Агата Крісті - Смерть на Нілі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пуаро поставив Тіму Аллертону ті ж запитання.
Тім відповів:
– Я ліг спати рано, о пів на одинадцяту чи десь близько того, я трохи почитав. Вимкнув світло якраз після одинадцятої.
– Ви чули щось після того?
– Чув, як чоловічий голос сказав «На добраніч», думаю, десь неподалік.
– Це я побажав доброї ночі місіс Дойл, – утрутився Рейс.
– Так. Після того я пішов спати. Потім, пізніше, я чув якийсь гамір, пригадую, що хтось кликав Фанторпа.
– Міс Робсон, коли вона вибігла з оглядового салону.
– Так, гадаю, саме так і було. А потім багато різних голосів. Ще хтось біг палубою. А потім сплеск. Пізніше я почув, як старий Бесснер кричав щось на кшталт «Тепер обережно» і «Не так швидко».
– Ви чули сплеск?
– Так, щось схоже на нього.
– Ви впевнені, що те, що ви чули, не було пострілом?
– Гадаю, може, і так. Я почув вистріл корка. Можливо, то був постріл. Я міг додумати сплеск, подумки зв’язавши корок з рідиною, яку наливали в склянку… У мене промайнула смутна думка, що десь вечірка. І мені хотілося, щоб усі вони пішли спати й замовкли.
– Щось іще після того?
Тім задумався.
– Лише Фанторп, який ввалився у сусідню кімнату. Я думав, що він ніколи не ляже спати.
– А потім?
Тім знизав плечима.
– Після того – забуття.
– Ви більше нічого не чули?
– Нічого.
– Дякую, містере Аллертон.
Тім підвівся й вийшов з каюти.
Розділ п’ятнадцятий
Рейс ретельно вивчив план верхньої палуби «Карнака».
– Фанторп, молодий Аллертон, місіс Аллертон. Потім порожня каюта Саймона Дойла. А хто з іншого боку каюти місіс Дойл? Стара американська леді. Якщо хтось щось і чув, то це вона. Якщо вона вже встала, варто її покликати.
Міс ван Скайлер увійшла до кімнати. Цього ранку вона здавалася ще старішою, а її шкіра – ще жовтішою, ніж зазвичай. У її маленьких темних очах було злобне невдоволення.
Полковник підвівся та вклонився.
– Вибачте, що турбуємо вас, міс ван Скайлер. Це дуже мило з вашого боку. Будь ласка, сідайте.
Міс ван Скайлер різко відповіла:
– Мені не подобається, що мене в це втягують. Мене це дуже ображає. Я не хочу, щоб якимось чином мене асоціювали з цією… е-е… неприємною справою.
– Безсумнівно, звісно. Я щойно казав мсьє Пуаро, що слід якомога швидше отримати ваші свідчення, щоб надалі вас не турбувати.
Міс ван Скайлер кинула на детектива погляд, у якому був натяк на люб’язність.
– Я рада, що ви обоє розумієте мої почуття. Я не звикла до таких речей.
Пуаро відповів ласкаво:
– Саме так, мадемуазель. Ось чому ми хочемо звільнити вас від цієї неприємності якомога швидше. Отож ви пішли спати минулого вечора. О котрій годині?
– Зазвичай я лягаю о десятій. Учора я лягла пізніше через те, що Корнелія Робсон вчинила дуже нерозсудливо, змусивши мене чекати.
– Très bien[44], мадемуазель. А що ви чули після того, як пішли спати?
Міс ван Скайлер відповіла:
– У мене дуже чутливий сон.
– Merveille[45]. Це нам має допомогти.
– Мене розбудила ота трохи криклива жіночка, покоївка місіс Дойл, коли вона сказала «Bonne nuit, Madame[46]» так, не можу не зауважити, недоречно голосно.
– А після цього?
– Я знову заснула. Тоді прокинулася, бо мені здалось, що в моїй каюті хтось ходить, але я зрозуміла, що це в сусідній.
– У каюті мадам Дойл?
– Саме так. Потім я почула, що хтось був на палубі, а потім – сплеск.
– Ви не знаєте, котра була година?
– Я точно можу її назвати. Було десять по першій.
– Ви впевнені?
– Так. Я глянула на свій маленький годинник біля ліжка.
– Ви не чули пострілу?
– Ні, нічого такого.
– Чи, можливо, це постріл вас розбудив?
Міс ван Скайлер обдумувала запитання, схиливши набік жабоподібну голову.
– Можливо, – доволі неохоче зауважила вона.
– У вас є здогади, що могло спричинити плескіт, який ви чули?
– Ні, це я знаю точно.
Полковник Рейс насторожено виструнчився.
– Ви точно знаєте?
– Саме так. Мені не сподобався той звук, ніби хтось прокрадався. Я встала й підійшла до дверей своєї каюти. Міс Оттерборн нахилилася за борт. Вона саме кинула щось у воду.
– Міс Оттерборн?
Рейс був дуже здивований.
– Так.
– Ви справді впевнені, що це була міс Оттерборн?
– Я чітко бачила її обличчя.
– Вона не бачила вас?
– Не думаю.
Пуаро нахилився вперед.
– І який вона мала вигляд, мадемуазель?
– На обличчі був вираз глибокого хвилювання.
Рейс і Пуаро швидко переглянулися.
– А потім? – підказав Рейс.
– Міс Оттерборн пішла до корми пароплава, а я повернулася в ліжко.
У двері постукали. Зайшов власник судна.
У руці він тримав згорток, з якого скрапувала вода.
– Ми дістали його, полковнику.
Рейс узяв згорток. Складка за складкою він розгортав промоклий оксамит. З нього випала груба хустина, заплямована чимось рожевим, у яку був загорнутий невеличкий револьвер з перламутровим руків’ям.
Рейс поглянув на детектива з легким зловісним тріумфом.
– Бачите, – сказав він, – моя версія була правильна. Його викинули за борт.
Він тримав револьвер на своїй долоні.
– Що скажете, мсьє Пуаро? Це той самий револьвер, який ви бачили в готелі «На бистрині» того вечора?
Пуаро обережно оглянув його, а потім тихо підтвердив:
– Так, це він. На ньому декоративна різьба й ініціали Ж. Б. Це article de luxe[47]– виріб дуже жіночий, а втім, це смертельна зброя.
– 22-й калібр, – пробурмотів полковник. Він вийняв обойму. – Без двох куль. Так, сумніватись не доводиться.
Міс ван Скайлер виразно закашляла.
– А моя шаль? – запитала вона.
– Ваша шаль, мадемуазель?
– Так, у вас моя оксамитова шаль.
Рейс підняв промоклий згорток.
– Це ваше, міс ван Скайлер?
– Без сумніву, це моє! – відрізала стара жінка. – Учора ввечері я побачила, що шаль зникла. Я в усіх питала, чи її не бачили.
Пуаро кинув на полковника запитальний погляд, і той злегка кивнув на знак згоди.
– Де ви востаннє її бачили, міс ван Скайлер?
– Вона була на мені в салоні вчора ввечері. Та коли я зібралася лягти спати, ніде не могла її знайти.
Рейс швидко спитав:
– Ви розумієте, для чого її взяли?
Він розгорнув шаль, вказуючи пальцем на пропалину та кілька маленьких дірок.
– Убивця обгорнув нею зброю, щоб приглушити звук пострілу.
– Нахабство! – різко відповіла міс ван Скайлер.
На її зморшкуватих щоках з’явився рум’янець.
Полковник продовжив:
– Буду вдячний, міс ван Скайлер, якщо ви розповісте мені, як довго до цього ви були знайомі з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть на Нілі», після закриття браузера.