Джулія Ромуш - Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш

Розділ 13.

Не поспішаючи шкандибаю по коридору. Не знаю, що саме додало мені стільки впевненості в собі, але я не тікаю стрімголов, щоб сховатися в якійсь кімнаті. Ловлю себе на думці, що я б не відмовилася й сестрі на очі попастися, щоб цьому виродку тільки більше дісталося. Я б сама з задоволенням залишила на його пиці сліди від своїх кігтиків, щоб знав кого обзивати. Теж мені, скотина невихована! Я навіть на зло йому з дому не піду! Мені поспішати нікуди, я взагалі пити хочу і їсти. Скористаюся гостинністю господаря.Тим більше, що у мене і речей немає. І машини, щоб додому доїхати. Поспішати точно нікуди!

 

Через пару хвилин дослідження його житла я знаходжу кухню, і облизавши пересохлі від спраги губи відкриваю холодильник. Бінго! Тут не те що мінералка на будь-який смак, тут їжі стільки, що можна накрити стіл осіб на десять. Витягаю пляшку води й все що мені може знадобитися для бутербродів. Відкриваю воду і починаю її жадібно пити.

 

- Ти зовсім очманіла?! - Лунає крик позаду мене, і я від несподіванки здригаюся, і пляшка випадає з моїх рук. Влаштовую міні потоп за пару секунд.

 

- Ти взагалі нормальний?! - Розвертаюся і шиплю йому в пику. Бажання засадити йому ляпаса стає тільки сильніше.

 

- А я бачу ти тут вирішила трапезу собі влаштувати? Зовсім безмозка?! - А я бачу день компліментів триває. Чоловік не соромлячись продовжує мене ними обсипати.

 

- Ой, а я думала, що я просто крокодилиця, а тепер ще й безмозка!

 

Від моїх слів на його обличчі з'являється знущальна усмішка і я, зціпивши зуби, замахуюся рукою. З мене досить цих принижень. Ось тільки дати смачний ляпас не виходить, тому що він перехоплює мою руку.

 

- Боляче! - Вищу, коли його пальці стискають моє зап'ястя з такою силою, що у мене в очах починає темніти.

 

- Якщо тобі чхати на те, що тебе тут застукають, то мені ні.

 

Розтиснувши пальці, він знову змикає їх вже на моєму лікті, та починає тягнути за собою. Розкривши двері, Габріель продовжує йти, а у мене немає вибору як кульгаючи бігти за ним.

 

Дивлячись на всі боки, розумію, що він притягнув мене в гараж. Тут стоїть як мінімум п'ять машин, і одна з них вже заведена. Потрібно бути повною ідіоткою, щоб не зрозуміти, що мене зараз запхнуть в машину і відправлять якомога далі.

 

- Прибери свої граблі, придурок! - Намагаюся вирвати свою руку з його чіпких пальців, але у мене нічого не виходить.

 

- Послухай мене, істеричка, - притягує до себе ближче і гарчить мені в обличчя, - ти відповіси й за свій жест, і за придурка. Хтось же повинен зайнятися твоїм вихованням. Якщо твій дядько не в змозі тебе відшмагати, то цим займуся я!

 

- Залишилося тільки розібратися - чи це міра виховання, або ти просто втілиш в життя свої фантазії, збоченець! - Відбиваю у відповідь і бачу, як у нього на скроні починає пульсувати вена.

 

- Милий! Габріель! - Голос Саманти доноситься навіть сюди, і я бачу, як в його погляді спалахує лють.

 

- Дивись, тебе вже загубили. Господиня обурюється, що її щеня знову відбилося від рук. - Вимовляю з їдкою усмішкою на губах.

 

- Габріель! - Голос сестри стає все ближче, а чоловік так і не думає розтискати свої пальці на моїй руці.

 

- Комусь зараз зроблять ата-та. - Вимовляю знущальним тоном і починаю сміятися. Габріель матюкається крізь зціплені зуби й нарешті відчиняє дверцята машини.

 

- Навіть не думай, що я залишу це просто так, - запхнувши мене в салон він не забуває вимовити на прощання ці милі слова.

 

- Навіть не поцілуєш на прощання? - Корчу скривджену мордочку і насолоджуюся новим спалахом люті в його очах.

 

Відповіддю мені служить добірний мат і ляск дверцят прямо перед моїм носом.

 

Скотина! Ненавиджу!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно