Колектив авторів - 10 успішних українських брендів

технічний супровід, транспортні та інші організаційні витрати, а також робота скороченого офісу впродовж року). Податки, які форум сплачує з надходжень від ярмарку, майже дорівнюють сумі отриманих із міського бюджету коштів. Разом з тим, форум орендує приміщення палацу на загальних підставах, сплачуючи за власне оренду, комунальні послуги, прибирання і вивезення сміття.

Вхід на Книжковий ярмарок у Палаці мистецтв — за квитками. Кошти від продажу квитків традиційно становили близько 10% надходжень від того, що сплачують видавці. Після підвищення вартості квитка 2015 року цей показник, за словами Олександри Коваль, зріс на 2-3%. 2016 року, знову ж таки, стало більше і видавництв, і відвідувачів ярмарку. «Та людей, які купують квитки, могло би бути й більше, — каже вона, — понад 60% наших відвідувачів проходять безкоштовно». Це особи літнього віку, дошкільнята, люди, що скористалися правом безкоштовного входу в першу й останню години роботи ярмарку, гості форуму та акредитовані журналісти. Загалом 2016 року на книжковому ярмарку побувала понад 41 тис. осіб, що на 15% більше, ніж минулого року. Хоча прибуток від нього й досі становить основну частину бюджету Форуму видавців, відсоток його з кожним роком зменшується. Це тому, що повністю витратний Літературний фестиваль та деякі спецпроекти постійно розширюються, а надходження від учасників зростають лише настільки, що заледве вдається перекрити інфляцію. Загалом усі надходження від комерційної частини події покривають близько 50-60% загального бюджету, без урахування витрат на розвиток.

Загалом 2016 року на книжковому ярмарку побувала понад 41 тис. осіб.

Друга частина бюджету події — фінансування від міської та обласної рад. Найбільшим воно було у 2007-2009 роках, потім пішло на спад. «Влада пояснює це тим, що кошти на проведення заходів потрібно розподілити більш-менш порівну між усіма, хто їх проводить, — каже Олександра Коваль. — Це дивна позиція, але переконати депутатів наразі не вдається. Невелике зрушення сталося 2016 року після того, як Львів отримав статус «Міста літератури ЮНЕСКО». Нам виділили 200 тис. грн, що становить 10-12% від реальної потреби для проведення Літературного фестивалю й усіх супутніх заходів».

Третє джерело — це фінансування від іноземних посольств і культурних центрів для приїзду до Львова окремих авторів. Деколи такого ґранту вистачає лише на квитки і гонорар, тоді форум оплачує поселення. На одного гостя іноземні інституції витрачають від 400 до 1200 євро, а якщо гості зі США чи інших далеких країн, то в кілька разів більше.

Дуже важливі для проведення форуму й безкоштовні послуги від партнерів. Іноді вдається отримати приміщення, іноді — рекламні площини, харчування для учасників і волонтерів чи номери в готелях для особливо важливих гостей. Олександра Коваль переконана, що найбільше таких послуг — це інтелектуальний внесок членів правління, Програмної ради, перекладачів та модераторів. «Маємо наразі те щастя, що наші учасники не очікують гонорарів, — каже вона, — та це водночас засмучує, тому що хотілось би всім заплатити. Це дуже підняло би відповідальність і вивело би нас на якісно новий рівень. Але якби довелося за все це заплатити, то наш і без того немалий бюджет зріс би на 50-100%».

Через усе це команді форуму доводиться дуже заощаджувати. Немає грошей, щоби підвищити зарплати й залучити найкращих фахівців. Нема за що навчати і вдосконалювати навички тих, хто є. Те саме й із додатковим проектами. Конкурс і фестиваль дитячого читання «Книгоманія» чи Дитячий форум витягують із останніх сил. Пані Коваль припускає, що, якщо зовнішнє фінансування на ці проекти так і не знайдеться, їх доведеться закрити. Хоч одному вже 15 років, а другому 10.

Парадокс у тому, що «Форум видавців як ярмарок міг би бути й самоокупним, якби не розвивати активно ту його частину, яка й створила славу однієї з найяскравіших культурних подій в Україні, — пояснює Олександра Коваль. — Ідеться про Літературний фестиваль, дискусійні майданчики, усі ці виставки, кіно, концерти, театральні вистави й читання, конкурси, весь той шарм і флер, за яким з’їжджаються люди з усіх околиць. Бо Львів на один тиждень у вересні весь стає Форумом видавців і містом літератури».

Олександра Коваль: «Боротися треба з ворогами, а не зі своїми»

— Пані Олександро, які книжки Ви читали в дитинстві?

— Різні. Усі, які потрапляли під руку. Улюбленим було саме читання, а читала я все підряд.

— Чи уявляли тоді, що будете займатися книговиданням?

— Взагалі не пам’ятаю, щоб я думала, чим буду займатися. Не пригадую мрії стати пожежником, чи космонавтом, чи балериною. Моя бабця тоді казала, що якби існувала професія книжки читати, то я б у ній була найкраща. Не було тоді таких професій. А в західних видавництвах є. Так і називається — рідер. Людина читає рукописи і радить видавцеві: видавати чи не видавати.

— Ви заснували й надалі розвиваєте найбільшу в Україні книжкову подію. Чи відчуваєте відповідальність за подальшу долю Форуму видавців?

— Форум видавців був і залишається приватною ініціативою, яку робить невелика команда з досить великим колом долучених людей та інституцій, без яких ми б не могли зробити нічого путнього. Це наші партнерські організації, консультанти, перекладачі, видавці ближнього кола, письменники, з якими відчуваємо духовну спільність. Але чи відчуваю персональну відповідальність за його подальший розвиток? Абсолютно ні. По-перше, тому що форум має великий запас міцності, адже його робить досвідчена команда, яка чудово впорається без мене.

По-друге, я відчуваю, що мені час братися за реалізацію ще амбітнішого проекту: впровадження системних змін на державному рівні, щоб, замість боротися з системою, почати її змінювати. Форум видавців започаткований, щоби стимулювати і сприяти становленню в Україні цивілізованого книжкового ринку. Дещо покращилося, книжок стало більше, ніж у 90-х, і вони кращі. Створені нові видавництва, які демонструють сучасні стандарти. З’явилися й інші книжкові ярмарки та літературні фестивалі, як-от: «Книжковий Арсенал», «Meridian Czernowitz», Фестиваль Бруно Шульца в Дрогобичі, «Intermezzo» у Вінниці, Запорізька книжкова толока, фестивалі в Івано-Франківську, Тернополі, Рівному, Харкові, Одесі. Це заохочує все нових авторів і художників створювати прекрасні тексти й дизайн книжок. І я тішуся, що саме Форум видавців слугував поштовхом до розвитку, прикладом до наслідування.

Але власне ставлення до проблеми розвитку книговидання і читання в Україні за всі роки змінилося дуже мало. Мені здається: справжні зміни починаються саме зараз. Тому добре, що створюється Український інститут книжки, який розпочне свою діяльність 2017 року. Сподіваюся, він матиме програму і засоби до здійснення невідворотних змін. Етап боротьби закінчився, а починається