Волтер Айзексон - Стів Джобс

Але він не перебував на достатньо високому рівні, щоб отримати акції, якими працівники нагороджувалися під час первинної публічної пропозиції (IPO).

— Я повністю довіряв Стіву й уважав, що він попіклується про мене, як я піклувався про нього, тож я не наполягав, — сказав Коткі.

Офіційна причина того, що йому не дали акцій, полягала в фактові, що Деніел працював погодинним спеціалістом, а не штатним інженером, який мав пріоритетне право на первинний викуп акцій. Навіть попри це він мав повне право отримати «засновницькі акції», але Джобс вирішив не надавати його Коткі.

— Стів був повною протилежністю вірної людини, — вважає Енді Герцфельд, один із перших еплівських інженерів, який, без огляду на це все, залишився йому другом. — Він антивірний. Він мусить кидати людей, із якими близький.

Коткі вирішив домогтися свого, тиняючись коло кабінету Джобса та перестріваючи його, щоби висловити свою думку. Але при кожній зустрічі Стівен відмахувався від товариша.

— Найболючішим для мене в тому всьому був факт, що Стів ніколи не казав мені, що я не маю такого права, — пригадував Коткі.

— Він був у мене в боргу як товариш. Коли я запитував його щодо акцій, він відповідав, що я маю поговорити зі своїм менеджером.

Зрештою, майже за півроку після первинної публічної пропозиції, Коткі набрався мужності, щоби піти в кабінет Джобса та спробувати прояснити ту справу. Але коли йому вдалося зустрітися зі Стівом, той поводився так холодно, що Коткі оторопів.

— Я настільки розгубився, що почав плакати й просто не міг із ним говорити, — розповідав Коткі. — Нашої дружби просто не стало. Це було так сумно.

Род Голт, інженер, який спроектував блок живлення й отримав багато акцій, намагався переконати Джобса.

— Треба робити щось із твоїм товаришем Деніелем, — сказав він і запропонував, щоби кожен поділився з хлопцем зі своєї частки.

— Дай йому, скільки ти можеш, — а я подвою цю кількість із власних акцій.

На що Джобс відповів:

— Гаразд. Я дам йому нуль.

Возняк — що не дивно — мав геть інший підхід. Ще до того, як акції вийшли на загальний ринок, він вирішив продати за дуже низькою ціною дві тисячі своїх акцій сорока різним працівникам. Більшість бенефіціаріїв (тут: отримувачі коштів від продажу акцій. — Прим, ред.) заробили достатньо, щоби купити собі будинок. Сам Возняк купив дім своєї мрії для себе й своєї молодої дружини, але вона незабаром розлучилася з ним і залишила дім собі. Він також згодом роздавав акції працівникам, яких, на його думку, обрахували — зокрема, тому ж таки Коткі, Фернандесу, Вігінтону та Еспінозі. Всі любили Возняка й полюбили його ще більше, побачивши таку щедрість, але багато людей також погоджувалися з Джобсом у тому, що Воз був «жахливо наївним і довірливим, як дитя». Через декілька місяців на дошці оголошень з’явився плакат від фірми United Way, на якому був зображений злидар. Хтось додав до нього свій напис: «Воз у 1990-му».

Джобс наївним не був. Він зробив усе, щоби переконатися, що його домовленість із Крісанн Бреннан була підписана до того, як компанія вийшла на публічний ринок і стала ВАТ.

Джобс був обличчям первинної публічної пропозиції і допомагав вибрати два інвестиційних банки, які мали регулювати ці процеси: традиційна фірма з Волл-стріт — Morgan Stanley, і нетрадиційний невеликий венчурний капітал Hambrecht&Quist із Сан-Франциско.

— Стів дуже нешанобливо ставився до хлопців із Morgan Stanley — фірми, яка в ті часи перебувала в дещо скрутному фінансовому становищі, — пригадував Білл Гембрехт. — Компанія Morgan Stanley планувала оцінити пропозицію в вісімнадцять доларів, навіть попри те, що акції дуже скоро піднімуться. «Скажіть мені, що відбувається з тими акціями, які оцінили у вісімнадцять доларів, — запитав Джобс банкірів. — Хіба ви не продаєте їх хорошим покупцям? Якщо так, як ви можете знімати з мене сім відсотків комісії?»

Гембрехт побачив, що у системі були несправедливі базові принципи, тож із часом він сформулював ідею щодо зворотного аукціону, під час якого можна було би визначити вартість акцій ще до первинної публічної пропозиції.

Apple перетворилася на публічну компанію вранці 12 грудня 1980 року. До того часу банкіри визначили для акцій ціну в 22 долари. У перший день вона піднялася до 29 доларів. Джобс прийшов до офісу банку Hambrecht&Quist якраз учасно — він устиг застати відкриття торгів. У віці двадцяти п’яти років Стів володів капіталом, оціненим у 256 мільйонів доларів.

Крихітко, ти багач

До того як стати заможним, після того та й узагалі в житті, протягом якого Джобс устиг побувати і банкротом і мільярдером, його ставлення до багатства було доволі складним. Він був гіпі-антиматеріалістом, що розбагатів на винаходах свого товариша, котрий, до речі, хотів роздавати їх задурно; був прихильником філософії дзену й поїхав у паломницьку подорож до Індії, а тоді вирішив, що його покликання — створити бізнес. Проте ці суперечливі поняття радше перепліталися між собою, ніж створювали внутрішній конфлікт.

У Джобса була неабияка любов до деяких матеріальних речей, особливо до тих, що мали гарний дизайн і були добротно зроблені: автомобілі марок «Мерседес» і «Порше», ножі Henkels та електроприлади Braun, мотоцикли «БМВ», фотографії Анселя Адамса, піаніно Bösendotferi звукове обладнання Bang&Olufsen. Проте будинки, в яких Стівен жив, незалежно від того, наскільки багатим він ставав, не містили особливої розкоші й були обставлені так просто, що у порівнянні з ними навіть спартанцю стало би соромно за помпезність свого помешкання. Ні тоді, ні згодом він не подорожував з ескортом, не наймав прислуги чи навіть охоронців. Він придбав собі гарну машину, але завжди водив сам. Коли Маркула запропонував Джобсу купити на двох літак бізнес-класу Lear Jet, Стів відмовився (хоча згодом вимагав, щоби для Apple використовувалися літаки компанії Gulfstream). Як і його батько, Стів умів наполегливо торгуватися із постачальниками, але не дозволяв, щоби пристрасть до прибутків перевищила його жагу до створення дивовижних продуктів.

За тридцять років по тому, як Apple стала публічною компанією, Джобс згадував, якими були його відчуття, коли він одного ранку прокинувся багатим:

Я ніколи не хвилювався про гроші. Я виростав у родині середнього класу, тож у мене зроду не виникало думки, що я страждатиму від голоду. А в Atari я зрозумів, що можу бути неабияким інженером, тому якось перебитися зможу завжди. Я був бідним за власним бажанням, коли навчався в університеті й перебував у Індії, і жив досить простим життям, коли працював. Тож мій стан змінився від певної бідності, — що було пречудово, оскільки тоді мені не доводилося хвилюватися щодо грошей, —