Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

Мілана взагалі не розуміла, як так може бути. Наче тільки ось був ранок, коли вона прийшла до Сергія у гості, а вже і вечір. Нічого не казала нікому та відчувала усім серцем, як це гарно мати таку людину з якою ти завжди почуваєшся, як вдома. І так воно, і було. І хоч до дому не повертайся. Але хіба вона могла тут залишитись? Сергій нічого такого не пропанував. А Мілана сама і не знала, як про це можна казати хлопцю. І тому кожний раз з тяжким серцем поверталася до дому. 

Вона лякалася цих думок. Нікому про них не казала. Та їй так хотілося залишитися тут поруч з ним назавжди. Бо так тепло та затишно їй ще ніде та ніколи не було. І чи буде колись вони цього і сама не знала. 

Ось у Кароліни вдома теж так завжди добре до неї ставилися. Майже, як до рідної. І там теж було їй тепло. Та це все було їнше. Хотілося в обійми. Хотілося, щоб їй казали, яка вона гарна та чудова. Та майже ніхто просто так цього не робив. Так. Казали ій про це різні хлопці. Але лише ті, кому від неї щось було потрібно. І Сергій казав. Та в нього була інша. І Мілана була вихована інакше. Роботи перший крок - ні. Це було для неї щось дуже неможливе.

А вдома було все інакше. Там свої нюанси. Про які не хотілося нікому не жалітися, ні розповідати.

Коли батько був вдома то все було нормально. Але коли приходила тітка то удвох з мамою вони такого могли наговорити, що хоч збирай речі та біжи світ за очі. Дома було не дуже і тому Мілана майже увесь вільний час намагалася проводити будь-де аби не дома. Заміж вона поки, що не збиралася. Все й так було добре. А виходити за першого ліпшого аби догодити комусь, вона не збиралася так роботи. Ще чого не вистачало. Не дочекаються, вирішила дівчина. Та іноді їй дійсно хотілося, щоб поруч був хтось, хто б її кохав. Вона вигадала собі, що кохання то не її. Що не вміє вона кохати. Та Мілана була б вдячна, якби в її житті з'явилися людина, яка б піклувалася та турботливо до неї ставилися. Так. Вона таку людину знала. Але якось не уявляла його разом з собою. Він був зайнятий. А це звісно було, якось не порядно рушити чуже щастя. Тим більше, що вона досі не була впевнена, як ця людина до неї відноситься. Тому Мілана була одна. Їй ніхто не подобався і ніхто не міг зрозуміти та заволодіти Ії серцем. Ніхто крім нього. Та про це не могло бути й мови. Тому одна. Краще так, зате вільна і нікому вона нічого не зобов'язана. Он Юліана теж сама по собі й наче її взагалі хлопці не цікавлять. Мілана звісно не розуміла, як так може бути. Та про це в подруги ніколи не питала.
То була її особиста справа. Навіщо втручатися у чуже життя. Мілана зі своїм ще ніяк не могла розібратися та зрозуміти що до чого. То, що там казати за їнших. Тут би з собою якось розібратися. Все у своєму особистому житті до ладу привести. 

Не хочу лізти у чужі справи, завжди думала Мілана. Хай дівчата живуть так, як їм подобається. Хто я така, щоб давати їм якісь то поради чи когось ще там засуджувати. Мені своє оце все якось по поличкам розкласти. Що до чого і як воно там далі буде. 

А дійсно, як воно буде, не могла ще досить повністю зрозуміти вона. Бо тітонька казала одне, але ій хотілося чогось іншого. 

Хотілося кохати по справжньому та щоб він теж ії кохав. Вона поки, що не могла уявити, хто цей самий "він", але добре якщо це був хтось з тих до кого вона вже зараз гарно ставиться. Треба що той самий единий добре іі розумів. Хотілося палких ночей та пристрасного кохання. Ти про це й мови поки що не було. Кохати та бути коханою, ось в цьому, мабуть, і полягає справжне щастя, думала Мілана і чекала на нього. Чекала дуже, але поки що кохання в Іі житті не було. Від слова "зовсім".