Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

про себе, грішнику, то хіба ж немає у потаємних глибинах вогненних інших нещасних душ — душ твоїх родичів, твоєї укоханої дружини чи якоїсь вродливої дівчини, що з нею ти согрішив?

Сказавши це, чернець штовхнув під бік свого духовного брата, що стояв поруч із срібною тацею в руках. На цей знак брат, опустивши очі, потряс святобливо тацею, закликаючи віруючих до пожертв.

— А чи ж не маєш ти, — вів далі чернець, — чи ж не маєш ти в цьому вогні пекельному сина, або дочки, або милої серцю твоєму дитини? Вони плачуть, ридають, волають до тебе. Чи ж можеш ти залишитись глухим до їхнього лементу голосного? Ні, ти глухим не залишишся, розтопиться твоє холодне як лід серце, і всього один каролю буде це тобі коштувати. І глянь: лише дзенькнув цей червінець, цей нікчемний метал… (тут його товариш знову забряжчав своєю тацею), полум’я розступається, і бідолашна душа з’являється з вогню, наче з пащі вулкана. І вона вже на свободі, на цільному повітрі! Де пекучий вогонь? Перед нею море, вона пливе на спині, на животі, вона пірнає у хвилі, під воду. Слухай! Чуєш, як вона радісно гукає, бачиш, як вона у хвилях то вгору, то вниз поринає? Анголи дивляться на неї й радіють. Вони чекають на неї, але їй все мало, вона хотіла б рибкою стати. Вона не знає, що там у високостях приготовлено для неї цілі водойми запахущих соків, а в них плавають величезні брили цукерок, холодних як лід. З’являється акула — душа не боїться її. Вона сідає їй на спину, акула цього не відчуває: вона пірнає з душею в глибини морські. Там її вітають водяні ангели, що їдять waterzoey з коралових мисок і свіжі устриці з порцелянових тарілок. І як же її тут вітають, шанують, упадають біля неї! Ангели небесні кличуть її нагору. Нарешті ти бачиш, як ця душа, відпочила, щаслива, співаючи, мов жайворонок, злітає до найвищих високостей небесних, де у всій своїй славі сидить на престолі сам Господь Бог. Там вона знаходить усіх своїх земних родичів і друзів, крім тих, хто не вірив в індульгенції і знехтував молитви матері нашої святої церкви, бо вони горять у найглибших глибинах пекельних, у вічному вогні. І так горіти їм у геєні вогненній нині, й повсякчас, і на віки вічні. А та душа — вона у Господа Бога освіжається в запахущих купелях і посмоктує цукерки. Купуйте ж індульгенції, браття мої! Можна купити і за крузат, і за флорин, і за англійський соверен! Дрібними також не будемо нехтувати. Купуйте! Купуйте! Купуйте! Тут священна крамниця. Є тут краму і для бідного, і для багатого. Але, на великий жаль, у борг не можна дати нікому, браття мої, бо купувати і не платити за куплене — це тяжкий гріх перед Господом Богом.

Другий чернець лише мовчки струшував тацею. Флорини, крузати, дукатони, патари, солі, деньє сипались туди градом.

Клаас, вважаючи себе за багатого, заплатив флорин і отримав відпущення на десять тисяч років. Ченці видали йому відповідний клапоть пергаменту.

Незабаром у цілому Дамме зосталося лише кілька скупердяїв, які нізащо не хотіли купувати індульгенцій, і тому обидва духовних брати подались у Гейст.

55

Скинувши привселюдно гріхи свої, Уленшпігель у прочанській таки одежі залишив Рим і пішов уперед, все вперед, аж поки не дійшов до Бамберга, де найкращі у світі овочі.

Він зайшов до одної корчми, де веселенька господиня сказала йому:

— Гарний юначе, чи не хочеш ти добре потрудитись біля обіду?

— А певне, — відповів Уленшпігель. — Але скільки ж це у вас коштує?

Господиня відповіла:

— За панським столом шість флоринів, за міщанським чотири, а за спільним два.

— Для мене що дорожче, то краще, — відповів Уленшпігель.

І він сів за панський стіл. Добре наївшися і зросивши свій обід рейнвейном, він звернувся до господині:

— От я й добре потрудився біля обіду, тож заплати мені шість флоринів за роботу.

А господиня до нього:

— Ти що, смієшся з мене? Плати гроші.

— Кохана господинько, — мовив Уленшпігель, — глянувши на твоє личко, не скажеш, що з тебе поганий боржник. Навпаки, я бачу, що ти така сумлінна і чесна, так любиш ближнього, що заплатиш і вісімнадцять флоринів, а не то що шість, які ти мені винна. О прекрасні очі! Це ж сонечко, що пронизує мене своїм промінням, від якого моя шалена пристрасть до тебе зростає швидше, ніж бур’ян на занедбаному полі.

— Знать не знаю ніякої пристрасті, ніякого бур’яну! — гукнула господиня. — Плати гроші й забирайся геть!

— Піти й не бачити тебе більше? — скрикнув Уленшпігель. — Та краще отут ось умерти зараз. Господине, солодка господине, я не звичний обідати за шість флоринів. Я бідний, нікчемний нетяга, бреду через гори, долини. Я напхався до того, що зараз висолоплю язика, наче пес на сонці. То прошу ж тебе, заплати мені, я чесно заробив шість флоринів важкою працею моїх щелеп. Дай же їх мені, а я тебе обніму, поцілую, приголублю так палко, що й двадцять сім коханців укупі так не здолають.

— Ти так говориш заради грошей, — відказала вона.

— А ти б хотіла, щоб я тебе задарма з’їв? — відповів він.

— Та ні, — сказала вона, обороняючись від нього.

— Ах, — зітхнув він, наступаючи на неї, — твоя шкіра — наче крем, твоє волосся — наче золотистий фазан на рожні, твої губки — як вишні! Чи ж є що на світі смачніше від тебе?

— І ти ще, нахабо, грошей з мене вимагаєш! — мовила вона, усміхаючись. — Подякуй, що хоч нагодувала.

— Якби ти знала, скільки там ще порожнього місця, — відповів Уленшпігель.

— Ану геть, поки чоловік не прийшов, — сказала господиня.

— Я не прошу багато, — мовив Уленшпігель, — дай мені лише один флорин, щоб випити, як захочеться.

— На, шалапуте! — сказала вона, даючи йому гроші.

— А дозволиш іще прийти? — запитав її Уленшпігель.

— Ану забирайся швидше по-доброму! — крикнула вона.

— По-доброму — це значить до тебе, моя мила, бо піти й не бачити твоїх прекрасних очей — це було б для мене надто вже недобре. Якби ти дозволила мені залишитись, я з’їдав би в тебе не більше як на один флорин щодня.

— Ось я візьму добру палицю! — гукнула вона.

— Візьми краще мою, — відповів він.

Вона засміялась, але він таки мусив піти.

56

Саме за тих часів Ламме Гудзак оселився знову в Дамме, бо в Льєжі було неспокійно через єретиків. З ним охоче виїхала і його дружина, бо льєжці, добрі