Джоан Роулінг - Гаррi Поттер i фiлософський камiнь, Джоан Роулінг

Вуд витяг з коробки четвертого, останнього, м'яча. Проти квафела і бладжера він був маленький — десь такий, як великий горіх. Був золотавий і мав невеличкі срібні крильця.

— Це, — сказав Вуд, — золотий скич, найважливіший м'яч. Його дуже важко зловити, бо він дуже швидкий і ледве помітний. І ловить його ловець. Ти мусиш постійно снувати між загоничами, відбивачами, бладжерами і квафелом, щоб упіймати його швидше, ніж ловець суперників, бо ловець, який зловив снича, здобуває для команди сто п'ятдесят очок, і цього майже завжди вистачає для перемоги. Ось чому проти ловців так часто порушують правила. Матч закінчується тільки тоді, коли хтось упіймає снича, тому гра може тягнутися скільки завгодно. Рекордом, здається, було три місяці, і тоді мусили час від часу міняти гравців, щоб вони могли виспатися. Оце ніби й усе. Є запитання?

Гаррі заперечно похитав головою. Він чудово розумів, що має робити, а от як це робити було проблемою.

— Ми поки потренуємося без снича, — сказав Вуд, обережно пакуючи м'яча назад до коробки. — Вже темнувато, можна його загубити. Давай спробуймо з цими.

Вуд витяг з кишені торбинку з м'ячиками для гольфу, і за пару хвилин вони з Гаррі вже шугали в повітрі. Вуд з усієї сили кидав м'ячі в різні боки, а Гаррі ловив їх.

Він не проґавив жодного м'яча, і Вуд був у захваті. За півгодини геть споночіло, і тренування припинили.

— Цього року на кубку з квідичу викарбують назву нашої команди, — радісно сказав Вуд, коли вони прямували назад до замку. — Я не здивуюся, якщо ти перевершиш самого Чарлі Візлі, а він міг би грати за збірну Англії, якби не поїхав полювати драконів.

Можливо, через свою заклопотаність, адже треба було не тільки виконувати домашні завдання, а й тричі на тиждень, під вечір, ходити на тренування з квідичу, Гаррі не міг повірити, що вже минуло два місяці, відколи він у Гоґвортсі. Він почувався в цьому замку як удома, причому значно краще, ніж будь-коли на Прівіт-драйв. Та й уроки ставали щораз цікавіші, бо учні вже добре засвоїли основи всіх предметів.

Уранці напередодні свята Гелловін їх розбудив солодкий запах печеного гарбуза, яким пахло в усіх коридорах. А на уроці заклинань професор Флитвік оголосив, що вони, на його думку, вже готові робити те, про що мріяли найдужче — змушувати літати різні предмети (про це вони мріяли ще відтоді, як він змусив літати довкола класу Невіловову жабку). Професор Флитвік розділив усіх учнів на пари. Партнером Гаррі став Шеймус Фініґан (що вельми втішило Гаррі, бо йому на очі відчайдушно намагався втрапити Невіл). А ось Рон опинився в парі з Герміоною Ґрейнджер. Не знати кого це більше розлютило, — Рона чи Герміону. Вона не розмовляла з ними ще відтоді, як прийшла поштою Гарріна мітла.

— Що ж, не забувайте тільки про той плавний пух зап'ястком руки, над яким ми працювали! — пищав професор Флитвік, забравшись, як завжди, на купу книжок. — Легко й елегантно, пам'ятайте, легко й елегантно!.. І дуже важливо точно вимовляти магічні слова! Не забувайте ніколи про чарівника Баруффіо, який замість "с" сказав "з" і, побачив не тролів сад, а тролів… самі здогадуєтесь що.

Завдання виявилося важким. Гаррі з Шеймусом махали-вимахували своїми паличками, але перо, яке хлопці мали підняти вгору, незрушно лежало на столі. В Шеймуса зрештою урвався терпець і він штрикнув перо паличкою — воно загорілося, і Гаррі мусив гасити його, накривши капелюхом.

Ронові теж не щастило.

— Вінґардіум Левіоза — вигукував він, розмахуючи своїми довгими руками, немов вітряк.

— Ти не так кажеш! — дратувалася Герміона.— Має бути "Він-ґар-діум Леві —о-за". "Леві" треба вимовляти протяжно й легко.

— Кажи сама, коли така розумна, — огризнувся Рон.

Герміона підкотила рукави мантії, махнула паличкою й вимовила:

— Вінґардіум Левіоза!

Перо піднялося зі столу й зависло приблизно за метр над їхніми головами.

— Дуже добре! — вигукнув професор Флитвік, заплескавши в долоні. — Дивіться сюди, міс Ґрейнджер це зробила!

Під кінець уроку Рон був у кепському настрої.

— Не диво, що всі її не терплять, — скаржився він Гаррі, коли вони пробиралися крізь юрбу дітей у коридорі. — Це не дівчина, а якесь жахіття, чесно тобі кажу!

Обганяючи якогось учня, Гаррі ненароком його зачепив. То була Герміона. Гаррі глянув на неї і здивувався — вона плакала.

— Мабуть, почула.

— Ну, то й що? — не дуже впевнено відповів Рон. — Могла б уже помітити, що не має жодних друзів.

Герміона не прийшла на наступний урок і того вечора взагалі ніде не з'являлася. Дорогою до Великої зали, де мав відбутися бенкет на честь Гелловіну, Гаррі й Рон почули, як Парваті Патіл розповідала своїй подрузі Лаванді, що Герміона плакала в дівочій убиральні й хотіла, щоб її лишили саму. Ронові після цього стало ще прикріше, але за мить вони вже увійшли до Великої зали, святкове оздоблення якої змусило їх забути про Герміону.

Зі стін і стелі тріпотіли крильцями сотні живих кажанчиків, а ще сотні чорними хмарками ширяли понад столами, мало не задмухуючи свічки в гарбузах. Несподівано, як і на бенкеті на початку навчального року, на золотих тарелях з'явилася страва.

Гаррі саме накладав собі картоплі в лушпинні, коли до зали в перехнябленому тюрбані увірвався переляканий на смерть професор Квірел. Усі розгублено дивилися, як він підбіг до Дамблдорового крісла, сперся на стіл і, насилу зводячи дух, вимовив:

— Троль!.. У підвалах… Думаю, ви повинні знати!.. — Знепритомнівши, він сповз на підлогу.

Відразу знявся гамір. Професорові Дамблдору довелося вистрелити зі своєї палички кількома пурпуровими ракетами, перше ніж настала тиша.

— Старости! — вигукнув він. — Негайно відведіть своїх учнів до спалень!

Персі був у своїй стихії.

— За мною! Першокласники, тримайтеся купи!

Троль не страшний, якщо виконувати мої накази! Не відставайте від мене! Дорогу першокласникам! Перепрошую, я староста!

— Як сюди міг потрапити троль? — дивувася Гаррі, підіймаючись сходами вгору.

— Не знаю, кажуть, вони досить дурні, — відповів Рон. — Може, його впустив Півз, пожартувавши на честь Гелловіну.

Вони проминули кілька груп учнів, що поспішали в різні боки. Пропихаючись крізь юрбу розгублених гафелпафців, Гаррі зненацька вхопив Рона за руку.

— Я тільки тепер згадав — Герміона!

— Що з нею?

— Вона ж не знає про троля!

— Ага! — закусив губу Рон. — Але треба, щоб нас не побачив Персі.

Пригнувшись, вони приєдналися до гафелпафців, що бігли