Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

– Корчиш з себе героя? 

– Ні, просто нагадую, що дівчата не іграшки. Альфреде, не ганьбися.

Альфред зневажливо посміхнувся, обтираючи піт із чола, – струмені червоної магії Аларіона досі плазували по його тілу, як змії:

– Чи не надто ти переймаєшся їхньою долею? Може, особисто зацікавлений у комусь?

Аларіон підійшов ближче, їхні обличчя були тепер на одному рівні: 

– Хочеш перевірити, як далеко я зайду, щоб захистити їх? Поводься, як належить чоловікові, не будь скотом. 

– Артур не схвалив би твоє хамство в мій адрес.

– Досить. Дівчат більше не тронеш, Альфреде. Ніхто з вас.

– І що ти зробиш?

– Нині вони будуть у гостьових покоях. І якщо хтось із вас знову спробує їх залякати чи торкнутися – я більше не обмежуся попередженням.

Серед найманців був лише один, хто вмів вбивати одним рухом руки, дійсно обдарований, звався Максом. Аларіон був сильним – достатньо, щоб не піддатися магії того найманця, сильнішим як носитель давньої магії свого роду. Але цілительки точно не годні протистояти найманцям – жодному з них. І поки тут немає Макса – з Альфредом можна було сперечатися, Віолетта не впала би замертво за мить. Також головне не підпускати Макса до них.

Альфред відступив – просто розвернувся і пішов. Нічого доброго це не предвіщало, але вже як є.

За спиною Аларіона пролунало легке зойкання. Він обернувся – Віолетта стояла бліда й мовчазна.

– Все добре, – сказав він швидко. – Не бійся.

Вона не відповіла, лише кивнула, ховаючи тремтіння рук.

За кілька хвилин він вів перед собою цілительок, і ті одразу зрозуміли, що сталося і чому принц наполіг на їхній передислокації.

Дорогою жоден із найманців не насмілився щось сказати чи завадити, вже проінформовані, що принц нарешті проявив протест. Віолетта йшла майже поруч, але мовчала. Її обличчя здавалося застиглим, проте очі горіли. Вона мовчки взяла його за руку, і цей дотик розчинив біль, що досі віддавався у рані.

Аларіон відчув її магію – теплу, що піднімалася від кінчиків пальців і до плеча, що й на мить забув, де він і що відбувається. Але відпускати її руку не став.

Коли вони дійшли до покоїв, жінки зайшли до кімнати, а Віолетта лишилася в порозі, зупинивши Аларіона і міцніше стисла його руку – стояли за рогом, ніхто їх не бачив. Чоловік опустив погляд та поглянув на її долоню – яскраво-червоне світло огортало її пальці. Такого ж кольору, як його магія.

І серце стислося.