Василь Андрійович Базів - Хрест: постбіблійний детектив

А вождь українських визволителів Коновалець і його «побратим», агент НКВД Самоплатов, бачили цей тріумф наживо. Стоячи на трибуні для почесних гостей. Самоплатов, на відміну від Коновальця, мав рідкісну нагоду порівняти двох вождів. І хоча Коновалець називав їх братами, куди там рівнятися кремлівському кульгавому горцю до арійського сокола! Адольф блискуче виглядав у військовій формі в інтер’єрі кількох сотень генералітету фатерлянду. У Самоплатова згодом завше викликатимуть скептичну посмішку численні радянські та західні фільми, які змагатимуться в тому, як би зобразити Гітлера якомога паскуднішим і гидкішим. Малювали такого собі бридкого недоумка.

У Нюрнберзі агент Луб’янки побачив справді видатну, потужну особистість. Фюрер мав усі підстави будувати людське суспільство, кероване надлюдьми. Бо сам був надлюдиною за всіма канонами Шопенгауера. А мова – його слово, його мудрість – що вона виробляла з людьми! Коли він говорив, уже не було поодиноких чиїхось синів і дочок, а був єдино перемелений кількома фразами моноліт. Єдиний могутній, мільйоноголосий звір, готовий виконати будь-який наказ божества, що кидало громи і блискавки на континенти. Ну що, здавалося б, слова? То були громи з ясного неба!

На землі витворено велетенську гаму тієї музики людської душі, яка називається любов’ю. І наймажорнішою нотою у тій вселенській гамі є любов народу до вождя. Якби існував прилад для вимірювання цієї любові, то навряд чи за всіх часів і народів був би ще один вождь на землі, якого б так любили піддані, як німці любили Гітлера.

Потім Геббельс, геніальний режисер освідчення в цій любові на нюрнберзькому з’їзді, уже незадовго до Нюрнберзького трибуналу, прощаючись із нацією і світом, буде вигукувати:

– Але ж ви любили його! Як ви любили його! То ви хотіли, щоб він робив те, що він зробив. Ви вимагали! Ви аплодували! Ви не давали відступати ні на крок назад. Тільки вперед – до повного тріумфу народовбивства!

Промовляючи це й умертвляючи своє неповнолітнє потомство, головний жрець Третього рейху говорив абсолютну правду. Вожді й мухи не здатні задушити, якби мільйони не делегували їх на винищення так само мільйонів. Вожді – лише кілери. Лише виконавці, а замовник він, його величність народ. Найжорстокіше із земних живих згромаджень – двоноге, ненаситне у кровожерливості стадо.

У ході з’їзду було передбачено проведення ритуалу потискання руки вождеві. Очі – дзеркало людської волі. Треба було бачити зіниці фюрера, на дні яких клекотів вулкан, що грався планеткою, як дитячою кулькою. Вулкан, до якого не могли дорівнятися всі інші природні вулкани на всіх архіпелагах, із землетрусами, разом узяті. Людська воля – от найпотужніший реактор, порівняно з яким просто тьмяніють усі розщеплені атоми. Яка страшна сила – людська воля, коли вона розщеплюється з Богом і зчіплюється із сатаною!

Стоячи в черзі до шейкгенда з Гітлером позаду широкої спини Коновальця, агент НКВД Самоплатов ураз мало не зомлів. Поруч із собою він почув до болю знайомий, найрідніший із рідних голосів. Цей голос розмовляв чи то з Гімлером, чи то з Ріббентропом. Жартував, як із бувалим «коришем». То був голос начальника іноземного відділу НКВД, генерала Климова. Самоплатов не міг утриматися, щоб не озирнутися. Їхні погляди зустрілися, як спопеляючі стріли. За мить генерал отямився: подав знак: мовчи, сука! Мовчи на смерть!

А як інакше, приходив до тями й Самоплатов. Попереду – Коновалець. А от за десять метрів ще далі він – чудовисько в людській подобі… Отямившись від сходження мало не на небо і повернувшись у Берлін, він пробував вийти на зв’язок, але «перший секретар» не з’являвся в домовленому місці. То були дні в очікуванні вироку, цілком можливо, смертного. Не туди його занесло, і знав він тепер більше, ніж може знати рядовий шпигун.

Нарешті, у сквері, вже третього дня перед ним знову воскрес Климов.

– Не надо нам прятаться, мы же среди друзей, – розпочав один із ключових чинів НКВД розмову просто посеред парку навпроти рейхстагу. – Раз ты уже оказался там, то есть два варианта – убрать тебя или посвятить в то, что ты не должен знать. Впрочем, вопрос о твоей ликвидации можно поручить тебе же. Надо быть мужчиной.

– Я готов исполнить любой приказ, но Коновалец, везя меня в Нюрнберг, не сказал мне, куда едем. Если бы я сбежал после встречи с вами, это был бы провал.

Обмін думками потребував осмислення. Климов заїкнувся про те, що варто Самоплатову розповісти найбільшу державну таємницю, але все-таки не зробив цього. Більше до розмови – як він опинився там, став своїм у спілкуванні з найвищими чинами нацистського режиму і був прийнятий самим Гітлером – вони не поверталися. Самоплатов розумів, що не те що оприлюднення, а навіть саме згадування про це отак, подумки, є для нього смертельно небезпечним. Він мимоволі став свідком того, як на з’їзд німецьких націонал-соціалістів був запрошений представник російських інтернаціонал-соціалістів. Таємна місія Климова означала: Гітлер і Сталін постійно контактують. І на той час – вороги вони в майбутньому чи союзники – питання залишалося відкритим. Цей постій ний контакт обумовив підписання пакту Ріббентропа – Молотова, а відтак кількаразові спроби з боку Сталіна примиритися вже в ході війни.

А тоді Самоплатову було наказано непослух із несанкціонованим гостюванням на бенкеті в Гітлера змити кров’ю. Ліквідацію Коновальця більше не відкладати. Указівки вже з українського центру довелося чекати недовго. Оунівський зв’язківець повідомив, що його сам Коновалець хоче бачити 28 травня у тій же кав’ярні в Роттердамі, навпроти поштамту неподалік вокзалу.

Самоплатов розповів Климову про зустріч зі Сталіним перед від’їздом на «роботу» до штабу ОУН. Після вбивства Троцького одразу на друге місце ворогів СРСР кремлівський горець поставив Коновальця. Український генерал настільки в’ївся йому в печінки, що Сталін продемонстрував не тільки досконале знання його біографії, характеру, а навіть уподобань. Сталін знав, що Коновалець любить солодощі, зокрема шоколадні цукерки. Тому саме йому належить ідея вмонтувати бомбу в коробку з цукерками.

Коробку із солодощами в Нідерланди терміново привіз начальник спецлабораторії НКВД, із яким вони й зустрілися вперше. Міна, вмонтована в картон, мала годинниковий механізм. Самоплатов просив Лавриновича встановити не менше півгодини. Бо знав: Коновалець чомусь мав його за сина і любив із ним поговорити навіть більше, ніж цього вимагали справи.

Самоплатов поставив коробку перед вождем зі словами:

– Вам солодкий подарунок з України.

Коновалець поклав руку на подарунок і пильно дивився у вікно, за яким мирно гуляли безтурботні голландці.

– Добре жити у країні, свобода якої нікому не заважає. Коли так буде в Україні? Ти молодий,