Олександр Мелентійович Волков - Жовтий Туман

смикався і ледь відривався від землі на кілька дюймів: моряк був надто важким для нього. Тім, який спостерігав за цією сценою з великим інтересом, підскочив до Чарлі Блека і вигукнув:

— Капітане, вибачте, однак летіти доведеться мені!

— Гаразд, хлопче, твоє щастя, — похмуро погодився Блек і поступився місцем Тіму.

Килим тієї ж миті майнув угору і поніс щасливого Тіма О'Келлі до вершини гори. Там хлопчик побачив вражаюче, незабутнє видовище. В роздертій синій мантії чаклунка мчала гірськими схилами, мов сарна, зіпершись на довгу палицю, перестрибуючи через ущелини, робила гаки і петлі, намагаючись збпти з пантелику переслідувача.

Можливо, це їй і вдалося б, коли б не Карфакс. Гігант кружляв над головою чарівниці, цілив їй дзьобом в обличчя, бив крилами в спину, чіплявся кігтями за плечі.

А позаду, до кіпця використавши всю силу своїх могутніх механічних мускулів, легкими пружними стрибками гнався за втікачкою Залізний Рицар зі страшними очима і хороброю юначого душею.

Оглядаючи з висоти лабіринт хребтів і ущелин, Карфакс побачив удалині величезний кам'яний виступ, з трьох боків оточений проваллям. Орел давно знав Скелю смерті — туди і сам він, і його побратими орли не раз заганяли гірських козлів і турів, і там тварини знаходили свою смерть.

«Туди, і тільки туди повинен пролягти шлях чарівниці», — вирішив орел.

І хоч як намагалася Арахна ухилитися в бік від цього небезпечного шляху, Карфакс не давав їй такої можливості. Ні праворуч, ні ліворуч, а тільки вперед, і кожен крок, кожен стрибок наближали злу фею до того місця, де повинна була статися розплата. І ось нарешті Скеля смерті!

Побачивши, в яку пастку її загнали могутні вороги, Арахна дико завила від люті і страху.

Обернувшись до Тіллі-Віллі, чаклунка у відчаї підняла в повітря величезну палицю.

Почалася незвичайна битва. Спостерігаючи її, Тім О'Келлі верещав від захвату і так вертівся на своєму килимку, що з десяток разів упав би з нього, якби килимок завбачливо не піднімав вгору той чи той край.

Двоє велетнів, мов легенькими очеретинками, фехтували своєю зброєю: Арахна — палицею, Тіллі-Віллі — мечем. І хтозна, дісталася б Залізному Рицареві перемога чи загинув би у битві, коли б не допомога Карфакса. Розлючений орел, забувши про власну безпеку, жорстоко шматував чаклунку кігтями, бив її крилами по обличчю, заважаючи бачити противника.

І жадана мить перемоги настала!

Тіллі-Віллі спритним ударом перерубав палицю чарівниці навпіл. У руці Арахни залишився непотрібний обрубок дерева, і, жбурнувши його в орла, зла фея з передсмертним зойком: «Урфін мав рацію!» — кинулась в провалля, з дна якого піднімався білий пар.

— Перемога! Перемога!!! — трубним голосом сповістив орел.

— Перемога! — прогримів Тіллі-Віллі, і йому слабким голосом вторив зі своєї кабіни Лестар, щасливий, як ніколи в житті, хоча і цілком знеможений тряскою, яку йому довелося витримати у животі велетня за час погоні та жорстокої битви.

Неможливо передати словами, яку радість пережили Чарлі Блек і решта наших героїв, коли Тім О'Келлі, котрий повернувся на чарівному килимку, розповів їм про перемогу в останньому бою. А небавом прибули і самі переможці — зранений орел і вкритий пилюкою, з глибокими вм'ятинами на грудях і на боках Залізний Рицар Тіллі-Віллі, велетень з лютим обличчям та добрим серцем.

Якими похвалами, якими добрими побажаннями обсипали люди хороброго, самовідданого Карфакса!

Орел сказав:

— Не дякуйте мені, друзі мої! Адже і мені, як усім нам, загрожував смертю Жовтий Туман; отже, я бився не тільки за інших, а і за себе, і за своє плем’я. А тепер я повертаюся до своїх: мене ждуть з нетерпінням і хвилюванням. Дорогою я можу доставити Енні до печери Арахни, навіщо дівчинці втомлюватися без потреби?

Перш ніж піднятися на спину орла, Енні подула в свисточок, і перед нею з'явилася Раміна.

— Радійте разом з нами, ваша величносте, — сказала Енні. — Підступна Арахна загинула, і в її поразці велика заслуга мишачого племені!

Дівчинка взяла безмежно щасливу королеву на руки, і килимок підняв їх на спину Карфакса. Відлітаючи, Енні побачила, як її друзі веселою колоною рушили в зворотну путь.

ЖОВТИЙ ТУМАН ЩЕЗ!

нні проводжала Карфакса очима до тих пір, покп він не перетворився на темну цятку далеко в небі і не щез. Раміна теж розпрощалася з дівчинкою: вона вирушила до свого народу вести його до здавна обжитих місць, у Смарагдову країну.

Енні з трепетом увійшла в житло Арахни і остовпіла з подиву: всю печеру заповнили маленькі чоловічки. Там були дідусі, котрі дивилися вгору, задерши сиві бороди, і охайні бабусі в білих чепчиках і вишитих фартушках, і молодь, і зовсім крихітні діти з величезними іграшками в руках.

Гноми розступилися перед Енні, і наперед вийшов поважний дідок у червоному ковпаці: це був літописець і старійшина гномів Кастальо.

— Добридень, мила Енні! — з поклоном сказав гном.

— Ви знаєте моє ім'я? — здивувалася дівчинка.

— Ми знаємо про вас все, пришельці зі Смарагдового острова і гості із-за гір, — пояснив Кастальо. — Чимало ночей провели ми під фургоном, слухаючи ваші розмови, знайомлячись з вашими планами воєнної кампанії.

— І ви, звичайно, передавали їх Арахні?! — з обуренням вигукнула дівчинка.

— Аж ніяк, — спокійно заперечив гном. — Ми дотримувалися ней-тра-лі-те-ту, як любить висловлюватися ваш друг Страшило Мудрий. Справа в тому, що від давніх-давен на наше плем'я накладено закляття: ми повинні були служити Арахні, у всьому їй підкорятися і не діяти на шкоду чарівниці. Але в це закляття не входив обов'язок воювати проти її ворогів, — хитро посміхнувся дідок, — ось ми і не воювали.

Енні подивувалась метикуватості гномів і запитала:

— А чому ви досі ховалися від нас?

— Ви б зажадали, щоб ми сприяли вам, а ми і цього не могли робити. Але тепер, коли Арахна мертва і закляття втратило силу, ми повністю у вашому розпорядженні.

— Ви вже знаєте про смерть чаклунки? — дедалі більше дивувалася Енні.

— Коли ви йшли до сховища Арахни в горах, ти бачила на дорозі маленькі сірі стовпчики? — усміхаючись, запитав Кастальо.

— Бачила, але не звертала уваги; я думала, це звичайне каміння.

— Це були ми, гноми, завернуті з голови до ніг в сірі плащі. Ми неперевершені майстри маскування.

— Еге ж, це справді так! — погодилася дівчинка.

— І ось, як тільки Арахна впала в бою, від одного поста до іншого полетіла радісна новина швидше, ніж пташиною естафетою.

— Ну і ну! Я можу лише щиро радіти, що в боротьбі чаклунки проти нас ви дотримували нейтра… літету, —