Артур Хейлі - Аеропорт, Артур Хейлі

відповідальність; самого шуму недостатньо. Оскільки у Медоувуді такого вторгнення не було, прецедент Баттена означав: якщо судову справу порушити — її можна одразу й програти.

Та адвокат Фрімантл аж ніяк не бажав, щоби про це знали, принаймні поки що; так само він не надто переймався, чи справа, якщо дійде до суду, переможе, чи програє. Все, чого він хотів, це зробити цих домовласників Медоувуда своїми клієнтами — за значну ціну.

Стосовно оплати, то він уже порахував будинки та подумки зробив певні арифметичні дії. Результат його задовольнив.

Із шести сотень людей у залі, як він налічив, близько пів тисячі, а може, й більше, були власниками нерухомості в Медоувуді. Враховуючи, що чоловіки могли прийти з дружинами, це означало, що тут було як мінімум двісті п’ят­десят потенційних клієнтів. Якщо кожного з них вдасться пере­конати підписати договір про надання адвокатських послуг на сотню доларів — на що вони, як сподівався Елліот Фрімантл, погодяться ще до кінця вечора — загальний гонорар сумою понад двадцять п’ять тисяч доларів безперечно опиниться в межах досяжності.

У попередніх ситуаціях він діяв абсолютно так само. Зухва­лістю можна було досягти неймовірних речей, особливо коли люди аж горіли — так жадали, щоб хтось представляв їхні інтереси. Достатній запас видрукуваних бланків лежав у нього в портфелі. Цей меморандум про домовленість укладається між … (надалі іменується «Позивач») та Фрімантлом і Саєм, юристами… які зобов’язуються надати Позивачеві правове представництво в просуванні вимоги про відшкодування збитків, зазнаних через вплив повітряних суден Міжнародного аеропорту Лінкольна… Позивач погоджується виплатити вищевказаним Фрімантлові та Саю сто доларів чотирма платежами по двадцять п’ять доларів, перший з яких підлягає сплаті негайно, решта три поквартально… Надалі, якщо позов буде успішно задовільнений, Фрімантл і Сай одержать десять відсотків від загальної суми будь-яких відшкодованих збитків…

На десять відсотків сподіватися було марно, оскільки малоймовірно, що будуть хоч якісь відшкодування. Втім, інколи в законі траплялися дивні речі, а Елліот Фрімантл вірив у те, що ліпше перестрахуватися.

— Я пояснив вам правову базу, — заявив він. — Тепер хочу дещо порадити. — Він зблиснув однією зі своїх рідкісних, короткочасних усмішок. — Ця порада буде безкоштовним пробником, але — як і з зубною пастою — за всі наступні тюбики доведеться заплатити.

У відповідь пролунав сміх, який Фрімантл грубо обірвав жестом.

— Моя порада в тому, що не можна зволікати, час діяти. Діяти негайно. — Ця репліка викликала оплески та ще більше схвальних кивків.

Є тенденція, продовжив він, вважати судові процеси тривалими й виснажливими. Часто так і стається, проте у випадках, коли поєднуються рішучість із юридичною майстерністю, закон можна поквапити. У цій ситуації правові дії потрібно почати якнайшвидше, доки авіакомпанії та аеропорт не кинулися стверджувати, що польоти тривають роками і що шум став нормою. Ніби підкреслюючи цю думку, над головами прогуркотів ще один літак. Не очікуючи припинення шуму, Елліот Фрімантл заволав:

— Тож я повторюю: раджу вам більше не сидіти склавши руки! Ви повинні діяти сьогодні. Зараз!

Молодий чоловік, який сидів спереду, одягнений у кардиган із шерсті альпаки та слакси, зірвався на рівні.

— Господи! То скажіть нам, з чого почати.

— Почнете — якщо забажаєте, — залишивши мене вашим адвокатом.

Одразу ж залунав хор кількох сотень голосів.

— Атож, ми так і бажаємо.

Голова зібрання, Флойд Занетта, знову був на ногах, чекав, доки стихнуть крики. Він здавався вдоволеним. Двоє репортерів повитягували шиї та оцінювали очевидний енту­зіазм, що запанував у залі. Третя журналістка — літня жінка з місцевого тижневика — приязно всміхнулася.

Це спрацювало, як Елліот Фрімантл і передбачав. А що там далі, то вже справа рутинна. За наступні пів години на більшій частині бланків з договорами в його портфелі будуть підписи, а решту люди заберуть додому, обговорять та, найімовірніше, завтра надішлють поштою. Ці люди не боялися підписувати документи чи братися за судові процеси; вони призвичаїлися як до одного, так і іншого, купую­чи свої домівки. Так само й сотня доларів не здаватиметься їм серйозною сумою; деякі можуть навіть здивуватися, що ціна така низька. Тільки жменька може підрахувати подумки, як Елліот Фрімантл, але навіть якщо вони заперечуватимуть проти розміру загальної суми, він може заявити, що такий гонорар виправдовується відповідальністю за великі гроші, що крутитимуться в цій справі. Крім того, Фрімантл покаже ціну їхніх грошей — хороше шоу, з феєрверками, в суді, та й не тільки. Він глянув на свій го­динник; краще поквапитися. Тепер, коли його участь підтвердили, Фрімантлові хотілося скріпити ці стосунки, розігравши першу дію своєї вистави. Як і все дотепер, він її запланував, і вистава приверне увагу — набагато більшу, ніж зібрання, — у завтрашніх газетах. Це також запевнить людей у тому, що він відповідає за свої слова про те, що часу марнувати не варто.

Акторами у цій виставі будуть мешканці Медоувуда, які тут зібралися, й Елліот Фрімантл сподівався, що всі присутні будуть готові до того, щоб покинути цю залу та пізно повернутися додому.

Місцем дії стане аеропорт.

Час: сьогодні.

 

11

 

Приблизно в той же час, коли Елліот Фрімантл насолоджувався своїм успіхом, озлоблений, неврівноважений колишній будівельний підрядник на ім’я Д. О. Ґерреро визнавав невдачу.

Ґерреро сидів приблизно за п’ятнадцять миль93 від аеропорту в замкненій кімнаті пошарпаної квартири у домі без ліфта у Саут Сайді94. Квартира розміщувалась над шумною забігайлівкою-гадючником на 51-й вулиці, недалеко від скотних дворів.

Д. О. Ґерреро — кощавий, довготелесий та дещо згорблений чоловік із пожовтілим обличчям і випнутою, вузькою щелепою. Мав глибоко посаджені очі, тонкі бліді губи та дрібні рудуваті вусики. З худої шиї випиналося велике адамове яблуко. Він лисів. Руки та пальці дрижали від нервів. Він постійно курив,