Анджей Сапковський - Відьмак. Володарка Озера

— Фрінгілло, — відповів він за мить. — Ти жінка, про яку можна лише мріяти. Моя й тільки моя провина, що в мене не натура мрійника.

— Ти, — сказала вона, трохи помовчавши, — наче рибацький гачок, який, уже коли увіткнеться, вирвати можна тільки з кров’ю й м’ясом. Що ж, я сама винна, знала, що роблю, граючи в ту небезпечну забавку. На щастя, я також знаю, як упоратися з наслідками. Маю в цьому випадку переваги порівняно з рештою бабського племені.

Він не став коментувати.

— Принаймні, — додала вона, — зламане серце, хоча й сильно болить, куди сильніше від зламаної руки, заростає воно набагато, набагато швидше.

Він не прокоментував і цього разу. Фрінгілла придивлялася до синців на його обличчі.

— Як мій амулет? Добре діє?

— Він просто чудовий. Дякую тобі.

Вона кивнула.

— Куди ти їдеш? — запитала зовсім іншим голосом і тоном. — Що саме ти довідався? Знаєш місце, де ховається Вільгефорц, правильно?

— Правильно. Не проси мене, аби я сказав тобі, де воно. Не скажу.

— Я куплю ту інформацію. Щось за щось.

— Ах, так?

— У мене є інформація, — сказала вона, — яка є цінною. А для тебе й узагалі безцінною. Я продам її тобі в обмін на…

— На спокій сумління, — закінчив він, дивлячись їй в очі. — На довіру, якою я тебе одарив. Тут щойно була розмова про кохання. А зараз ми починаємо говорити про торгівлю?

Вона мовчала довго. Тоді різко й сильно хльоснула себе по халяві шпіцрутеном.

— Йеннефер, — промовила швидко, — та, іменем якої ти кілька разів називав мене вночі в мить екстазу, ніколи не зраджувала ні тебе, ні Цірі. Ніколи вона не була спільницею Вільгефорца. Аби врятувати Ціріллу, вона безстрашно пішла не небувалий ризик. Програла, потрапила в лапи Вільгефорца. До спроб сканування, які відбулися восени минулого року, її, схоже, змусили тортурами. Чи жива вона — невідомо. Більше я нічого не знаю. Присягаюся.

— Дякую тобі, Фрінгілло.

— Їдь.

— Я тобі довіряю, — сказав він, не відходячи. — І я ніколи не забуду того, що між нами було. Я не залишуся з тобою, але, мабуть, я теж тебе кохав… У свій спосіб. Прошу, щоб те, про що я скажу тобі за мить, ти зберегла в найглибшій таємниці. Криївка Вільгефорца розташована…

— Зачекай, — перервала вона його. — Скажеш те мені пізніше, пізніше відкриєш те мені. Зараз, перш ніж ти поїдеш, попрощайся зі мною. Так, як мав би попрощатися. Попрощайся зі мною так, як я того прагну.

Вона зняла хутро з рисі, кинула його на купу соломи. Різким рухом роздерла блузку, під якою не мала нічого. Упала на хутро, потягнувши Ґеральта за собою, на себе. Він схопив її за потилицю, підтягнув спідницю, раптом зрозумів, що на те, аби знімати рукавички часу вже не буде. На щастя, Фрінгілла рукавичок не носила. Як і трусиків. На ще більше щастя, не носила вона також й острог, бо за мить підбори її їздових чобіт були буквально всюди, а якби носила остроги, то страшно подумати, що могло б статися.

Коли вона крикнула, він її поцілував. Здушив крик.

Коні, відчуваючи їхню несамовиту пристрасть, іржали, тупали, билися об перегородки так, що аж пил і сіно сипалися зі стріхи.

* * *

— Цитадель Рис-Рун у Назаїрі, над озером Мюрдах, — закінчила тріумфально Фрінгілла Віго. — Там розташована криївка Вільгефорца. Це я зуміла витягнути з відьмака до того, як він поїхав. Маємо досить часу, аби його випередити. Він у будь-якому разі не зуміє дістатися туди раніше квітня.

Дев’ять жінок, які зібралися в колонній залі замку Монтекальво, покивали головами, обдаровуючи Фрінгіллу поглядами, сповненими визнання.

— Рис-Рун, — повторила Філіппа Ейльгарт, шкірячи зуби в хижій усмішці й граючись прип’ятою до сукні сардоніксовою камеєю. — Рис-Рун у Назаїрі. Ну, то до скоро побачення, пане Вільгефорце… До скорого побачення!

— Коли відьмак туди добереться, — сичала Кейра Мец, — то знайде руїни, що навіть уже не смердітимуть гаром.

— І навіть трупом не смердітиме, — усміхнулася чарівно Сабріна Ґлевіссіг.

— Браво, панно Віго, — кивнула Шеала де Танкарвіль, похваливши її жестом, якого Фрінгілла ніколи б не сподівалася від владної чародійки. — Досконала робота.

Фрінгілла схилила голову.

— Браво, — повторила Шеала. — Більше трьох місяців у Туссані… Але таки було варто.

Фрінгілла Віго окинула поглядом чародійок, які сиділи за столом. Шеалу, Філіппу, Сабріну Ґлевіссіг. Кейру Мец, Маргариту Ло-Антіль і Трісс Мерігольд. Франческу Фіндабайр й Іду Емен, очі яких, обведені сильним ельфійським макіяжем, абсолютно нічого не виражали. Ассіре вар Анагід, чиї очі виражали занепокоєння й турботу.

— Варто було, — визнала вона.

Абсолютно щиро.

* * *

Небо з темно-синього поступово ставало чорним. Льодовитий вихор дув поміж виноградниками. Ґеральт застібнув вовчий плащ й обкрутив шию вовняним шарфом. Почувався пречудово. Зайняття коханням, як завжди, підносило його на вершину сил фізичних, психічних і моральних, стирало слід будь-яких сумнівів, а розум робило ясним і жвавим. Він шкодував лише, що на тривалий час буде позбавлений цієї чудової панацеї.

Голос Рейнара де Буа-Френа вирвав його із задуми.

— Погана погода йде, — сказав мандрівний рицар, дивлячись на схід, звідки налітав вітер. — Поспішайте. Якщо з тим вітром прийде сніг, якщо підловить вас на перевалі Мальхойр, опинитеся в пастці. А тоді моліться всім богам, у яких віруєте, яких знаєте й про яких чули, про відлигу.

— Розуміємо.

— Перші кілька днів буде вас вести Сансретур, тримайтеся тоді річки. Пройдете траперську факторію, доберетеся до місця, де в Сансретур впадає права притока. Не забудьте: права. Її течія вкаже вам дорогу на перевал Мальхойр. Коли ж ви з божої волі подолаєте Мальхойр, то не дуже тіштеся, перед вами ще будуть перевали Санмерсі й Мортблан. Коли подолаєте й ці два, з’їдете в долину Саддуф. У Саддуфі теплий мікроклімат, майже як у Туссані. Якби не бідний ґрунт, садили б і там лозу…

Обірвав себе, знітившись під звинувачувальними поглядами.

— Добре, — відкашлявся. — До справи. Біля входу до Саддуфу лежить містечко Каравіста. Мешкає там мій кузен Гай де Буа-Френ. Провідайте його та пошліться на мене. Якщо виявиться, що кузен помер чи геть здурів, то пам’ятайте, що напрямок вашої дальшої дороги — то рівнина Маг Дейра, долина річки Сильт. Далі, Ґеральте, рухайтеся вже згідно з мапами, які ти намалював собі в міського картографа. І якщо вже ми про картографа, то я не дуже розумію, навіщо ти випитував його про якісь там замки…

— Про те, Рейнаре, забудь. Нічого такого не було. Ти нічого не чув і нічого не бачив. Хоча б тебе на