Анджей Пилипюк - Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк

Сміх. Єбіться в рот, ідіоти. Я б, мабуть, помер з голоду, якби не пенсія та якісь залишки. Сидів у Тенчинку, пив і гнив. Я чекав.

За ці роки я не забув, що є вибраним.

Я повинен був пропливти каналізацією у 1937 році.

"Тебе вибрали, щоб щось зробив, а ти цього не зробив", — казали очі Чорного. Чого я тільки не робив, дурний пес, мій пухнастий друже: подивись на полицю, як вона скрипить під вагою книжок. Тільки подивись на стіни, там нагороди. Зараз тиша, але тиша - лише поклик вітру. Корабель попливе далі.

Розвалина, а не корабель, подумав я, стоячи в нижній білизні перед дзеркалом у ванній. Обличчя почервоніло, живіт як барабан, а руки в’ялі. Жир висів на них, як прапор на щоглі в безвітряний день.

У мене залишилися собаки і горілка. Шановні сорокарічні собаки. Подих магії в моєму житті. Я асоціював їх із таємницею народження – вони були доказом того, що ще щось попереду. Я вірив, що випливу на світло.

Лікар сказав, що я повинен кинути пити. Я поставив просте запитання: чому? І Різдво зустрів з пляшкою. Я пообіцяв собі, що це буде востаннє. Разом з успіхом жінки покинули мене. Шістдесятирічний старий, який писав у шухляду й із радістю пропивав кожну копійку, був не найкращою партією.

Напередодні Різдва Сірий вкусив мене за руку. Собаки прийшли, як стемніло. Я хотів погладити Сірого, але він кивнув головою й вчепився зубами в моє зап’ястя. Я скрикнув і смикнув. Він відпустив. "Другий раз цього не зроблять". Він дивився. Я міг читати з його очей. Я стояв у кутку кухні і тримав пляшку, готовий розбити її й битися.

Чорний гарчав.

Святвечірні собаки зміцніли, а я ослаб. Я човгав ногами, насилу піднімаючи відро з водою. Я сів. В очах Чорного затріщав вогонь. Товсті м’язи на його шиї пульсували від життя. Сірий кинув на мене сумний погляд і вибіг у ніч.

У своєму п'яному сні я знову був дитиною. Я грався з Чорним і Сірим біля великої ялинки. Стеля виблискувала, як світанок. Ми вибігли на вулицю в синій сніг. Я схопив Чорного за вуха і вліз на його кудлату спину. Ми бігали по хаті. Біля нього весело гавкав Сірий. Ми попрямували до річки.

Чорний стрибав крізь замети, пірнаючи лапами в сніг. Сірий гавкав прямо позаду мене. Дійшли до набережної, але Чорний не гальмував. Я відпустив вуха, коли пес стрибнув на тонкий лід. Я послизнувся і впав. Лід тріснув, як зламана кістка.

Вода була тепла і солодка. Течія смикнула мене і притиснула до дна. Я шкрябав каміння, бачив зорі, що мерехтіли над льодом, довгих риб і рослини, чорні, як сам диявол. Наді мною щось зламалося, і темна фігура впала на дно. У батька було світле обличчя й риб’ячі очі. Він схопив мене за руки.

- Не затягуй, — булькнув він, — якщо тобі жінка набридла, покинь її й не женися на ній лише тому, що в неї є дитина. Коли робота тебе злить, покинь її і шукай іншу. І не живи через силу, ніколи не чіпляйся за життя, як п'яний за ліхтарний стовп.

Я знову став дорослим. Почав боротися з батьком.

- Я обраний! Це повинно мені вдатися! - я стиснув батькові горло. Він відкрив рота. Замість язика у нього був опариш із гладкою головою. По губі сповз черв’як, а за ним інші, білі й великі, як мокра квасоля. Вони впали на мене, я боровся, намагався плисти, але опустився на дно. Батько підіймався наді мною. Я розумів, що це сон. Заплющив очі. Прокинешся в ліжку, подумав я, бо ж в житті такого не буває.

III

Минулого Святвечора собаки намагалися вбити мене. Я не пив. Телефонувала друзям, але ніхто не хотів мене прийняти. Я привітав першу зірку, сидячи на столі по-турецьки. Я дивився у вікно і думав, що ми втрьох проведемо Різдво разом. Я купив корму, м'ясо, молоко. Це один із тих моментів, коли ти думаєш про все, що втратив. Сигарета за втрачений рік. Одне полум'я для всіх, кому я завдав шкоди.

Сірий був першим. Він вигнув спину в лук. Очі в нього були яскравими й порожніми. За ним Чорний, могутніший, ніж будь-коли. Лапи у нього були, як швартові канати. Він підскочив мовчки. Покрита піною щелепа вдарила мені по горлу. Я схопив його за шию.

Сірий вкусив мене за ногу.

Кістка розлетілася, як скло.

Здається, я кричав. Сірий тягнув мене на підлогу. Я розбив пляшку об край столу. Очі Чорного, прямо перед моїм обличчям, були як водяні ворота, я думав, вони мене затягнуть, втоплять, задушать. І я глибоко встромив пляшку собаці в бік.

Він пискнув і покотився з мене.

Я зісковзнув зі столу. Сірий сягав мого стегна. Я бив його по голові і виривав з нього шматки шерсті, поки він нарешті не покинув мене. Я пошкутильгав до дверей. Чорний набрав сили. Волочив лапи, мабуть, дуже боліло. На моїх руках була його кров. Вона була холодна, як гірський потік.

Я першим дістався до дверної ручки. Потягнув її і опинився в залі. Господи Ісусе, як боляче. Було відчуття, що всі мої нерви вийшли назовні. Я хапав ротом повітря. "Давай, чоловіче. На дровітню, на дровітню".

Я опирався, пес просунув голову і клацнув щелепою. Я вдарив його дверима. Він заскавучав, і на мить мені стало його шкода. Я плакав, б'ючи його дверима, знову і знову, поки писк не тріснув й не розлетівся на шматки. Чорний важко впав на підлогу. Пес був живий, і я міг заприсягтися, що він плакав. Я вдарив його ногою в спину, щілина в дверях стала чистою. Тріск. Я побіг до дровітні.

Я закривавив сніг. Думав, що не зможу дійти. У хаті завив Сірий. Коли я добігав до цілі, він замовк. Я глянув позад себе. Пес біг, роблячи великі стрибки. У мене було таке враження, що він росте і скоро стане на двох лапах, як і я, як перевертень із чорно-білого фільму.

Насилу я добрався до дровітні. Сокира висіла на місці. Я схопив топорище обома руками. Притулився до дверної рами.

Сірий зупинився.

Тепер у нього були очі, як риб'яча луска.

З-за його спини вийшов з закривавленим боком Чорний, похиливши голову. Він насилу дістався до свого товариша. Він сперся на нього. Я міг заприсягтися, що він відновлює свої сили.

-