Сергій Олексійович - Мілана, Сергій Олексійович

14. Тітонька та її плани

- Не розумію я, як це ви просто друзі? До мене це якось не доходить і в голові моій досі не вкладається. - Перша почала цю розмову тітонька. 

Вона наче сьогодні з ціпа зірвалася. Та Мілана на це ніяк не реагувала. Що вона могла тітоньки на це все відповісти? Мабуть, багато чого. Та чи варто було витрачати час та нерви на ці цілковито безглузді суперечки?

Дівчина вже добре звикла до усіх цих повчань. І до цих розмов ні про що. А точніше про те, як ій треба далі жити і що вона повинна роботи зі своїм життям. Мілани не звертала уваги на всі ці розмови і до того, що їй може запропонувати іі близька родичка. 

Мілана вже майже наперед знала все, що їй може сказати тітонька. Це як наче постійно слухати одну і теж платівку. Нічого нового для Мілани там не було. Одна і та ж пісня про друзів, про кавалерів, про нареченого й про те, що ій вже прийшла пора подумати про весілля. 

А тітка все розмовляла та розмовляла. Вона вже більше ніж пів години вчила Мілану життю. Розповідала дівчині, як їй треба жити й що вона, Мілана, не робить у своєму життю так, як треба, як повина вона роботи. Тітка вважала, що саме лише вона одна, краще за усіх їнших знає реальне життя. Головне для неї було: гарно вийти заміж та мати купу грошей. Гроші - то було її життєво кредо. 

- У наш час такого не було. - Знов почала вона за своє. - Ходиш до хлопця чи там до тебе він ходить, то ось вже ви й пара. Треба одружуватися. А то люди щось не те відразу подумають. І розмови зайві підуть. Та ти що! Як вже хтось почне про вас розповідати, то й все. Потім як вже з першим своїм не зіграла весілля, то й не буде до тебе більше ніхто і свататися. А у вас там ось зараз, що? Здається мені,  якийсь гріх один чи що? - Тітка чекала на відповідь. Та її не було. - Ну і чого ти мовчиш, Мілана? - Причепилося тітка до дівчина. - Мені оті твої незрозумілі друзі взагалі не подобаються. Вони усі без виключення для тебе не пара. Якісь, здається мені, вони в тебе усі несерйозні. Це не справжні наречені. Хлопці повинні ходити чи там їздити до дівчат. Познайомитися в першу чергу треба з батьками дівчини. Щоб батьки знали з ким спілкується їх дитина. Якщо якісь є в них серьойзі на тебе плани, то гаразд. Хай скажуть про тебе своїм рідним. Потім вже приїдуть до нас у гості разом зі своїми батьками. Ми на них подивимось. Поспілкуємося. Побачимо, що вони за люди. Яка там сім'я. Ось так треба роботи, моя люба дівчинка. А ми вже самі далі вирішим, чи бути тобі з ними чи ні. Та ти ж ни з ким радитися в нас не бажаєш. Вирішила, що ти вже доросла. Як довгі ноги та великі груди виросли то думаєш це й все? Сама головна дівка на районі? А ні, дівчинка моя. Треба головою думати, а не їншим місцем. В тебе такий зараз вік, що хочеться гуляти. А треба бути їншою. Треба про майбутнє думати вже зараз. Щоб і чоловік був вірний. І родина порядна. Не важливо, щоб він розумний був. Головне, щоб тебе в усьому слухалася. Ото діло. Треба, щоб він тебе кохав, а не ти його. Розумієш до чого я це тобі кажу? - Питала в Мілани тітка. 

Звісно Мілана так не вважала і не думала про таке. Але те, що казала тітка, то взагалі були за усякими межами. Та дівчина вже до цих розмов давно звикла. Мілана добре знала що, щоб там тітонька не казала, все одно зробить вона по своєму. І тітка це все добре знала. Та вона ж звикла у школі учням моралі читати, ось і Мілану теж мабуть ще досі вважала маленькую дівчинкою. Головне з нею не сперечатися, говорила собі постійно Мілана і слухала тітку в пів вуха. Щоб там вона їй не казала.

Уявляю собі, як усі мої друзі зі своїми батьками приїдуть до нас знайомитися, думала про себе Мілана. Ій аж самій від цього стало смішно. Та не збирається вона не в які там заміжжя та інше брачні узи. Воно, оце все про, що їй розповідає тітка, зараз триста років не треба. Ій і так добре. Бо зараз - це свобода. А з самого молодого віку одягати на себе ярмо? Ні. Вибачте. Але це якось без мене. Так вирішила Мілана для себе і саме так уявляла своє життя на цей рік. А там побачимо, вирішила дівчина. Як покохаю когось, то й буде видно. Але ж зараз моє серце пусте. Чи не пусте? Питала вона сама в себе і боялося самій собі зізнатися в тому, про що мріяла іноді безсонними літніми ночами. 

 - Знайди собі якогось серйозного чоловіка, — продовжувала навчати її тітка. - А якщо в тебе нема таких знайомих, то ти мені скажи і я тобі обов'язково когось знайду. В мене там є на прикметі пару приємних дорослих чоловіків. Знайдемо тобі когось, — заспокоїла вона Мілану, — не переживай. Ти мене взагалі чуєш, Міланочка? Не дуже молодого. Це нам не потрібно. Такого. Років за тридцять. Щоб вже мав щось за душею, як то кажуть. От є в нас один. Директор школи. Не хочеш? Бо я можу тобі зробити з ним побачення? Чуєш мене, моя дівчинка?

- А я вас уважно слухаю, — Засміялася дівчина. Бо ці всі слова вона вже давно серйозно не сприймала. Тітоньки подобається, хай собі каже. От те що мати постійно про те ж саме каже, то це вже дійсно набридло. Хоч з хати тікай. Кожен день одна і та ж пісня. "От навіщо тобі ті хлопці. Знайди собі одного. Вийди заміж, щоб все як у порядних людей. А ти наче, якась в нас гуляща стала. Перед сусідами соромно. Приходиш, коли схочеш. Хлопці до неї ходять. І кожен раз різні. Ні, щоб один. Порядний якісь. А ні ці. Немає на, що подивитися." І все в такому ж сенсі. Мілана була в курсі чия це справа. І що батько наприклад повністю за неї. Та в їх родині головною була мама. Чомусь саме вона завжди вирішувала за них обох. А тут ще і тітонька постійно масло в вогонь доливає. От дійсно, хоч з хати тікай. От як доведуть мене, то піду за когось заміж і в рідних й питати нічого не буду. Це моє життя. Мій чоловік. І мені вирішувати з ким мені жити потім разом усе моє життя. 

Коли Мілані набридало це все слухати, то вона або їхала з ночівлею до когось із подруг. Або розвіятися в гості до Сергія. Вона помітила, що їм і без усіх, удвох, дуже добре буває. Вони могли провести разом і шість годин, і вісім. І час так швидко минав.  І головне, що їм нікого не треба було поруч. Вони удвох добре проводили разом час. Мілану це іноді дивувало. Особливо спочатку. Та потім вона взагалі перестала звертати на це увагу. Їй навпаки подобалась, що вони тільки вдвох і нікого більше немає. Так добре було ій з ним бути разом. Так би й залишилась тут назавжди.  Але ж він не пропанував. А вона була вихована так, що не могла зробити це перша. А іноді так хотілося покласти йому голову на коліна і розповідати про все, що її так бентежить останнім часом. Про маму. Про тітонька та її матеріальні плани. Про особисте життя. Про Таню. Про те що так їноді хочеться звичайного чоловічого тепла. Ніжних обійм та пристрасних поцілунків. Та вона мовчала. Але ж як добре їм було разом. Так би і була усе життя з ним поруч. Але чи хоче цього він? Тим більше що в нього ж здається є дівчина? Але ж ім так добре, коли вони разом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍