Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

— Щось сталося? — Альбрехт помітив, що обличчя матері зблідло.

Мірта мовчала, вона все ще не визначилася що їй робити. Як відреагує Альбрехт на звістку про рідного брата? І чи варто йому сказати ким був його батько? Навряд ця інформація відома ще комусь окрім неї. Мірта на це дуже сподівалася.

 Від Емріса вже багато років не було звісток. Останній раз він писав, що поїде у герцогство Фероманськ, там у замку столиці для нього була якась робота. Жінка сподівалася, що він досі там.

Мірта важко зітхнула.

— Закрий, будь ласка, крамницю та йди сюди. Я маю з тобою поговорити.

Альбрехт закрив двері на ключ та повернувся до неї. У його очах стояло хвилювання.

— Щось сталося? Тобі погано?

Ось так за один день життя могло зробити різкий поворот у бік. Не так як тобі хотілося. 

Альбрехт мовчки слухав не перебиваючи.

— У тебе гарячка? — він навіть піднявся, щоб прикласти долоню до чола матері. — Чому раптом я став тобі не рідним? — тепер в очах стояла образа. — І нащо мені ця інформація?

Жінка відвела погляд.

— Бо я переживаю за тебе тому хочу, щоб ти поїхав та познайомився з братом. Поки є така можливість. Якщо Роен розпочне війну важче буде перетнути кордон. — Мірта зняла з шиї ланцюжок з перснем та поклала його на прилавок. — Покажи йому ось це. Він тебе впізнає.

— Познайомитися з тим хто мене вісімнадцять років залишив як непотрібну річ? Знаючи, якщо я виявлюся магом, то по мене приїде каральний загін?! Я сумніваюся у його глузді. Цей твій Емріс міг мене відразу імператору підкинути.

— Я розумію що ти злишся…

— Та ні, я не злюся. Я у шаленстві. Ми живемо у країні де магія заборонена! Чим ти думала коли погоджувалася?

— Емріс мій друг. У нього не було вибору. Поряд зі мною ти був у безпеці. Радари карателів тебе не помітять якщо виявиться що ти чарівник. 

— Якщо… — буркнув Альбрехт. — Я піду… Погуляю.

Попри роздратування він все-таки взяв перстень з яскравим зеленим каменем. Одягнувши його собі на шию, хлопець вийшов гепнувши дверима. 

Від кримнички - аптеки до їх будинку було п'ять хвилин пішки. Прийшовши туди він кинув погляд на дружину та молодшу сестру. Вони сиділи за столом у вітальні та щось готували. Алла у великій мисці замішувала тісто, воно липло до її пальців тягнучись слідом. Адалін сміялась нарізаючи поряд капусту. 

Піднявши голову вона побачила Альбрехта і його очі що ледь не кидали блискавки. Поклавши ніж, дівчина підійшла до чоловіка.

— Щось сталося? 

— Нічого. Я піду у ліс… Назбираю ще трав для настоянок. — кинув він не дивлячись їй у вічі.

— Якщо ти трохи почекаєш ми могли б піти разом. 

Альбрехт похитав головою. 

— Я хочу побути деякий час сам. Не чекайте мене на обід.  

Бачити засмучене обличчя дружини йому було боляче. Поцілувавши її у щоку, він пішов до сходів. 

— Усе нормально.

Знявши з крюка у своїй спальні сумку, хлопець повернувся з нею до вітальні, що слугувала й кухнею. Ігноруючи тривожні погляди Адалін, він поклав декілька скибок хліба, вяленого м'яса, сиру та три яблука, а потім наповнив флягу з водою. 

До вечора він планував повернутися, тому цього перекусу йому б вистачило, щоб поповнити сили. 

Ще раз поцілувавши Адалін у щоку, хлопець вийшов з будинку. На дворі стояла спекотна погода. 

Він йшов не швидко, щоб не привертати до себе увагу. Йому не хотілося щоб з ним зараз ще хтось заговорив. Краще якщо для всіх він стане невидимкою. 

Ліс знаходився відразу за містом. Тут була ще висока ймовірність зустріти когось зі знайомих. Трохи далі на південь вже мало хто заходив. Саме там знаходилася галявина яка сьогодні йому наснилася. 

Альбрехт був певен, що ніхто на нього там не чекає, але все одно пішов. 

* * *

Як він і думав на лісовій галявині нікого не було. Розмістившись на траві під деревом, хлопець дістав з сумки шматок хліба та сиру. 

Злість все ще вирувала всередині, але разом з цим він все більше відчував розпач. Йому хотілося щоб усе що сказала мати виявилося сном. Чи хоча б те що вона йому справі ніхто. У нього немає молодшої сестри… Але є старший брат який до того ж сильний чарівник. 

Раніше магія не була заборонена. Будь хто у Рамплурі міг виявитися родичем чаклуна який або приховував сили або не знав про них. Попри чистки карателі імператора не могли знищити усіх. 

Хлопець зітхнув. Альбрехт відносився до магії нейтрально. Але поки це не стосувалося його. Яке йому діло до тих хто може чарами пересувати предмети, або… Альбрехт чув, що існує декілька заклинань якими можна миттєво вбити. 

Дивно та не справедливо те що самі карателі імператора темні чаклуни. Якійсь групці дозволили використовувати магію, а інших за це вбивали. 

Хлопець подивився на свої долоні. Ну який з нього чарівник?! Невже хтось дійсно вірить, що він може комусь нашкодити.