Володимир Бабула - Друзі зі змієносця

Він хотів викинути їх у пралісі, щоби позбутися небезпечного вантажу. Якби це вдалося, все закінчилося б щасливо - у близькості з приладом антиречовина не вибухнула б. Однак часточки її залишилися у Мак-Гарді в кишені...

Мені шкода його, - прошепотіла Молодінова. - Остання жертва минулого.

На галявину опустився великий гелікоптер. Крауса вклали на ноші й перенесли до літака.

Заходьте, ми якнайшвидше мусимо доправити Крауса до лікарні, - попросив Хотенков членів експедиції.

Як тільки всі опинилися на борту, гелікоптер піднявся в небо.

Червона Проксима раптом згасла.

Северсон напружено спостерігав краєвид під собою. Озеро втонуло в темряві, зате навколо виринула повінь сяючих вогнів.

«Хіба Кварта так густо заселена? - дивувався Северсон. - Адже це міста й села...»

Через декілька хвилин літак знову почав знижуватися, аж поки легко не сів на даху високої будівлі з великими сяючими вікнами.

Наша лікарня! - вигукнула здивовано доктор Бартошова. - Мерщій до операційної! Приготуйте трансфузію.

Северсонові здавалося, що все це сон.

Розділ ХІІ НА БУДІВНИЦТВАХ ДВОХ СВІТІВ

До просторої лікарняної почекальні проникли перші сонячні промені. Люди, що її заповнювали, тихо сиділи в зручних кріслах, але не спали.

В ясно-кремових дверях з’явилася доктор Бартошова.

Операція пройшла добре, пацієнт урятований, - сказала вона тихо. На вуста її лягла слабка посмішка. - Повертайтеся до моєї вілли на Лопеніку й добре відпочиньте. В нас за плечима довгий шлях...

У літаку Северсон сів поряд із Хотенковим.

Чи не могли б ви мені все це пояснити? - звернувся він до академіка. - Нічогісінько не розумію. Як воно з тою Квартою?

Ви ще не збагнули? - здивувався Хотенков. - Кварта, яку ми відвідали, знаходиться недалеко звідси. Насправді ми сіли не в Море Данте, а на озеро Коменського. Я просто запросив вас до великого заповідника, в якому зосереджена природа Кварти.

Северсон похитав головою.

Озеро Коменського? Тиждень тому я в ньому купався, й ніякого заповідника там не було.

А тепер є, і в цьому немає нічого дивного. Квартянська рослинність, як самі знаєте, росте страшенно швидко.

Ви створили заповідник для нашої розваги? - здивувався Северсон.

Частково, - посміхнувся академік. - Всесвітня Академія вже давно планувала заснувати його. Ми просто трохи пришвидшили будівництво. Засобів-бо для цього маємо достатньо.

А як сталося, що ніхто з експедиції не знав про заповідник? Як ви могли будувати його без урахування нашого досвіду?

Хотіли здивувати вас - і це нам чудово вдалося. Й фахових радників ми також мали. Це ваші документальні фільми, і головне - друзі зі Змієносця. З їхньою допомогою наш заповідник ріс просто на очах. Зрештою, все це лише початок. Закінчення будівництва чекає на вас, відважні завойовники Всесвіту!

Піонерка Лідушка привітала гостей просто біля виходу з гелікоптера.

Я боялася, чи не трапилася з вами якась неприємність. Де ви були так довго? - запитала вона Северсона.

Лише тепер дівчинка помітила, що доктора Бартошової немає серед прибулих.

А де бабуся? - скрикнула злякано.

Академік Навратіл погладив її по світлому волоссю.

Не бійся, все гаразд. Бабуся залишилася внизу, в місті, має там ще деяку роботу. Скоро повернеться. А що нового у вас?

Ах, так! Бачите, я мало не забула - в загальній залі для вас є повідомлення від президента Академії. Зараз принесу.

Навратіл пробіг очима списаний дитячою рукою аркуш, і обличчя його осяялося посмішкою.

Друзі, хотілося б вам знову зазирнути у Всесвіт? Чи з вас досить першої прогулянки до сусідніх сонячних систем?

Куди полетимо? - коротко запитав Фратєв.

На Сіріус. Що скажете?

Знову в заповідник? - посміхнувся Ватсон.

Ні, цього разу справді на Сіріус. Друзі зі Змієносця з ентузіазмом привітали мою пропозицію. Вони допоможуть нам спорудити міжзоряний корабель, швидший від світла.

Ур-р-р-а-а-а! - вигукнув Фратєв радісно. - Мені тут, на Землі, вже трохи затісно.

***

На пастельну синю гладінь Адріатичного моря, в затоці Семи Замків, сіло кілька літаків. Пропливши навколо стародавніх укріплень, вони попрямували до острова Чіово, де у Трогірі була пристань. Далматинське сонце посміхалося розлогим виноградникам і грало на гребенях хвиль.

Чіово, в минулому столітті безплідний скелястий острів, на якому гніздилися сотні тисяч сов, був тепер укритий пишною зеленню пальм і сосен. На нього висів із літаків гурт людей у скафандрах на чолі з Молодіновою й доктором Заяцом. Вузькими звивистими вуличками стародавнього Трогіру вони швидко дісталися гребеня острова.

На хвилю зупинилися, щоби помилуватися чудовою сільською місцевістю, що розлягалася довкола. В місцях, де синє море зливалося з блакитним небом, біліли, мов скам’яніла піна, сяючі палаци Спліту. Трогір, пам’ятка давнього Риму, дрімав у світлі полуденного сонця.

На протилежному боці гребеня розкинулася невелика затока Салдон, стиснута скелястим узбережжям.

Здається, підземні роботи значно просунулися, - вказав чоловік у скафандрі на високу купу каміння, висипану на тому березі затоки. - Якщо не станеться чогось непередбаченого, щонайпізніше за два місяці будівництво завершиться. Переконаний, що ця гравітаційна електростанція буде досконалішою від будь-якої нашої. Ми розраховуємо саме на вашу допомогу, докторе.

Заяц збентежено замахав рукою:

Ні, ні, не розраховуйте, вважайте мене радше своїм учнем, не більше. Добре знаєте, як довго я марно сушив голову над гравітаційною електростанцією на