Гаррі Гаррісон - Народження Сталевого Щура

— і мої очі теж полізли на лоба. Зрозуміло одне: це машина. Із деренчанням і брязкотом, випускаючи дим, вона повільно рухалася до нас. Водій зупинив її перед нашим возом, потім під’єднав його до своєї пекельної машинерії. Поштовх — і ми повільно рушили.

— Дивись уважно, Джиме, — сказав Слон. — Ти бачиш механізм часу зародження техніки, давно забутий і втрачений. Ця машина працює на пару, хай йому грець. Знаєш, а мені починає тут подобатись.

Я не був зачарований доісторичними машинами, як мій компаньйон. Я думав про побитого погонича та про те, що станеться, коли він знову прийде по мою душу. Треба якомога швидше вивчати правила цієї планети. Я наблизився до інших рабів, але ще до того, як нам удалося поспілкуватися, ми проторохтіли по мосту та в’їхали через ворота у високу кам’яну фортецю. Водій нашої парової колісниці зупинився й гукнув:

— Вивантажуйте це.

На своїй новій посаді погонича я пробував керувати творчим процесом, але мало чим допоміг. Коли ми вивантажили останній ящик, один із рабів покликав мене:

— Він біля воріт позад тебе!

Я швидко обернувся. Екс-погонич уже стояв там, подряпаний, закривавлений, із червою, перекошеною від люті пикою.

Він заревів і попер на мене.

Розділ 20

Перше, що я вчинив, це кинувся від нападника, який біг просто за мною, — втікати. Так я робив не через страх, хоча, присягаюся, боятися було чого, а тому що потребував місця для правильного розвороту. Щойно ми відбігли від воза, я повернувся й поставив йому підніжку. Він із усього розгону гепнувся на купу перегною.

Це викликало ажіотаж серед глядачів; поки він зводився на ноги, я швидко озирнувся навколо. Тут зійшлися озброєна охорона, ще раби і той самий тип у червоному, який обібрав нас, — Капо Доссія. У моїй голові почала зароджуватися ідея, проте до того, як вона остаточно сформувалася, мені довелося ворушитися, щоб урятувати своє життя.

Цей хлопець швидко засвоїв урок. Він більше не кидався на мене, як божевільний. Натомість почав повільно підкрадатися, розкинувши руки та розчепіривши пальці. Якби я раптом потрапив у його дружні обійми, то вже не вибрався б звідти живим. Я повільно позадкував, обличчям до Капо Доссії, потім швидко ступив уперед. Схопивши одну з розкинутих рук нападника, я різко смикнув його та водночас сам пригнувся долу. Моєї ваги виявилося достатньо, щоб він перелетів через мене й знову беркицьнувся на землю.

Я швидко випростався, маючи в голові готовий план. Показовий виступ.

— Це права рука, — гучно оголосив я.

Екс-погонич зашпортнувся під час атаки, тож я скористався шансом і прокоментував свій наступний удар.

— Праве коліно.

Я заїхав йому під колінну чашечку. Це вдалося зробити дуже боляче, бо, падаючи, він скрикнув. Цього разу хлоп звівся на ноги вже повільніше, але ненависть іще палала в його очах. Він не мав наміру зупинятися аж до непритомності. Це навіть на краще для демонстрації моєї майстерності.

— Ліва рука!

Я схопив його ліву руку, вивернув її за спину та міцно притиснув. Він був іще сильним і не полишав надії перемогти, намагаючись учепитися в мене правою рукою, поставити підніжку. Я його випередив.

— Ліва нога! — промовив я і спрямував дужий удар ззаду в його литку.

Він упав іще раз. Я відступив назад і подивився на Капо Доссію. Очевидно, мені вдалося привернути увагу його смердючої величності.

— Чи можеш ти вбивати так само вправно, як танцювати? — запитав Доссія.

— Можу, проте волію так не чинити.

Я стояв спиною до супротивника. Він підвівся, хитаючись із боку в бік. Я непомітно стежив за ним боковим зором.

— Я волію просто вибити з цього нахаби свідомість. Так я виграю бій, однак залишу вам раба.

Руки головоріза схопили мене за шию, й він переможно загарчав. Я розумів, що граюся з вогнем. Але для аудиторії треба показати гарну виставу. Тож, не дивлячись на нього, я вдарив назад зігнутою рукою так, що мій лікоть заїхав у його живіт трохи нижче від грудної клітки, на одному рівні з ліктями. Це місце зосередження всіх нервів, яке ще називають сонячним сплетінням. Його руки ослабли, і я ступив трохи назад, почувши, як важке тіло лобуряки впало на землю. Він знепритомнів.

Капо Доссіа підізвав мене ближче й заговорив:

— Це новий для нас стиль боротьби, прибульцю. Ми тут робимо ставки на бійців, які молотять один одного, поки кров не поллється рікою й один із них уже не зможе битися.

— Такі бої жорстокі й марнотратні. Треба знати, куди бити, як бити. Це справжня майстерність.

— Але твоя майстерність безсила проти зброї, — виголосив Капо Доссія, наполовину виймаючи з піхов меча.

Не слід забувати про обережність, бо він посіче мене на капусту тільки заради того, щоб побачити мої дії.

— З голими руками не підеш проти такого майстра, як ви. — Я впевнений, що цей боягуз умів застосовувати меча лише для того, щоб відрізати шматок смаженини за столом, однак лестощі ніколи не завадять. — Але проти менш досвідченого бійця з мечем чи кинджалом моє бойове мистецтво спрацює.

Він засвоїв нову інформацію, а тоді підкликав найближчого охоронця:

— Гей ти, ану спробуй штрикнути цього нахабу ножем.

Це вже не лізло ні в які ворота, але, настільки я зрозумів, тепер уникнути бійки вже не вдасться. Охоронець усміхнувся, сяюче лезо кинджала зблиснуло переді мною, він наблизився. Я всміхнувся у відповідь. Мій суперник підняв кинджал над головою з наміром зарубати мене. Досвідчений боєць тримав би зброю перед собою. Я дозволив йому підійти, непорушно вичікуючи на атаку.

Стандартний захист. Крок, прийняти удар на передпліччя. Схопити руків’я кинджала, вивернути й крутнути. Діяти блискавично. Ніж полетів в один бік, нападник — в інший. Треба швидше завершувати виставу, доки проти мене не виступили з пістолетами чи що там іще стукне в голову їхньому головному. Я підійшов ближче до Капо Доссії й тихо заговорив:

— Це чужопланетні секрети бою, невідомі тут, на Спіовенте. Я не хотів би їх показувати. Впевнений, ви б не бажали, щоб раби навчилися таких небезпечних прийомів. Дайте мені показати все, вам цікаве, без оцього обідраного натовпу. Я можу навчити цим прийомам ваших охоронців. Гадаю, багато хто прагне вас убити. Думайте передусім про власну безпеку.

Хоч моя балаканина до болю нагадувала лекцію з безпеки дорожнього руху, він очевидно знаходив у ній якийсь сенс. Однак