Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 16.

Цей осел теж на місці завмирає і на мене так дивиться, ніби бачить перед собою зеленого дикобраза.

Ці довгі дивоглядки можуть зіграти з нами злий жарт, тому я з усієї сили луплю йому з ноги в кісточку і чекаю поки Янг зігнеться і стане зі мною одного зросту. Коли це відбувається, беру його за шию, а іншою рукою затискаю рота. У мене в запасі приблизно секунди три, поки він впорається з больовим шоком, так що я щосили запихаю його у свою кімнату і замикаю зсередини двері.

- Ти останні мізки розгубила? - Здається, дехто почав одужувати від первинного шоку і тепер приступить до погроз на мою адресу.

- Тихо ти. - Як знала, що простих слів він не зрозуміє, тому знову замахуюсь і, мабуть, біль Янга все ще дається взнаки, тому що він зіщулюється і відскакує вбік.

- Якщо так захотіла побути наодинці, то треба було просто сказати. - Якоїсь миті він сміється і випрямляється на повний зріст.

- Якщо таке трапиться, то можеш відразу відправляти мене в божевільню, бо на це здатний лише ненормальний. - Кривлюсь і ігнорую його пронизливий погляд. - Ти не бачив, що там вахтерка йшла?

Я прикладаю вухо до дверей і намагаюся щось розчути, але шарудіння від кроків Роба мені заважає.

Якоїсь миті я відчиняю двері, щоб висунутися назовні. Мені не дуже хочеться тусуватися тут з цим неотесаним козлом і ці вимушені заходи я хочу якнайшвидше скоротити. Не встигаю відреагувати, як тут же відлітаю назад і, якби не Роб, який уже стоїть відразу за мною і ловить своїми величезними ручками загрібачками, я б вже опинилася на підлозі.

- Я тут ледь другого буйного втихомирила! - У кімнату влітає Міранда і впокорює нас поглядом. - А ви тут як? Ще не прибили одне одного?

Обстановка тут, м'яко скажемо, напружена і моя сусідка по кімнаті начебто підливає мастила у вогонь.

- Потрібно було залишити його мені, я б його швидко однією лівою...

- Про тебе він те саме сказав, - Міранда перебиває Янга зовсім його не боячись і явно остудила його запал. Ось такій дівці палець у рот не клади, її не тільки я боюся та поважаю, а й добра половина універу.

- Я не зрозумів, ти на чиєму боці? - Зараз тільки суперечок не вистачає, щоб з коридору почули чоловічі голоси у нас в кімнаті.

- Янг, ти можеш закрити рота і не підставляти нас усіх? - Це вже я говорю розуміючи, що влетить всім по перше число.

Мої прохання і благання, що горохом об стіну, але всі ми завмираємо на місці щойно лунає стукіт у наші двері.

– Це вахтерка. - Міранда блякне і я навіть помічаю, як показова бравада Роба починає танути на очах.

Далі взагалі щось неймовірне трапляється. Такого не те, що я не очікувала, а й Роб теж. Міранда вирішує взяти все у свої руки й з великою запопадливістю відкриває дверцята не великої шафи.

- Це ще навіщо? - Губами шепочу я, а Роб хіба що очі викотив.

- Залізай! - Це вона йому командує, а хлопець відразу ж махає головою з боку в бік, за що йому блискавично прилітає по другій нозі так, що він поклін до підлоги відважує. Загалом у мене з моєю сусідкою методи однакові, але якщо їх так часто на Янгу випробовувати, то у нього виробиться резистентність.

Відразу, як тільки він опиняється всередині цієї шафи, за ним одразу ж зачиняються двері, і Міранда відчиняє вахтерці.

- Я чула у вас шум, - з орлиним поглядом тітка пильно оглядає кожен кут.

– Ми тренувалися. Незабаром гра і треба повторити танець. - Ідеальніше причини не придумаєш. У нас ще й дихання збилося, очі бігають на нервах, але як все просто пояснюється.

- А що сталося? - Я вирішила включити дурепу і так заглядаю в очі тітці, що вони ледве з орбіт не вилазять. Остання з відповіддю не поспішає, і це починає напружувати. Певно вона провалювати не збирається, а я пам'ятаю, що у Янга алергія на пилюку. Коли він там соплями обливатися в шафі почне це справа кількох хвилин.

По моєму виразу обличчя Міранда все розуміє без слів і бере вахтерку в оборот. Під ручку її акуратно так виводить, нашіптуючи щось на вухо. Як тільки ці двоє опиняються ззовні, так я відразу зачиняю двері на ключ.

Тут уже все, що відбувається, нагадує якесь дежавю. Вже було, правда щось не смішно. Особливо, коли з гуркотом вивалюється Янг і його погляд явно не віщує нічого доброго. Тим більше, що Міранди немає і тікати мені нікуди...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍