Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

обслугу записувати рецепти страв, які йому сподобалися. А потім кухарі його розкішної резиденції на острові Бріоні «відтворювали» цю смакоту. І свіже м’ясо північного оленя чи живі дикі качки доставлялися для цього відповідно з Канади чи Камбоджі. На мальовничому Бріоні Тіто приймав не лише лідерів іноземних держав, а й таких супер-зірок свого часу, як Елізабет Тейлор, Джина Лоллобриджида, Софі Лорен чи Річард Бартон. За словами Джиласа, цей селянський син, робітник і проповідник соціальної рівності, «мав невгамовний апетит до розкошів. У нього було більше палаців, дач, мисливських угідь, більше всіляких убрань, ніж у будь-якого короля». Гідною «королевою» стала також його остання дружина — красуня Йованка Будісавлевич, яка під час Другої світової була майором НВАЮ. Втім, цей шлюб закінчився трагічно. В середині 1970-х Йосип звинуватив Йованку в змові та замаху на своє життя й посадив її під домашній арешт у белградському особняку. Цікаво, що й спадкоємець Тіто Мілошевич не амністував її — вона отримала свободу лише 2000 року, через 20 років після смерті маршала.

Проте пересічний югослав ніколи не бував на острові Бріоні, де Тіто перебував більшу частину року й навіть проводив там засідання політбюро, змушуючи його членів спеціально долати по кілька сотень кілометрів з Белграда.

Як же жила країна? Соціально-економічна модель Югославії принципово не відрізнялася від радянської. Хоча цінова політика на споживчому ринку будувалася таким чином, що ніяких дефіцитів не було — просто товари, які лежали на прилавках, були занадто дорогими для пересічного югослава.

Ще однією особливістю Югославії було «робітниче самоврядування» — подібно до того, як це спробували зробити в СРСР наприкінці перебудови, директори державних підприємств у Югославії обиралися членами трудового колективу, а не призначалися міністерствами.

Вдалося Тіто якщо й не розв’язати, то, принаймні, на багато десятиріч «заморозити» вкрай гострі національні суперечності в країні, де нація, яка претендувала на те, щоб бути «старшим братом» — серби, — складала менше 40 відсотків населення. Повноваження союзних республік у складі Югославії були набагато більшими, ніж в аналогічних утворень в СРСР, а Тіто зміг провадити кадрову політику в центральних органах таким чином, що не почувалися ображеними ані серби, ані представники інших народів країни.

Маршал Тіто помер 4 травня 1980 року у клініці в Любляні після багатомісячного перебування в комі й безмежного володарювання над країною протягом 35 років. Після його смерті саму посаду «голови Президії СФРЮ» було скасовано й замінено «колективним керівництвом» — ніхто ж бо не міг стати гідним спадкоємцем маршала.

Утім, через десятиріччя після смерті Тіто його держава зазнала краху. Причому було демонтовано як соціалізм, так і саму союзну державу.

Махатма Ґанді:
Босоногий переможець імперії

Багато хто вважає найвизначнішою постаттю XX століття геніального фізика Альберта Ейнштейна. Сам же великий учений мав цілком іншого фаворита: «Можливо, прийдешні генерації просто не повірять, що така людина зі звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі». Ейнштейн вів мову про Мохандаса-Карамчанда Ґанді, якого спершу вся Індія, а потім і цілий світ називали Махатмою Ґанді, хоча сам він категорично не сприймав цього прізвиська. «Махатма» мовою хінді означає «велика душа», «великий учитель».

«Моральний вплив, який Ґанді справив на мислячих людей, — писав Ейнштейн, — є набагато тривкішим, ніж здається можливим у наш час з його надміром грубої сили. Ми вдячні долі, яка подарувала нам такого блискучого сучасника, дороговказ для прийдешніх генерацій».

Єдиний його одяг — кхаді, шматок грубої домотканої тканини, обмотаний довкола худого тіла, найдешевші саморобні селянські сандалії, взуті на босі ноги, а часто — взагалі ніякого взуття, в руках — посох. І все. Більше ніяких речей. Так Махатма Ґанді обійшов пішки або об’їхав потягами третього класу (набагато гіршими за сучасні українські електрички) всю величезну Індію.

І водночас «останній лицар Британської імперії» Вінстон Черчілль уважав цього «напівбожевільного пророка» не менш страшним та небезпечним ворогом своєї імперії, над якою ніколи не заходило сонце, ніж Адольф Гітлер. Нацисти намагалися протиставити британській силі, гордині та почуттю власної винятковості ще більшу силу та гординю. Ґанді — сатьяґраху — філософію ненасильницького спротиву темній силі. Гітлер програв, а Ґанді виграв.

У сучасній Україні мало знають про Махатму. А між тим, ми — саме ті «прийдешні генерації», про які писав Ейнштейн. І без Ґанді та його політично-етичного вчення наш світ був би іншим. Без нього не було б ані афро-американського пророка Мартіна-Лютера Кінґа, ані радянського дисидентського руху, ані польської «Солідарності», ані чеської Оксамитової революції кінця 1980-х, ані, зрештою, української Помаранчевої революції. Принаймні, в такому вигляді, як усе це відбулося.

Як гартувалася сталь

2 жовтня 1869 року в родині дівана (прем’єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народилася шоста і, як виявилося, остання дитина. Слабенького та худенького хлопчика назвали Мохандасом-Карамчандом. Батько немовляти Карамчанд Ґанді користувався великим авторитетом не тільки в Порбандарі, а й у навколишніх, так само малесеньких князівствах півострова Катхіавар. Він був своєрідною «білою вороною» серед украй корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників, які служили безпосередньо англійській колоніальній адміністрації чи місцевим князям та князькам, що були васалами британської корони. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати нашого героя) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму