Шолом-Алейхем - Хлопчик Мотл, Шолом-Алейхем

Але він уже ніякий не багатій. У чім річ? Його доконав погром. Тобто від самого погрому він не дуже потерпів. Щоправда, його пограбували, меблі потрощили, подушки подерли, крам з крамниці витягли, але його не били. Бо вони три дні і три ночі всією родиною лежали в льоху. Мало не померли з голоду. Та все цс було б півбіди. Лихо в тому, що всі його боржники збанкрутували. То й він змушений був збанкрутувати. Хто б міг повірити, що така надійна людина, як реб Йося, змушена буде збанкрутувати і втекти з Касрилівки? Посеред ночі втік. Куди? До Америки.

Його синка Генаха, з більмом на оці, ви, мабуть, пам'ятаєте? Пригадуєте, як він сміявся з мене, що я їду до Америки? Тепер він тут байдики б'є на вулиці і тільки-но помітить мене, втікає. Йому, бачите, і зараз не личить зі мною розмовляти. І чого воно чваниться! Мій товариш Мендл каже, що він мусить йому зробити більмо і на другому оці. Мендл не любить, коли пиндючаться і кирпу гнуть.

Найцікавіше, що фельдшер Менаше і фельдшериха Менашиха теж тут. Ви, певно, пам'ятаєте їхній сад, з абрикосами, вишнями, кислими яблуками і грушами? Це все пішло прахом, з вітром та вогнем. Побачили б ви їх, то не впізнали б. Обоє вони постаріли і посивіли. Він має візок з яблуками та апельсинами, а вона торгує чаєм Висо-цького.

— Серце кров'ю вмивається,— каже моя мати з слізьми на очах,— на що вони перевелися...

— Катюзі по заслузі! — каже мій брат Еля, і я такої ж думки.

Так і треба цій Менашисі. Вона була справжньою відьмою. Шкодувала дати бідному гниле яблуко, що впало з дерева. Вважає, що я вже забув, як вона колись піймала мене на даху... Я це пам'ятатиму, доки житиму!

6

В той час, коли ми тинялися за кордоном, там, удома, пограбували наших касрилівських євреїв, потрощили їхні крамниці і спалили їхні хати. Є чутка, що наша половина хати, яку ми продали кравцеві Зилі, теж згоріла. А кравець Зиля уже тут. Він кравцює, як і раніше. Різниця хіба що тільки в тому, що в Касрилівці він був сам собі пан, а тут, в Америці, працює в чужих. Часом прасує штани, а інколи шиє на машині. Він заробляє сім-вісім доларів на тиждень. Цього, розповідає Зиля, мало, щоб пристойно жити, але йому приносять його три дочки утричі більше, ніж він сам заробляє. Вони шиють сорочки.

Тут сорочка прозивається "шойртс". Я запитую мого брата Елю, звідки взялося таке слово? Еля каже, що він сам не знає. А наш товариш Пиня каже, що Еля не знає також значення багатьох інших слів. Еля відповідає, що значення інших слів він знає. Тоді Пиня запитує:

— Звідки береться слово "бучер" і чому "бучер" — це різник?

— Тому що різник,— відповідає Еля,— розчубучує м'ясо на шматки...

— А чому ж,— запитує його Пиня,— кравець називається "оперейтором"?

— Тому,— каже Еля,— що, що... Чого ти причепився до мене? Хіба я змушений тобі пояснювати всі слова, які вживають в Америці?

— Тихше, не кричи, нікого ти не ощасливив! — каже Пиня і повертається до мене обличчям.— Іди-но сюди, жевжику. Коли ти хочеш що-небудь дізнатися, ніколи не запитуй у свого брата Елі, бо він нічого не знає.

— Ви обидва нічогісінько не знаєте! — встряє моя братова Бруха, заступаючись за свого чоловіка.

7

Однак я забалакався про сторонні речі і забув, що я почав вам перелічувати, хто з наших знайомих є в Америці. Крім сім'ї нашого товариша Пині, уся Касрилівка приїхала до Америки. Є чутка, що Пинина сім'я теж збирається сюди. Батько Пині — механік Герш-Лейб і його дядько — годинникар Шнеєр пишуть Пині, що вони давно б уже виїхали, але не мають грошей. Отож вони просять, щоб їм вислали шифскарти. Ми тепер збираємо копієчку до копієчки. Коли назбираємо перші кілька доларів на завдаток, ми їм надішлемо шифскарти на виплат. А вони, з божою допомогою, напевне все сплатять, бо приїдуть вони сюди не з порожніми руками. Механік Герш-Лейб пише, що він придумав нову піч* яка потребує дуже мало дров. Майже зовсім без дров гріє. Як саме? Це його секрет... А годинникар Шнеєр винайшов такий годинник, що вся Америка збіжиться на таке диво. Який це годинник? Послухайте, що пишуть Пині з дому.

8

Сам годинник — звичайнісінький стінний годинник із звичайним циферблатом. Але коли ви добре придивитесь до циферблата, то помітите на ньому намальовані сонце, місяць і дванадцять зірок. Удень ви бачите, як з'являється сонце. А вночі — місяць і зірки.

Думаєте, що це все? Стривайте, майте час! Щоразу, коли годинник б'є дванадцять, розчиняються перед вашими очима маленькі дверцята і виходить звідти офіцер із шпагою. Потім дванадцять солдатів-дсузикантів. Офіцер махає шпагою, дванадцять солдатів грають марш і йдуть геть. Дверцята зачиняються, і все!

Як ви гадаєте, з таким годинником можна заробити долари в Америці? Готуючи цей годинник, дядько Пині згаяв чимало років і все ось-ось мав закінчити, але під час погрому його годинник потрощили на друзки. Але то нічого. Аби ідея годинника лишилась у Шнеєра. Він тільки-но приїде до Америки, і все буде, як тут кажуть, ол райт.

9

А як ми почали заробляти, я вам все ще не розповів. Але це нехай залишиться на завтра.

XII. МИ ПОЧАЛИ ЗАРОБЛЯТИ 1

Першим вибився в люди і почав добре заробляти мій брат Еля. І кому він має завдячувати? Мамі. Вона щосуботи ходить молитися до касрйлівської синагоги і зустрічається там з багатьма людьми. Отож вона зустрілася з президентихою, тобто із старостихою синагоги, бо староста синагоги тут зветься президентом. Президентиха — добра жінка і Дуже прихильна до мами за те, що моя мама завжди знає, яку молитву виголошує кантор і на чому він зупинився. А тутешні жінки знаються на молитвах, як теля на пирогах. Так каже моя братова Бруха. Вона твердить, що тутешні жінки ходять до синагоги тільки для того, щоб похизуватися своїми брильянтами. І що вони, даруйте, страшенні дурепи. Бруха каже, що вони ні бе ні ме не розуміють, а вміють тільки жерти та розпускати плітки...

Мама її перебиває і каже:

— Оці твої слова, люба доню, теж плітка...

Бруха виправдовується, що їй можна, бо вона розповідає своїм, а не чужим.

Але повернемось до президентихи та до її чоловіка — президента касрйлівської синагоги.

Ви коли-небудь чули про "Єврейську ковбасну компанію"? Там продають єврейську кашерну ковбасу*, сосиски, смажені язички і вуджене м'ясо. У всіх кінцях міста ця компанія має крамниці, де ви можете купити кашерну ковбасу. Якщо ви голодні і маєте час, замовляєте собі гарячі сосиски щойно з окропу і їсте їх з хроном або з гірчицею, як вам заманеться. Якщо вам не сутужно на гроші, можете замовити собі ще одну порцію. Я і мій товариш Мендл колись ум'яли по три порції і відчували, що могли б подолати ще по дві порції, але нам не вистачило вільних грошей... Втім, не про це я вам хотів розповісти.

З

Я хотів вам розповісти ось що. Президент нашої синагоги — один з хазяїв цієї ковбасної компанії. І от мама добилася через президентиху, щоб президент узяв мого брата Елю на роботу продавцем. І не тільки продавцем, а ще й офіціантом. Тобто коли хтось прийде і замовить гарячі сосиски, треба не соромитись і подати.

Мій брат спочатку трохи маніжився:

— Як то, щоб доросла людина з борідкою, син кантора Пейсі і зять пекаря Йони, пішла у .служники...

Але тут наш товариш Пиня прочитав йому добру молитву.

— Ти що гадаєш? — милив йому чуба Пиня.— Гадаєш, що ти в клятій Касрилівці? Ти в Америці! А в Америці такі ж пристойні люди, як ти, наприклад, Карнегі, Рокфеллер, Вандербільдт, продавали газети, розносили сірники, чистили чоботи на вулиці. Читай біографію Джорджа Вашінгтона, Авраама Лінкольна та багатьох інших великих людей, то побачиш, що синові кантора Пейсі личить продавати сосиски.

4

Але тут дала нашому товаришеві Пині сувору відсіч моя мама. Весь час, поки Пиня сипав іменами — Карнегі, Рокфеллер, Вандербільдт, її це не обходило. Але коли він згадав Вашінгтона і Авраама Лінкольна разом з ім'ям мого батька кантора Пейсі,— це їй допекло. Вона сказала, що не знає, хто такий Вашінгтон і ким був Авраам Лінкольн. Можливо, що вони були порядні люди і пристойні євреї, але вона не хоче, щоб ім'я її чоловіка шарпали тут, в Америці. Нехай він собі буде, каже вона, в раю добрим заступником за неї, за нас і за всіх євреїв.

— Амінь! — кажу я і дістаю ляпаса від мого брата Елі, щоб не був зухвалим.

5

Коротше, мій брат Еля має роботу і заробляє долари. Він продає сосиски, подає їх на стіл і одержує за це, по-перше, п'ять доларів на тиждень, а крім того, двічі на день харчі. Це теж чогось варте. А чого варте те, що до крамниці заходить по м'ясо безліч людей? Щодня він має нові знайомства з найпоряднішими людьми Нью-Йорка. Є надія, що мій брат піде все вище й вище, бо його люблять хазяїни і пристойні покупці його поважають. Покупцеві приємно, коли його обслужує дитина порядних батьків, а не вроджений лакей... Єдиний недолік в мого брата — це те, що в нього, не приведи вас господи, росте борода. Якби у нього не було такої бороди, він був би зовсім-зовсім ол райт. Але, як на злість, його борода в Америці дуже розрослась уздовж і вшир. Тобто більше вшир, ніж уздовж.

Пиня каже, що варто було б Елі свою борідку трохи підчикрижити. Так, як це зробив він, Пиня. Він якось заскочив до цирюльника, сів у крісло та закинув голову, не сказавши ні слова, бо тоді ще не вмів розмовляти по-англійському.

Цирюльник підійшов, взяв його за носа і нічого не зробив, тільки намилив йому добре все обличчя, схопив бритву, двічі пройшовся нею по обличчю Пині і наказав підвестися. Коли Пиня підвівся, розповідає він, і глянув у дзеркало, то сам себе не впізнав. На його обличчі не лишилося і сліду від бороди та вусів. Чисте, як долоня. Йому здалося, каже він, що він посміхається...

Лишенько, що він мав від своєї дружини Тайбл. Вона, бідолашна, двічі непритомніла і аж захворіла з горя й сорому. Тепер вона вже звикла. її Пиня голиться щотижня, як справжній американець. Він говорить тільки по-англійському і постійно жує свій чуїнгам. Але він уже цього більше не ковтає... Якби він ще дбав, щоб маніжка не розстібалась, щоб галстук був на місці і обидві холоші штанів були однакові, а не одна внизу, а друга вгорі,— він був би справжнім джентльменом.

6

Якби Пиня не був із занадто розумних (він походить із сім'ї головатих), якби не заносився у мріях аж за хмари з великими ґешефтами, тут це зветься "бізнес",— він міг би добре заробляти.