Стефані Гарбер - Каравал

Поки Айко пояснювала, Скарлет згадала Данте, потім Джуліана. Їй стало цікаво, що ж відбувалося під час їхньої участі у грі? Згадались також й інші гравці — наприклад, жінка, котра загинула кілька років тому. Бабуся Скарлет зі своїми розповідями про бузкову сукню, котра зачарувала всіх і кожного. Звісно, Скарлет сумнівалась, що зможе знайти у записнику бабусю, але їй випадала нагода побачити ще декого — Легенду.

Якщо на сторінках містилась детальна й правдива історія про Каравал, то це означало, що Легенда там обов’язково має бути зображений. Руперт, хлопчина з першої ночі, казав, що гра — це загадка, яку потрібно розгадати. А перша підказка стверджувала: «Дівчину востаннє бачили з Легендою». Отже, логічно, якщо Скарлет знайде Легенду, вона відшукає Теллу. Необхідність полювати за двома іншими підказками відпадає сама собою.

— Гаразд, — погодилась Скарлет. — Що ви хочете за те, що я почитаю записник?

— Розумниця, — Айко аж засяяла з радості. Дівчата йшли доріжкою, обрамленою ґудзиками, яка вела до крамнички капелюшків та шкіргалантереї у формі циліндра. Та Айко зупинилась перед крамницею з сукнями.

Триповерхова будівля, всуціль скляна, щоб можна було ліпше розгледіти вбрання, пошите з різноманітних тканин усіляких відтінків. Колір сміху пізньої ночі, ранніх сонячних променів, хвиль, що б’ються об щиколотки. Здавалось, кожна сукня обіцяла свою пригоду і, відповідно, мала унікальну ціну:

Про що ви найбільше шкодуєте

Найсильніший ваш страх

Таємниця, яку ви не повідали жодній живій душі

Найдешевша сукня коштувала всього лише останній кошмарний сон — сливова, колір, у який Скарлет нізащо не вбралася б.

— Отже, це така ваша ціна? Ви хочете, щоб я придбала сукню?

— Ні, я хочу щоб ви придбали три сукні. По одній для кожної наступної ночі гри, — Айко відчинила двері, але Скарлет не ступила на поріг.

Дивна річ трапляється з людьми, коли їм здається, що вони платять менше, ніж повинні. Раптово, річ втрачає свою вартість. Скарлет глянула на записник. Він коштує чимало — тут явно пахне обманом.

— А навіщо це вам? Що насправді вам від мене потрібно?

— Я — мисткиня. І мене дратує, що ваша сукня живе своїм життям.

Айко поморщила носика, подивившись на досі жалобну сукню Скарлет. Але тепер вбрання ще й встигло відростити невеличкий темний шлейф. — Коли емоції вирують, воно змінюється. Ніхто, гортаючи сторінки журналу, про це не знає. Подумають, що я помилась, зобразивши вас у новому вбранні у розпал подій. Окрім того, я зневажаю чорний.

Скарлет також не вважала себе любителькою чорного — з ним у неї було пов’язано чимало прикрих емоцій. Певна річ, було б чудово мати більше контролю над сукнею. Та оскільки вона могла залишитися на острові щонайдовше дві ночі, потреби у трьох сукнях не було.

— Я згодна на дві сукні, — мовила Скарлет.

— Домовились, — очі Айко засяяли чорними опалами.

Дівчат у крамниці привітав дзвін срібних дзвіночків.

Вони ступили ще два кроки і уздріли вимощений коштовними каменями напис: «І обернеться злодій на камінь».

Під красивою засторогою застигла молода дівчина з граніту. Її довге волосся звивалось позаду, ніби та намагалась втекти.

— Я її знаю, — пробурмотіла Скарлет. — Вона вчора вдавала із себе вагітну.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїла Айко. — Щойно Каравал завершиться, вона знову оживе.

Якась частинка Скарлет підказувала, що їй би варто пожаліти бідолаху, проте ці почуття затьмарювались припущенням, що Легенді таки притаманне почуття справедливості.

За гранітною статуєю кожна річ випромінювала магію Каравалу. Тут усе було аж надто блискуче і яскраве, з великою кількістю пір’я і бантиків. «Телла була б у захваті», — подумала Скарлет.

А от чарівній сукні Скарлет, здавалося, у крамниці зовсім не сподобалося. Щоразу, коли дівчина приглядалася до нової сукні, її сукня відповідно змінювала барву, ніби промовляла: «Я теж можу бути такою».

Врешті-решт Скарлет зупинилась на сукні кольору квіту сакури, яка чимсь нагадувала їй перший образ, котрий прибирала чарівна сукня. Пишний низ був із кількох спідниць, а на корсажі замість бантиків — рядочок ґудзиків.

Піддавшись наполегливості Айко, вона обрала собі ще одну сукню без корсета, більш сучасну. Рукави оголювали плечі, їх пришили красивим вирізом у формі серця, оздобленим бісером відтінку шампанського та блідої орхідеї — кольорів палкої закоханості. Донизу візерунок набував більш насиченої барви, а внизу спідницю-кльош доповнював вишуканий шлейф — не надто зручний, та надзвичайно романтичний.

— Обміну і поверненню не підлягає, — мовила продавець. Яскрава брюнетка, на вигляд ровесниця Скарлет. Вона промовила цю фразу сухо й без емоцій. Від цих слів у Скарлет мороз пробіг поза шкірою, вона раптом подумала, що це стосується не лишень суконь, а й гри — вороття вже нема.

На полірованому прилавку з червоного дерева лежала подушечка для голок та латунні терези. Одна чаша терезів була порожня, а от у другій лежав предмет, надзвичайно схожий на людське серце. Перед очима постала страшна картина, ніби її серце виймають з грудей і кладуть на порожню чашу.

— Саме за ці сукні ви можете розрахуватися найбільшим у своєму житті страхом і найсильнішим бажанням, або ж платіть часом.

— Часом? — перепитала Скарлет.

— Можемо укласти угоду: лише сьогодні — дві ночі життя за сукню, — діловито вела брюнетка, ніби справа йшла про звичайні гроші. Але Скарлет вважала, що пожертвувати чотири дні життя — це не дрібниця. А ще вона знала, що не варто розкривати всі свої життєві секрети, адже їх можуть згодом застосувати проти неї.

— Я відповім на ваші питання, — мовила Скарлет.

— Коли будете готові, — давала інструкції брюнетка, — знімайте пальчатки і рукою беріться за основу терезів.

Кілька інших відвідувачів магазину вдавали, ніби не дивляться. Тим часом Айко жадібно спостерігала з-за прилавка. Скарлет стало цікаво, можливо, саме це цікавило Айко. Хоча, звісно, якщо вона спостерігала за Скарлет, відповіді вона мала знати наперед.

Скарлет зняла пальчатки. На диво, латунь була теплою та м’якою під пальцями, ніби терези були живою істотою. Руки вкривав холодний піт,