Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

менш вільним. Це приводить до висновку, що слід бути цілком неприйнятим, щоб дозволити собі на одвертість. Це безглуздя. Велике число людей признає мені рацію та підтримує те, що слід назвати моєю сміливістю. Я не потребую жодної підтримки для того, щоб висловлювати те, що вважаю за правду. Книга, хоч у чотирьох томах, випродана за два місяці. Я вже змушений турбуватись другим виданням, в якому зроблю багато поправок. Кілька витинків і переносів, щоб уникнути, поскільки можливо, повторень, які викликані жанром подорожі. Системою книги є правда — навіть у формі. Я міг би зробити трактат про деспотизм, відокремлено від подорожі. Стиль, одначе, був би менш жвавим. Описи без міркувань показались би занадто сухими, а трактат став би нудним та важким, позбавленим різноманітносте, яку надають міркуванням описи. Коротко, я зробив те, що міг. Сподіваюсь, що ви вже давно дістали ваш примірник. Я переслав вам один з перших, які я міг видерти від мого книгаря, що вражений швидкістю продажу, не мав змоги піти назустріч домаганням усіх покупців. В Парижі було повно москалів, що напосілись кричати як орли, чи скоріше ґерґотіти наче гуси. Можете собі уявити, що то за шум учинився!!! Вони примусили всіх читати мою книгу. Доктор Корев переклав багато уривків з коректурних відбитків і вони мають бути видруковані в однім часописі в Липську, але я не міг його дістати. Я продав один примірник коректурних відбитків одному англійському книгареві, який мав видати повний переклад у Лондоні в той самий час, коли оригінал поступив у продаж у Парижі. Політичні міркування лякають літературні журнали у Франції, однак «Journal des Debats» поважно обговорюватиме книгу. П. Перне, якого історію побачите в четвертому томі і який є тепер редактором «Revue independante», написав мені, що запевнить мені справжнє признання, але моя книга така католицька, а його журнал такий революційний, а найбільш такий антихристиянський, що я гадаю, що політичні міркування переважають над його почуттями.

Від шести місяців живу в самотньому місці, що його я потребував для відпочинку. Мені неясно пишуть, що успіх все росте в Парижі, але цей успіх з першої хвилини мене ніяк не задовольняє. Ця блискуча курява швидко спадає додолу й не охороняє від забуття. Я хотів би знати про враження від книги за кордоном, а найбільше в Петербурзі. Чи ви маєте якусь можливість сповістити мене про це? Потрібно бути дотепним, щоб судити про книгу, якої форма постійно суперечна змістові: форма є легка, розпорошена, зміст — поважний. Це вже досягнення із боку читача, якому на протязі чотирьох томів кажеться: «Даю вам мої ідеї, розгляньтесь у моїй книзі». Я досяг цього, спочатку через те, що бачив паризьку суспільність, яка нічого більше не вимагає: Але пізніше прийшла черга на критику.»

В наступному листі до Ензе з того самого Біберіху, з дня 27 липня, Кюстін багато пише про свою книгу, відповідаючи на критичні зауваження до неї, які йому надіслав Ензе. Дуже важливі рядки знаходимо в «пост скріптум» у листі до Ензе від 7-го серпня 1843. Там читаємо: «У хвилини, коли я запечатував мого листа, я одержав повідомлення з Парижу, в якому мене сповіщають, що мій твір є причиною неласки, усунення та заслання до віддалених провінцій Росії баронесси Фредерикс, сестри Ігнатія Гуровського та близької приятельки цісаревої, як також про заслання на Сибір Адама Гуровського та про багато інших окремих переслідувань, що ними імператор не побоявся жорстоко підтвердити суворість моїх спостережень. Читаючи мою книгу, він не відчув, що в ній було значно більше моєї інтуіції в тому, що йому здавалось образливим, ніж розшуків і пояснень, зібраних із усних переказів. Я значно більше вражений тим, що я відгадую, ніж тим, що мені кажуть і доказують, що я відгадав цілком правдиво. Якщо це має бути доброю політикою, то нехай живе кепська! — Ви є в стані знати правду про всі ці особисті помсти. Будь ласка, витягніть мене з непевности, якщо можете. Ніщо не завдасть мені більшої прикрости, як почуття того, що я спричинився до справжнього нещастя, в надії, (ой леле!) занадто марній принести неокреслене добро. Навіщо здалась російська поліція, коли їм не відомо про те, що я не бачив майже нікого в Росії, крім двору під час великих прийнять, що я жодним способом не комунікувався з Адамом Гуровським, ані листовно, ані особисто. Ту сумну новинку принесли поляки через Париж, Маю надію, що вона фальшива.

Ось Бальзак покликаний мене спростувати. Це є початок війни, але я не хочу її провадити. Моїм наміром було піднести перший крик. Другі прийдуть згодом, щоб провадити напад дальше. З мене досить, що я їх остеріг».

У листі до Ензе від 20 січня 1844 року з Парижу Кюстін м. ін. пише: «Я боявся друкувати перше видання, щоб книга не впала, як камінь у воду. Я побоювався звичного мовчання людей, що на них я нападав і тепер їхній незручний гнів переступає всі мої сподівання...»

Так само в листі з Парижу 24 лютого 1844 року він пише: «Моє друге видання, завдяки спростуванням москалів, було розхоплене неначе чудом». Поруч з цим він відмічає знову діяльність російського посольства в Парижі, яке мало великий вплив на тодішні паризькі часописи, чи щонайменше на більшість з них. Так само, як це твориться й тепер. З цієї нагоди Кюстін пише кілька рядків про всюдисущість московських пазурів: «Що за потужність та яка політика! Коли царі засядуть у Візантії й удаватимуть, що хочуть трактувати з Римом, світ скаже, що я казав правду, кидаючи першим крик на сполох! Між іншими невигодами волі друку є те, що країни, в яких вона панує, без контролю стають ареною, де гроші ворожих держав нацьковують газети, що стають відкритими трибунами для баламутів, які діють в інтересах чужини. Між зловживанням, свободою і деспотизмом, що станеться з Європою?»

«Слід шкодувати, що листів Фарнгаґена до Кюстіна майже зовсім немає» — пише Людмила Ассінґ, видавець листів Кюстіна до Фарнгаґена та племінниця останнього. (Lettres du Marquis Ade Custine a Vambagen d’Ense et Rubel Vambagen d’Ense. Bruxelles. 1870 p.VI.) Але з листів Кюстіна видно, що його німецький приятель не погоджувався з його поглядами на Росію й частіше писав про це Кюстінові. Зрештою, цей приятель сам у Росії ніколи не був і знав про неї лише зі «своїх студій».

XVIII

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СКАНДАЛ»

В КІНЦІ СВОГО «РЕЗЮМЕ З