Юрій Павлович Винничук - Аптекар

тих, кому цей обов’язок припадав службово. Тому окрім найголовніших персонажів — ката і його жертви — там могли бути присутніми єпископ, судді, підмайстри, хтось із медиків та нотарів. За бажанням могли навідатися до катівні і лавники, але їм вистачало одного-двох разів, аби навіки збридити для себе це видовище. Крім того здавна всі вірили, що не варто дивитися в очі катованому, інакше його муки можуть перейти на тебе і будуть дошкуляти все життя. Тому частенько лавники і нотар сідали плечима до жертви.

Жінок почали роздягати, а що ті боронилися, то прикували їх до стіни за руки і ноги та поздирали з них усе. Це видовисько вивело ката з рівноваги, він не зводив очей з молодої відьми і не міг уявити, як буде катувати оце прекрасне юне тіло, до якого так і баглося припасти вустами, пестячи усі ці вигинисті лінії пучками пальців. Холодний піт виступив йому на чолі. Але Зиморович наказав починати зі старої, підмайстри взялися її стригти та голити під пахвами і між ногами, нахляпавши як-будь густої піни. Завершивши стриження та гоління, підмайстри запалили жмут соломи і для певності ще й злегка присмалили відьму між ногами та під пахвами, а затим її спритно розтягнули між обома гаками, кат смикнув за шнур, але баба ані не писнула. Тіло її зависло і гойдалося. Старе зморщене обличчя вкрилося потом, вуста здригалися, але мовчали.

Єпископ запитав:

— Чи відрікалась ти від Бога, і якими словами?

— Ні, — простогнала відьма і далі на кожне наступне питання відповідала заперечливо, але єпископ продовжував:

— У чиїй присутності ти відрікалася від Бога, з якими церемоніями, де й коли? Чи отримав від тебе нечистий цироґраф підписаний кров’ю? А може, він був підписаний чорнилом? Як він тобі з’являвся? Як його звали? Як він був убраний? Що він мав на ногах?

Врешті відьма перестала відповідати і, заплющивши очі, видобула себе з тортурованого тіла і випурхнула з вежі та полетіла над гаями і лугами, впиваючись яскравими зеленими барвами, вслухаючись у радісний спів пташок та бзикання комах, сонце тепер гойдало її у своєму промінні, і ніщо з того, що оточувало тепер її тіло, не турбувало її, а опинилося десь далеко-далеко, за межами її присутності.

Кат кивнув підмайстрам, і вони разом потягнули за шнур, тіло відьми випросталося, напнулося, пролунав хрускіт суглобів, але крик болю не пролунав, вуста відьми були усміхнені і лагідні, мовби йшла вона не назустріч своїй смерті, а назустріч своїй юності. Потягнули дужче, але наслідок був той самий. Присутні безпорадно перезиралися. Здавалося, ось-ось одірвуться зап’ястя, бо так по-випинали жили і проступили крізь суху шкіру кістки. Але кат дав знак ще потягнути.

Відьма відчула, як сили її покидають, уже не могла летіти над гаями, темінь пригнітила її, поволокла додолу і кинула на землю — вона закричала, що у всьому признається, і шнур послабили. Відьма опустилась на долівку і жадібно вбирала її холод, важко дихаючи.

— Ану хлюпніть на неї води, — звелів Зиморович, а опісля нахилився і запитав: — Вівде Павлючко, признаєшся, що взялась шлюб із дияволом і насилала чари на людей та на бидло, що літала на Лису Гору на сабаш і гуляла там на чортівських бенкетах?

Відьма розплющила очі, глянула на нього з такою ненавистю, що той аж відсахнувся і поблід, і вигукнула:

— Щоб ти здох, як пес під парканом!

— А трясця твоїй матері! — вилаявся суддя. — Зараз ти в мене інакше заговориш. Давайте сюди гішпанського бута!

Зиморович відразу знайшов у манускрипті потрібний розділ і став уголос читати, може, не стільки для ката і судді, як для обох відьом, аби ті отямилися:

— «Кгди тортурована не призналася до закидів, тогди маємо застосувати знаряддє „гішпанський бут“, котрий вдягаєся на ноги. Закручуване желізних шпичаків з зубами скерованими всередину викликає розтрощення ніг». Овва! Чуєте? А як то не помагає, то радять прикладати до грудей розпечені шматки бляхи. «Несамовитий біль тогди забиває дихання і викидає з тортурованоі усіма отворами густі, воднисті й флегмисті екс… — що за дідько?.. — екс… га… ляції… — гм… — которі викликають такий сморід, жи без кадила і трунків не мож обійтися». Ой нє, то не для мене, — скривився Зиморович, але продовжив: — «І кгди ся не мож добути правди, опріч як тортурованєм, тогди вона ся уявнює в умовинах окрутних, бридотних, і тогди сама є окрутною і бридотною і мусит скерувати так потребуючу утіхи мисль від видимого пекла смороду і безсенсу на терени, де сповнюєсь Ауторитету — ціна якого не суть важна, аби лиш був він неустемпливий і всемогутній, а кгди треба, окрутний». Ага! Себто нам нема як поступатися, мусимо діяти, як книжка пише.

Та коли підмайстер взявся за коси дівчини, раптом ката нестримна сила кинула на коліна перед єпископом, і він заторохтів, забелькотів так, мовби йшлося не про життя юної чарівниці, а його власне, слова сипалися йому з рота, як ніколи, бо ж усі знали його як похмурого мовчуна, з якого іноді й слова не витягнеш, він уже, може, й сам не тямив, що меле, але молов, не вмовкаючи, бо мусив, будь-якою ціною мусив вимолити помилування.

Кат, у якого з’явилося почуття милосердя, не кат, і це не на жарт шокувало присутніх.

— Та він несповна розуму! — вигукнув єпископ. — Сатана поплутав його змисли!

— Ні-ні, не сатана! — закричав кат. — Я знаю своє право! Це катівське право! Раз на віку я можу ним скористатися. Віддайте її за мене! Це моє право!

Єпископ з недовірою подивився на Зиморовича, чекаючи, що той пояснить катові все безглуздя його прохання, але Зиморович кивнув:

— Так є. Раз на віку кат має таке право.

— Ви жартуєте! — спалахнув єпископ.

— Ні, так записано в магістратській книзі. І не нам міняти закони. Кат має своє право, яким може скористатися лише раз. І це, видно, і є той випадок.

— Та це… — єпископ від хвилювання закашлявся, надувся, як индик, почервонів і, підібравши ризи, вибіг із катівні.

Кат підвівся з колін, глянув на Зиморовича і подякував пошепки, Зиморович кивнув, підмайстри розкували дівчину та подали їй одяг. Рута трусилася, плутаючись у вбранні, либонь, ще й не тямлячи гаразд, що сталося і що далі її чекає. Зиморович підступив до ката, штурхнув його під бік і, киваючи на дівчину, шепнув:

— А ви хлоп кебетний, хе-хе. Ну, забирайте свій скарб та хутчій вертайте назад, бо цю стару шкапу ачей ніхто не посватає, ге? А то ж прецінь ваша тестьова,