ЛІдія Тугай - Вовчиця , ЛІдія Тугай

— І що ти мені зробиш? — Лілія майже крикнула, її голос зірвався, але вона змусила себе виглядати незворушною. — Ну ж бо, покажи свою силу!

Соллі розтулила губи, і знову тихий шепіт зірвався з її язика. Але цього разу слова здавалися живими, ніби сам простір вигинався під їхнім впливом. Повітря довкола раптом стало густішим, важчим. Маша, яка сиділа між ними, відчула, як її груди стискає, а пальці тремтять від нестримного бажання втекти.

Вона відчайдушно озирнулася, намагаючись знайти вихід, але навіть тераса здавалася замкненою в петлі часу, ніби їхня суперечка розчинила межу між реальністю і чимось... більшим. Темрява за межами вікон заворушилася, наче невидимі тіні оживали, реагуючи на магічну напругу.

— Ти завжди така самовпевнена, Ліліє, — холодно вимовила Соллі, і її голос відбився у тиші, ніби удари дзвону. — Але не плутай свою силу з моєю терплячістю.

Її очі спалахнули ще сильніше, і від тіні, що ожила за її спиною, вирвалося щось схоже на вогонь, який не обпікав, а поглинав світло. Маша судомно зітхнула, коли вогонь торкнувся її підлоги, змушуючи дошки ледь помітно тремтіти.

Лілія кинулася вперед, але темрява згустилася перед нею, мов щит, зупинивши її. Її руки завмерли, і на обличчі з'явилася суміш роздратування та ледь прихованого страху.

— Це тільки початок, відьмо, — кинула Лілія. — Ми ще побачимо, хто з нас переможе.

Соллі знову посміхнулася, але цього разу її усмішка нагадувала блиск холодної сталі перед ударом.

— Побачимо, — відповіла вона тихо, але її слова розчинилися в повітрі, залишаючи за собою відчуття, ніби вони почали щось більше, ніж могли передбачити.

— Досить! — раптом вимовила Маша, і її голос пролунав так різко й впевнено, що здавався не її власним. Він відбився луною у просторі, і навіть тіні, що клубилися довкола, завмерли.

Лілія здригнулася, її рука мимоволі стиснулася біля грудей. Вона обернулася до Маші, але здавалося, що слова застрягли у неї в горлі. Її очі, які ще кілька секунд тому горіли гнівом і недовірою, тепер ніби згасли, ховаючи страх і розгубленість.

Соллі не одразу підвела голову. Її погляд ковзнув до Маші, повільний, мов у хижачки, яка несподівано відчула присутність більшої загрози. Її усмішка, яка досі грала на губах, повільно згасла. Тепер у її очах не було виклику, лише легкий відтінок цікавості й... покірності.

— Нарешті, — спокійно мовила Соллі, опускаючи руки, ніби визнаючи, що гра закінчилася. Її голос став м’якшим, менш різким, і тепер у ньому з'явилися нотки поваги. — Ось кого я чекала, Маша. Твої слова сильніші за заклинання.

— Ви обидві мене чуєте? — Маша нахилилась уперед, і її постать раптом стала видаватися більшою, ніж була. Її фігура окреслилася у світлі, що несподівано прокинулося десь із глибин ночі. Воно ніби витікало з неї самої, огортаючи все довкола теплом і владністю.

— Ліліє, — вона кинула погляд на дівчину, і та опустила голову, ніби підкоряючись цьому погляду. — Ти захоплена своєю люттю, але цього недостатньо. Ти навіть не розумієш, що робиш.

Лілія хотіла щось відповісти, але слова не приходили. Її обличчя почервоніло, але вона лише зціпила зуби, опустивши руки. Її горда постава зникла, і вона більше нагадувала дитину, яку присоромили.

— А ти, Соллі, — Маша перевела погляд на жінку, яка досі зберігала спокій. — Ти думаєш, що знаєш все. Але ти теж не все розумієш. Скільки ще ти будеш грати у свої загадки?

Соллі лише кивнула, ледь схиливши голову. Її постать тепер здавалася меншою, а сама вона більше не випромінювала тієї холодної сили.

— Не все так просто, як здається, Маша, — тихо сказала вона, і тепер її голос звучав не як виклик, а як визнання. — Є речі, які не призначені для простих розмов.

Маша нахилилась ближче, і від неї віяло такою владністю, що Лілія й Соллі відступили. Її очі горіли, але не гнівом — це був вогонь розуміння, щось, чого вони обидві боялися.

— Я не прагну простих розмов, — сказала вона, і її голос знову розлився простором. 

— Отже, тут не просто три чарівні жінки, а три відьми?! — голос пролунав із темряви.

Лілія, Соллі і Маша різко обернулися. Позаду, неначе виростаючи з нічної тіні, стояли Паша та Леон.