від Клауза Кроу знав, що обхід вулиць над ранок робив теж якийсь міфічний поліцай.

Якщо зв'язок є, тоді це дуже важливо. Хіба ж не казав йому Том Боултон, що Ембер згадував якогось німецького зломщика? По обіді треба з'їздити в Сейнт-Джонс-Вуд і поговорити з Боултоном. Можливо, почувши про свої інструменти, старий скаже таке, про що досі мовчав.

Перед обідом Кроу прийняв чотирьох газетярів, які чекали на нього. Він чемно ухиливсь од відповіді на їхні запитання, але сказав, що дотримує особистої лінії розслідування. Це, здається, їх задовольнило, а Кроу пішов обдумувати справу над пінтою елю та м'ясним паштетом у солідному барі найближчого готелю.

«Треба порадитись із Холмсом, — вирішив Кроу. — Цікаво, а як би це назвав доктор Ватсон? Пригода злодія-поліцая?..»

Доївши паштет, спочатку відіслав з кур'єром записку Шерлокові Холмсу, а потім сів у кеб і поїхав до Сейнт-Джонс-Вуду, де, як завжди, висів за сотню ярдів од будинку старого Тома Боултона.

Було вже далеко за полудень, дуже похолодало, хмари диму з коминів висли над дахами, дув легенький вітрець, мороз пощипував ніс та вуха. «Сніг, — подумав Кроу. — Пішов сніг».

На його подвійний стукіт у парадні двері не було ніякої відповіді, ані звуку. Кроу постукав знову, сильніше, так що, здавалося, було чути на сусідній вулиці. Тримаючи хлопчика за руку, мимо пройшла жінка. На протилежному боці вулиці човгав якийсь хлопчина в жалюгідному лахмітті, немов шукаючи скарб серед сміття та опалого листя. А з будинку — ані звуку.

Раптом Ангуса Кроу охопило недобре передчуття і волосся стало диба. Він обминув будинок і підійшов до чорного входу. Двері піддались одразу, відчинилися від його легкого поштовху. На кухні було тихо, і, як завжди, затишно.

— Томе! — гукнув Кроу. У відповідь — знову тиша, що здалася ще глибшою. Перетнувши кухню, він одчинив двері до вітальні.

Старий Том Боултон лежав посеред кімнати горілиць. Один з його ціпків валявся за кілька кроків од нього, другий він і досі стискав у руці. Сорочка просякла кров'ю. Кроу опустивсь на коліно. Йому доводилося бачити багато трупів, а тому не потрібно було медичного свідоцтва про те, що людина мертва. Труп Боултона був ще теплий, з горла в нього стирчав ніж.

Таким чином, крім дивних подій у Едмонтоні, Ангусові Кроу випало розслідувати ще одне вбивство. І все це протягом одного дня.

Додому Кроу повернувся пізно. Ледве він, нервовий і стомлений, переступив поріг, як Сильвія, дорікнувши йому за спізнення, тут-таки заторохтіла, що в кухні гармидер, різник прислав погане філе, вдома не було доброго масла й вона посилала Лотті купити. У буфеті лише дві пляшки бордо, чи цього досить? Як, на його думку, чи до лиця їй жовтий крепон, чи, можливо, для вечора більше підходить блакитний шовк?

Кроу кілька хвилин зносив цей потік, тоді підняв руку, щоб вона замовкла.

— Сильвіє, — сказав він тоном, який міг дозволити лише зі своїми підлеглими. — Сьогодні я вже бачив двох нещасних, що померли не своєю смертю, третього бачити не бажаю.

Вечір потихеньку минав. Думки Кроу були зайняті подіями дня, але одним вухом він дослухався, щоб не вгавити стукіт у парадні двері: він попросив Холмса надіслати відповідь просто сюди, додому, а відповіді досі не було.

Комісар був привітний і запевняв, що вечеря з подружжям Кроу — чудова ідея, бо він дістав нагоду побачити, як живуть його підлеглі. Сильвію трохи збентежило, коли Комісарова дружина назвала їхній дім на Кінг-стріт, 63, «химерним, але затишним». Та цей вогник не розгорівся.

Вечеря вдалася чудова — суп-жульєн, карась у голландському соусі, тушкована баранина, яблучний пиріг. Сильвія перевершила саму себе. Коли дами залишили чоловіків за пляшкою портвейну, Комісар повернув розмову на події дня.

Кроу лише розповів, яким чином убивство Тома Боултона пов'язане з пограбуванням у Сіті, а про свої підозри й здогади казати не став. Коли вони знову приєдналися до жінок, Лотті, яка, на диво, нічого за вечір не впустила й не розбила, доповіла, що до містера Кроу завітав містер Теннер.

Кроу вибачився. Певно, Теннер привіз відповідь Холмса. Але сержант повідомив, що, попрацювавши надурочно, з'ясував особу вбитого в Едмонтоні.

— Це Паг Парсонс, — сказав він просто, ніби прочитав це ім'я в газеті. — Він у нас уже згадувався, сер. Кілька років тому цей герой з Геймаркет-стріт носив готівку одній із дівчат місіс Селлі Годжес.

— Виходить, він причетний до нашого приятеля Моріарті?

— Виходить. Маю ще новину, якщо бажаєте послухати. Мені натякнули, нібито Селлі Годжес знову поринула в справи, принаймні бачили, як вона відвідала два недавно відкриті «будинки».

— Отже, гроші, вкрадені Мадисом і Муніром, уже почали працювати в Лондоні.

— Ще одна цікава деталь — ніж, яким убито Боултона.

— Ну?

— Ніж китайський. В Англії