Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Хрест із сапфірами 📚 - Українською

Гілберт Кійт Честертон - Хрест із сапфірами

377
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хрест із сапфірами" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: Детективи.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 63
Перейти на сторінку:
в голову не прийшло так обкраяти аркуш паперу. Якби він захотів його обрізати або підрівняти, або закріпити, або ще щось, то він зробив би зовсім інший рух ножицями. Ви пам’ятаєте цю форму? Це жахлива форма. Це ворожа форма. О, от так, о! Як, ви не пам’ятаєте?!

І він махнув у темноті запаленою сигарою перед Фламбо, показуючи рукою вогняний єрогліф, подібний на ті нерозбірливі слова, про котрі він щойно розповідав другові.

— Але, — наважився відізватися Фламбо, коли священик знову затягнувся димом, сперся на спинку лавки і втупився в дах, — припустимо, що хтось інший обрізав ці кутики. Але навіщо комусь обрізати цей папір, якщо Квінтон здійснив самогубство?

Отець Бравн продовжував дивитися на дах, відкинувшись на спинку лавки. Врешті вийняв з рота сигару й сказав:

— Квінтон ніколи не здійснював самогубства.

Фламбо витріщився на нього й закричав:

— А чому він у ньому зізнався?

Священик знову нахилився вперед, сперся ліктями на коліна, подивився на землю й сказав тихо, але виразно:

— Він ніколи не зізнавався в самогубстві.

Сигара Фламбо випала йому з руки:

— Ви думаєте, що записка — це підробка?

— Ні, — сказав отець Бравн. — Це почерк Квінтона.

— От бачите, почерк Квінтона. «Я сам себе вбиваю», — пише людина на аркуші паперу.

— Котрий погано обрізаний, — спокійно додав священик.

— Та будь проклята та ваша неправильна форма! — закричав Фламбо. — Яке це має значення?!

— Там було двадцять три аркуші паперу, — отець навіть не поворухнувся, — і лише двадцять два відрізаних кутики. Таким чином, одного кутика не вистачає, отого, із записки. Це вас не наводить на роздуми?

Обличчя Фламбо просвітліло, і він сказав:

— Може, Квінтон написав там щось інше, на кшталт «Вони казатимуть, що я сам себе вбиваю» або «Не вірте в те, що…».

— От, уже тепліше, як кажуть діти, — відповів його друг, — та кутик був маленький, на ньому й слова не вдасться написати, а не те що п’ять. А вам не спадає на думку щось трохи більше, ніж кома, і що для людини з пеклом у серці могло б стати доказом провини?

— Та ні, не знаю, — після деяких роздумів відповів Фламбо.

— А що ви скажете про лапки? — запитав священик, і викинув свою сигару в темінь, ніби падаючу зірку.

Відповідь застрягла в устах Фламбо, а отець Бравн продовжував, ніби втовкмачуючи основні правди віри:

— Леонард Квінтон був романтиком, і він писав роман про чаклунство й гіпнотизм Сходу. Він.

У цей момент двері різко відчинилися й зайшов лікар у капелюсі. Він подав священику в руки довгий конверт.

— Ось документ, про котрий ви просили, — сказав він.

— А мені пора. Добраніч.

— Добраніч, — відповів отець Бравн, коли лікар жваво попрямував до воріт. Він залишив двері відчиненими, і сніп світла впав на них. Отець Бравн відкрив конверт і прочитав ось що:

«Дорогий отче Бравн! Vicisti Galilee![9] Інакше кажучи, нехай будуть прокляті ваші очі, котрі все помічають. Невже це можливо, що щось таки ховається у вашому базіканні?

Я з дитячих літ вірив у Природу, у всі природні функції та інстинкти, незалежно від того, чи хтось називає це моральним чи ні. Задовго до того, як я став лікарем, ще коли був школярем, у мене були миші й павуки і я вірив у те, що бути доброю твариною — це найкраща доля у світі. Але тепер я пережив потрясіння. Я завжди вірив у Природу, але, здається, Природа може зрадити людину. Невже щось таки є у ваших нісенітницях? Я справді захворів.

Я покохав дружину Квінтона. Що у цьому поганого? Природа показувала мені, що любов рухає світом. Я також щиро вважав, що їй буде краще зі мною, охайною твариною, аніж з Квінтоном, хворим і божевільним. У чому я помилився? Я лише співставив факти як науковець. Вона була би щасливіша.

Я, згідно з моїм світоглядом, без упереджень міг убити Квінтона. І так було б краще для всіх, навіть для нього самого. Та, як здорова тварина, я зовсім не хотів, щоб убили мене. Тому я вирішив, що ніколи не зроблю цього, поки не трапиться така нагода, коли мене ніхто не покарає. Сьогодні вранці така нагода трапилася.

Сьогодні я тричі заходив до Квінтона в кабінет. Вперше, коли я зайшов, він постійно говорив мені про своє нове оповідання, котре буде називатися „Лікування святого“. Це оповідання про те, як якийсь індуський відлюдник убиває англійського полковника з допомогою навіювання. Він показав мені останній аркуш рукопису й навіть прочитав останній абзац. Там було щось на кшталт: „Завойовник Пенджаба перетворився у величезний жовтий скелет. Спершись на свій лікоть і задихаючись, він прошепотів на вухо свого небожа: „Я сам себе вбиваю, та все ж мене вбили!““ Останньою фразою починалася чиста сторінка. Така нагода трапляється раз у ніколи. Я вийшов з кабінету й пішов пройтися садом, сп’янілий від цієї жахливої нагоди.

Ми прогулювалися довкола дому, і дві інші обставини зіграли на мою користь. Ви запідозрили індуса і ще знайшли той дивний ніж, котрий він, вірогідно, міг застосувати. Я непомітно сховав його в кишеню й пішов у кабінет до Квінтона, дав йому снодійне й зачинив двері. Він не хотів розмовляти з Аткінсоном, та я змусив його відповісти голосно. Мені потрібен був доказ, що Квінтон живий, коли я вдруге виходив з кабінету. Він ліг відпочити в оранжереї, а я пішов до кабінету. Я швидкий на руку, вистачило півтори хвилини, щоб зробити все, що я задумав. Я кинув рукопис Квінтона у вогонь, і від нього залишився лише попіл. Я побачив лапки, котрі все псували, і тому обрізав кутик аркуша. А щоб усе виглядало більш правдоподібно, відрізав кутики у всіх чистих аркушів. Потім я вийшов, знаючи, що зізнання Квінтона у самовбивстві лежить на столі, а сам Квінтон живий спить собі в оранжереї.

Останній крок був найбільш відчайдушним. Я вдав, що бачив Квінтона мертвим в оранжереї й кинувся до його кабінету. Я затримав вас цією запискою й убив Квінтона, поки ви розглядали його зізнання в самогубстві, — я швидкий на руку. Під впливом ліків він напівспав, і я поклав його руку на ніж і ввігнав ніж у його тіло. Ніж мав незвичну форму, і ніхто, крім спеціяліста, не міг так прорахувати удару, щоб ніж потрапив просто в серце. Дивуюся, невже ви й це помітили?

Коли я це зробив, надзвичайні справи закінчилися. Природа зрадила мене. Я відчуваю, що захворію. Я відчуваю, що вчинив зло, і мій розум відмовляє

1 ... 36 37 38 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест із сапфірами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрест із сапфірами"