Marta Nahanda - Постукай в мої двері , Marta Nahanda

Кожна історія кохання повинна закінчитися красиво в тому числі і моя.

День презентації настав, так швидко, немов промайнула хвилина. Вийшовши із душу. Я почала по малу збиратися. Я одягла довге фіолетове атласне плаття. Зробивши нюдовий макіяж, ну майже, як без моїх червоних губ. Я так сильно обожнюю червоний колір на губах, що готова його кожного дня носити. Взявшись у чорні туфлі від Saint Laurent. Взявши маленьку чорну сумочку та ключі я зайшла у ліфт. Я не знала чи поїхав Микола чи ще є. Ми не домовлялися разом їхати, що було досить дивно. Адже, минулого тижня він постійно відвозив мене на роботу. А тут навіть слова не сказав. Зустрівши на першому поверсі консьєржа я вирішила поцікавитися чи пішов Микола чи ще є всередині. 
— пані Маріє, ви сьогодні дуже красиві, — сказав наш консьєрж Петро Васильович. 
— дуже вам дякую. А пан Шапаренко поїхав?
— так, години дві назад. — опа. А чому так швидко? Це ж ми мали швидше приїхати. 
— дякую, гарного вам вечора, — попрямувала я до виходу. — Микола тут? — запитала я одразу коли приїхала і побачила Марту, а та на мене дивилася, як на дибілку.
— ні. Хіба ви не разом мали приїхати?
— ну сьогодні ніхто про це нічого не казав. Та і консьєрж сказав, що він, як години дві поїхав.
— може його викрали? — пропустила Марта.
— кого викрали? — підійшли до нас наші друзі. 
— поки нікого.
— що ти маєш на увазі? — запитала Софія. 
— Миколи Шапаренка ніде немає. 
— а він не міг.. — сказала Ніка. Ні він мені обіцяв! 
— всім привіт,— почувся голос Миколи з колонок. Я обернулася і побачила його на сцені. Ми ж мали представляти проект. — презентація проекту трохи почекає.
— в сенсі почекає? Він нас сам підштовхував давайте скоріше, — обурилась Лейла. 
— спокійно, Лейло, — заспокоював Лейлу Алекс, — слухай, що він скаже.
— ти знаєш, що він робить, — сказала Марта. Хлопець посміхнувся і кивнув від чого Марта лише зніяковіла.
— я хочу зробити важливе оголошення. Ви ж усі знаєте, що раніше я був одружений. Але так склалося, що саме через мене ми розлучилися. І зараз я тут, щоб це виправити. — виправити? Він ж не збирається... Микола, здається, помітив моє здивоване обличчя і посміхнувся мені. Я навіть не знаю, як опинилася біля нього. А знаю. Олександр взяв мене за одну руку, а мій зять Дмитро за іншу та повели мене на сцену. 
— я можу сама іти, — буркнула я до них. — я тебе вб'ю! — прошепотіла я так, щоб почув Микола, коли його друзі доставили мене сцену. 
— Марусю, — став він на одне коліно. Ну всьо. Ти попала, Маріє. Хоча, я попала вже тоді коли його побачила перший раз. Його впевнена хода, коли він ніс цей бокал шампанського і посмішка, яка зводить мене з розуму. І вся злість, коли він вилив на мене це шампанське. І вся ненависть від його поведінки. Я ненавиділа його всім своїм єством. А тепер, я кохаю його всім своїм єством.
— квіточко, ти освітчуєш мої похмурі будні своїм сяйвом. Ти найпрекрасніше, що зі мною сталося за все моє життя. Ти, як сонце, що освітчує мій шлях. Снак Маріє, ти готова знову відчути наші шлюбні будні, і в горі, і в радості? Ти станеш моєю дружиною? — від цих слів я відчула вологу і своїх очах. І те, як він на мене дивився з обожнюванням від цього, ще більше збільшився потік сліз. Весь цей рік я була переконана, Миколи Шапаренка більше буде у моєму житті. 
— ні, — промовила я. Тепер моя черга тріпати тобі нерви, пане Миколо. Всі шоковано вигукнули «що?».
— тобто «ні»? 
— а це і означає що я не вийду за тебе заміж. 
— Марусю, — прошепотів Микола. 
— тому, що я одружусь з тобою,  — вигукнула я і знову усі у шоці.
— ну вмієш ти до інфаркту до вести.— сказав хлопець і доторкнувся моїх губ своїми. Від чого почулися овації та оплески. Відстронившись Микола витягнув мою каблучку у формі квітки та надів її на безіменний палець. — нарешті вона там, де має бути у своєї власниці. — сказав Микола, щоб усі присутні це почули. — а тепер нам треба вступитися зі сцени, бо Марта вб'є мене. 
— так, бо вона вже б мала закінчити презентацію.  — я вклала свою долоню у велику долоню Миколи і ми спустилися зі сцени до нашої групи друзів.
— вітаємо вас, ми нарешті дочекалися,— сказав Алекс. 
— ти найбільше зі всіх чекав.— посміхаючись сказала я.
— звісно. Ви мені все-все компенсуєте двоє, — вказав хлопець на нас із Миколою. — знаєте, як це слухати, який довбень та придурок Микола. І слухати та вона на мене не заслуговує. І це було цілий рік. 
— бідний Алекс, — сказала я. 
— де той придурок? — почувся голос Марти з кінця коридору. 
— так, мене моя любов кличе. — і Алекс покрокував на сцену. 
— може зникнемо під час час презентації? — запропонував Микола 
— не дурій! Ти клієнт і ти маєш бути. Може, тобі щось не сподобається, ти повинен на це вказати.
— я повністю тобі у цьому довіряю. — я посміхнулася і згадала, що зробила у кабінеті президента футбольного клубу. Я тоді була зла на нього. По всьому кабінеті картини з підписами. 
— вітаю всіх. Сьогодні презентація, якщо ви не забули. Я дуже рада за своїх друзів. Нарешті ми дожили до того моменту, де Марія не вбиває Миколу. Я сьогодні вам презентую проект футбольного клубу Динамо. На стадіоні ми посіємо траву вищої якості. Трибуни будуть розташовані по секторах.  Перший сектор синього кольору.  Вміщує у собі до 300 місць. Другий сектор білого кольору. Вміщує у собі до 350 місць. Та третій сектор найбільший у ньому поєднано синій та білий кольори. Як ви зрозуміли, весь клуб оформлений у синіх та білих тонах, окрім кабінету президента. Ним займалася Марія. — коли Марта включила слайд з візуалізацією кабінету, то була в шоці. — що ж кабінет президента у нас має чорні стіни на, яких висять білі полотна з чорними фразами. Придурок. Мудак. Самозакоханий. Самовпевнений. Егоїст. 
— Марусю, поясниш?
— еее, ну тоді я на тебе злилася. 
— злилася? Ходімо вийдемо, — хлопець взяв мене за руку і повів на вулицю на те саме місце, де я його вперше поцілувала. 
— чому ти вирішив проводити презентацію тут?
— презентація — це тільки прикриття. Я хотів, чим швидше зробити тобі пропозицію. 
— я не можу повірити, що ти це зробив. — сказала я, а хлопець підійшов та обійняв мене.
— а я не можу повірити, що ти це зробила. Як ти тільки на це додумалася.
— це була помста.
— он як? — Микола підняв брову, — моя помста буде набагато жорстокою.
— що ти зробиш? 
— витатую своє ім'я на твоєму безіменному пальці.
— ти божевільний. 
— саме тому, я так палко закоханий у тебе.