Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

за сімома гірськими хребтами, так що «дістатися до неї було майже неможливо». Автори прямо зазначають, що там існувала цивілізація, місто-держава. І з якою ностальгією усе це описується!.. Описується ваша Праукраїна!

І що цікаво, навіть боги різних цивілізацій виявляються родичами. Так, бог Урука Уту і богиня Аратти Інанна — рідні брат і сестра. Буває і так, що шумерський бог допомагає Аратті і навпаки. Приміром, в одному з міфів Ішкур (Шумер) дає правителю Аратти пшеницю і напучує його триматися міцно, не поступатися правителю Урука. В іншому творі, навпаки, богиня Аратти Інанна надає допомогу герою Урука.

Обговорюючи тему шумерів, дослідники часто твердять: вони ніби прийшли з небуття і пішли в небуття, як вода у пісок. Інакше кажучи, розчинилися в аккадських племенах. Але при цьому встигли створити першу, справді високорозвинуту цивілізацію у Дворіччі, яка істотним чином вплинула на інші цивілізації, а саме — Єгипет, Кріт, Мікени, Грецію. «Саме шумерам, — підкреслюють автори Біблійної енциклопедії, — належить честь винаходу писемності, а також колісного транспорту. Вони першими почали будувати міста» [Библейская энциклопедия. — М., 1996.—С. 291]. Воістину велика честь. Адже вдеться про найголовніші параметри нашого життя за останні тисячоліття: про письмо, колесо, місто.

Головне питання, яке постає сьогодні перед ученими: звідки взялися тут такі величезні інтелектуальні багатства — блискуча література, своєрідна філософія, образотворче мистецтво, писемність, розвинуте містобудування [Є дані, що в шумерів, як і в єгиптян, навіть були дуже своєрідні гальванічні елементи. Вони цілком могли користуватися електрикою. Див.: Интересная газета, — 1997. — № 3]? Створено усе це шумерами в Месопотамії чи принесено ними туди з Понту, точніше з Аратти? А можливо, у якійсь частині і до Аратти?

Особливо дивуватися тут не варто, оскільки питання в такій площині порушується не вперше. Воно присутнє в працях відомих учених XX століття Германа Вірта і Рене Генона [Див.: Wirt G. Die Aufgang der Menscheit. — Berlin, 1927; Juenon R. Computes Rendus. — Paris, 1923]. Показове, з огляду на це, висловлювання російського історика О. Дугіна, яке дуже перегукується з твердженням Р. Генона: «Усі атлантичні теорії мають одне слабке місце — це так звана таємниця походження шумерів. Річ у тім, що найдавніші пласти шумерської культури мають не атлантичний, а передатлантичний характер.

Причому цей шумерський тип культури надзвичайно близький неолітичним пам'яткам Південної Русі та Південного Сибіру» [Дугин Л. Мистерии Евразии. — М., 1996. — С. 29].

Багато спостережень істориків, які вивчали Месопотамську цивілізацію 4–3 тисячоліття до н. е., підтверджувалося археологічними знахідками в південних областях України. І якщо нині дослідники пишуть про унікальне будівництво перших післяпотопних шумерських міст, то усе це відбувалося в районі нинішніх Мелітополя, Миколаєва, Житомира, де і в наші дні можна зустріти сліди шумерських творінь.

Поява шумерів у Понті в дотрипільські часи, їхня активна життєдіяльність в Аратті, а потім переселення звідси в інші регіони тодішньої Ойкумени — ця точка зору стає нині досить популярною. Переконаний, з часом історики та археологи дедалі частіше зустрічатимуть «шумерський слід» у найдавніших пластах араттської культури.

Разом з тим слід зазначити, що доіндоєвропейська природа шумерів (цих маргиналів неоліту) робить їх особливо загадковими: вони виконували, як і єгиптяни, лівоарійську місію збереження традицій та відродження цивілізації четвертого кола (Атлантиди).

ШУМЕРСЬКИЙ НАТИСК

Ось буремний вітер йшов із Півночі…

Біблія

Хоча побутує думка, що походження шумерів невідоме, дехто схильний вважати: містичною батьківщиною цих племен, як і фрізів (прагерманських арійців) є все-таки земля Альтланд на півночі Європи. І для цього є підстави. Так, знайдений серед шумерських джерел «Список царів» дуже вже нагадує біблійну Таблицю народів. У ньому подається перелік патріархів людської гілки, що бере свій початок саме від Каїна, якого, як відомо, було відправлено на поселення «в землю Нод, на схід від Едема» [Бут. IV. 16].

Ще один факт. Десь у 80-х роках американці за допомогою комп'ютерів здійснили уточнену розшифровку шумерських текстів (клинописів), в результаті якої з'ясувалося: слово «шумер» у новій транскрипції означає «людина іззовні» або «людина згори». Сенсаційна інформація із США обговорювалася навіть на одному із засідань київської секції Комісії з неопізнаних об'єктів АН СРСР під керівництвом академіка Г. Писаренка.

Мені здавалося, що на підставі цього можна зробити висновок: шумери спустилися до Месопотамії згори, а саме з нашої Аратти, розташованої на півночі, за високими горами Хуррук (Кавказьким хребтом). Однак Гуру з цього приводу зауважив:

— Шумер, Юрію Михайловичу, дійсно подвійне слово: «шу» — «зверху» або «згори» і «мер» — «людина». Але воно означає не «людина згори», а «надлюдина», в дусі гітлерівського «оберменш» У цьому одразу переконуєшся, знайомлячись з легендами про Гільгамеша. Наведу лише уривок:

Найди же милость своего бога! Подними голову, грудь распрями — сверхчеловек (шумер — Ю. К.) же ты! Средь мудрецов городских ты должен быть высшим! Твой город, место прекрасное, да назовет имя твое!

Та й сам головний герой шумерських переказів оспівується як надлюдина. Гільгамеш — володар, цар Урука. Він бажав ще більше піднести своє ім'я над масою маленьких людей, у яких «немає ні домівки, ні матері». Його мета — фізичне безсмертя. І в гонитві за ним він здійснює надлюдські подвиги. Гільгамеш йде до безсмертного Утнапіштима [Персонаж священних книг Сходу, який постійно бореться за своє безсмертя, збереження за собою надлюдських рис «владики»], щоб довідатися про рецепт вічного життя і панування над людьми.

Після Девкаліонового потопу ковчег Утнапіштима (шумерського Ноя) зупинився на схід від Дворіччя в районі гори Арарат. В епосі про Гільгамеша вона існує як гора Нізир — найвища гора в Гіндукуші (ці назви фігурують у Тлумачній Біблії) [Див.: Толковая Библия.—Т. 1. — С. 80].

Саме з цього форпосту «чорноголові» (шумери) почали свою експансію, завоювання для себе нового «життєвого простору». Звичайно, робилося все це в лівоарійському дусі. І що характерно, «об'єктом» шумерської історії (тотальної арієзації) були численні пастушачі семітські племена, котрі жили як тубільці на захід від Гіндукушу й у Південній Месопотамії.

Важливо зрозуміти: ліві залишаються лівими в усі часи і в усіх ареалах Землі. Нехай читач не дивується: 4,5 тисячі років тому в Месопотамії шумери робили те або щось схоже на те, що гітлерівці чинили в XX столітті н. е. Ніякі коліна і племена не визнавалися, семітські отці і праотці «анулювалися», їх пропонувалося забути; формувалася «нова людина» і «особлива історична спільність людей», одна ідеологія, одна культура — «семітська за формою, шумерська за змістом» і навіть…«одна мова та слова одні» [Бут. ХІ.1].

Цей «спаяний», «монолітний народ» під проводом відносно нечисленних шумерів (давайте згадаємо