Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

боротьбу заради подібних типів! Виборює мир для всіляких гуверів, о’нілів та маккарті[10]! О, як він помиляється, як помиляється! Бомби варто скидати на дитячі садки, де вирощують ідіотів!

Він не помічає, як за його спиною з’являється Айнштайн — знесилений, з ціпком.

Айнштайн. Даєте рибам прочухана, га?

Волоцюга ледь не падає від подиву й радощів.

Волоцюга. Ви! Це справді ви?!

Айнштайн. Сподіваюся, ви не приймете мене знову за волоцюгу, подібного до такого собі Найнштайна?

Волоцюга. О, ви мене заспокоїли… Бо мені сказали… що вам ведеться недобре.

Айнштайн. Сказали? Хто?

Волоцюга. Та… Звичайні люди, у місті.

Айнштайн. То переказуйте «людям» вітання: вони мали рацію. У моєму житті були й кращі миті.

Волоцюга квапиться допомогти Айнштайнові сісти.

Волоцюга. А як вам пощастило сюди дістатися?

Айнштайн. В авто чекає моя помічниця Гелен Дьюкас.

Волоцюга. Ви що, приїхали… до мене?!

Айнштайн. Я ж обіцяв, що ми зустрінемося, коли місяць буде у повні. Адже ваші місяці — блискучі! То яким буде цей вечір?

Вони сідають.

Айнштайн підводить голову і закутується в теплий плед.

Айнштайн. Зараз подивимось!

Волоцюга. Мудрець, який не в змозі передбачити всі наслідки своїх учинків, обмежується спогляданням.

Айнштайн (явно вподобавши вислів). Непогано!

Волоцюга. Зазвичай я так казав дружині, коли не мав бажання клопотатися господарством.

Айнштайн. Шкода… Ви надто пізно поділилися зі мною цією мудрістю — я вже не зможу нею скористатися. (Роздивляється місяць.) Слухайте, цього разу ви перевершили самого себе! Це просто розкішно! Шедевр! Такий місяць вартує щонайменше п’ятнадцяти доларів.

Волоцюга. Оце вже ні! Дозвольте вам його подарувати.

Айнштайн дістає з кишені жмут купюр і сує його до кишені Волоцюги.

Айнштайн. А я наполягаю! Вам вони потрібніші, ніж мені.

Волоцюга, збагнувши, що це — прощальний подарунок, не в змозі навіть подякувати. Він німіє від горя.

Айнштайн. Чи бачите ви кордони, коли дивитися на небо? А коли милуєтеся зірками, то чи важать для вас усі ці дрібниці — паспорти, візи, митні контролі та колір шкіри?

Волоцюга скрушно хитає головою.

Волоцюга. Насправді волоцюга — це ви. Без коріння, без батьківщини, всюди чужий і, водночас, усюди немовби вдома. Ви — надто людяний. Блукаєте не лише землею, а й небом, спілкуючись із зірками, мов прочанин до безкраю, володар відносності… Порівняно з вами я — справжнісінький буржуа, пристосуванець і недолугий шкарбун!

Вони сміються, ніби позбувшись тягаря.

Волоцюга. Слухайте, пане Айнштайне, чому саме я?

Айнштайн. Бо — ви.

Волоцюга. Однак я нічим не відзначився, не робив відкриттів…

Айнштайн (зітхнувши). А я не впевнений, що мене поважають за мої винаходи чи за те, що я спонукав інших до відкриттів… (Нахиляється до Волоцюги.) У вас добре серце. Я переконаний: ви не здатні на зраду.

Волоцюга. Ви так гадаєте?

Айнштайн. Поза сумнівом, агенти ФБР до вас час від часу чіплялися… До речі, даруйте мені за цей клопіт.

Зворушений Волоцюга тягнеться обійняти Айнштайна, але стримується.

Айнштайн. Гувер, Трумен, Маккарті… Нам не домовитися. Це все одно, що намагатися познайомити жайворонка з акулою. Вони вдають, нібито їхня політика ґрунтується на моралі, а я, поки там що, шукаю, куди скерувати свою мораль.

Волоцюга. Як ваше здоров’я?

Айнштайн. Три найбільші приниження в моєму житті: хвороба, старість і невігластво. На щастя, невдовзі дехто покладе край усім трьом.

Волоцюга. Справді? Хто саме?

Айнштайн. Смерть. (Він вимовляє це слово без страху, ніби людина, яка змирилася з долею.) Вона наближається, мов старий борг, який нарешті доведеться сплатити…

Волоцюга прокашлюється і намагається змінити тему.

Волоцюга. Пригадуєте, якось — багато років тому — через страх, що ви, вчені, змайструєте надто потужну зброю, я розлютився? Пригадуєте? То знайте — я змінив свою думку. Страх нас захищає. Атомна бійка може призвести до таких колосальних утрат, що політики будуть змушені домовлятися. Тож, оскільки всі не є всемогутніми, нам забезпечено мир.

Айнштайн. Мир? Так ви називаєте це жахіття?

Волоцюга. Авжеж! Ядерний мир!

Айнштайн. Я прагнув цієї війни, бо хотів спекатися всіх війн, назавжди! І що в результаті? Мир, гордо названий «холодною війною»! Вічний мир ціною вічного страху!

Волоцюга. Ех, пане Айнштайне, людей не змінити: аби замислитися, вони мусять спершу добряче перелякатись. Без ворога, без небезпеки люди не в змозі об’єднатися! Ви вірите в гуманізм, заснований на добрій волі. А я вірю тільки в солідарність, засновану на мандражі!

Айнштайн. Не згоден. Упродовж століть люди приборкали чимало кепських звичок, стали толерантнішими, поміркованішими, делікатнішими. Людина — не просто витвір природи: вона творить себе сама. Ми здатні покращувати себе. Я мрію про день, коли люди позбавляться жорстокості й страху.

Волоцюга. Я сприймаю людей такими, якими вони є. А ви хочете всіх змінити.

Айнштайн. Так, хочу! Хочу! Головна проблема на сьогоднішній день — не атомна бомба; головна проблема — те, що відбувається в душах людей. Перш ніж роззброювати військових, слід роззброїти серця.

Айнштайн виймає олівець і починає гострити його.