Франко І. Я. - Поезії, що не ввійшли до збірок (1875-1898), Франко І. Я.

чути,

Та часом хтось зойкне тихо,-

Певно, в сні муштруєсь лихо!..

 

Втім, в куті десь під стіною

Голос чути там за мною,

Тихий-тихий, мов повитий,

А несмілий, мов прибитий,

А жалібний, мов в тривозі,

Чистий, мов дитинні сльози.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

«Враз з ним панотчики прийдуть…»

 

 

Враз з ним панотчики прийдуть,

Жалібну пісню заведуть,

Водов покроплять, підкадять

І хробакам відтак дадуть.

Но слів не буде йти їм в лад,

Кадило їх не щире тож,

Похвала їх - побожна лож,

І справедливо! Адже се

Душа страх грішная була,

Без бога, без святих жила

Та й не покаявшись зійшла

Зо світу. Та найгірше те,

Що ти, о грішная душе,

Так бідно вмерла, що й на сміх

Панотчикам нема що взвать.

А се тяжкий, небого, гріх!

Се так значить, як ошукать

По смерті ближніх! Ну, піймеш:

За се до царства не підеш!..

 

31.V

 

«Людей благословляючи…»

 

 

Людей благословляючи,

Весь світ - брати, сім’я одна!

До серця всіх стискаю я,

Всім з серця посилаю я

Послідній поцілуй гарячий!..

 

31/V

 

«О грішна душенько, отсе…»

 

 

О грішна душенько, отсе

Послідній твій часок іде!

Не будь уперта, покорись

І з паном богом примирись.

Бо сильний бог, сама то вздриш,

Як перед судом затремтиш,-

І гордість грішную твою

Він зломить, наче тростину,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

1/VI

 

DIE GALIZISCHE GRUNDENTLASTUNG 24

 

Оповідання бувшого громадського пленіпотента

 

 

Сім літ з паном правувались ми

за пасовише й за ліс,

врешті, дав біг, дочекались ми:

возний декрет нам приніс:

 

Так і так, по царській милості,

щоб із вашим паном вас

розсудить по справедливості,

то комісія сей час

 

на тото збересь окремая

в місці спору; також там,

як настане днина семая,

стать наказується вам.

 

З свідками і документами

як не станете на час,

війт з трьома пленіпотентами,-

справа зробиться без вас.

 

Ми тут втішились. Ну, бачиться,

нас адвокат не вшукав,

все довів до доброго кінця,

хоть п’ять сот сріблом узяв.

 

Зараз в місто теренькочемо

‘д адвокату просто в дім,-

ну, зарадитися хочемо,

щоб вже виграти зовсім.

А адвокат русин був, го-го,

дуже навіть тим гордивсь…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

А тоді старший до нас: «А що,

встанете ви, мудраки?» -

«Встанем, пане, але не дамо

пану лісу й толоки!»

 

«Ну, побачимо!» - проворкотав

та й пішов. П’ятнадцять день

із цілим постоєм в нас стояв,

знищив нас, немов огень.

 

Обідрали нас до ниточки,

з’їли все, що мож було…

Плач, тривога… Що робиточки?

Врешті піддалось село.

 

І додержав свого слова пан,

всіх нас, мов кліщами, стис!..

Кождий перше на його йде лан,

бо на панській ласці звис.

 

Вчиниться яка робота - ну:

пану перш, відтак собі!

Так-то ми новую панщину

робим в вольності добі.

 

І за війта він тепер у нас…

йшов би бідний десь-кудись

заробити - він не видасть пас:

«Туй роби, не волочись!»

 

Туй роби - у нього! А платить

десять центів, та й тото

тра му все горівкою відпить!..

Всім нам на біду зійшло…

 

От що нам адвокат наробив,-

чесний русин, го-го-го!

заслужений - бог би го побив! -

ще від сорок осьмого!..

 

«Голосний дзвінок скликає…»

 

 

Голосний дзвінок скликає фабричний робучий люд

На подвір’я. Сам властивець походжає важно тут,

Наче цар у своїм царстві,- всіх підданих своїх кличе,-

Важне щось для них віщує та лице, бач, таємниче.

 

Привичні до того клику, мов до бубна військо, вни

Від машин, коліс залізних, від тачок, кітлів пішли,

З порошних, жарких, вонючих каземат на світло боже

Потяглись послухать, що там пан їм знов прикаже, може.

 

«Чень же плату не знизить знов, бо вже й так нас прикрутив!..»

«Чень же більших кар не вложить, бо й так ними надавив!..» -

Так робітники потиху між собою гомоніли,

Поки віддалік від пана,- а зблизились - поніміли.

 

Всі зійшлись, рядами стали перед паном - триста їх,

Всі тривожні вчути слово того, що держить їх всіх,

Їх життя, жінок і діток, їх всю надію в своїй власти,

Но він став і взяв поважно ось що їм на розум класти:

 

«Хлопці, знаєте вже, може, що наш найліпший отець,

Найясніший цар, відвідить край свій вірний накінець;

На маневри подивитись через тиждень він прибуде,

А відтак по краю нашім проїжджати всюди буде.

 

Тож я випросив для себе ласку царську і для вас,

Що в проїзді повз Дрогобич найясніший пан до нас

Вступить, заклад наш огляне. Бачте, честь для всіх якая.

Чень же гостя ся такого заклад наш не повстидає.

 

На штириста хоруговок я сукна вже накупив,

Щоб в цісарські барви